укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Посівний тягар

30.10.2015

Ірина Кузіна, адвокат, керівник Харківського офісу ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Джерело: Юридична практика

Доля посівів після закінчення терміну оренди землі та незатребувані паї – є проблемами аграріїв, що не вирішені судовою практикою.

У більшості випадків дія договору оренди землі сільгосподарського призначення закінчується до закінчення виробничого циклу в сільському господарстві. Така ситуація далеко не завжди виникає з вини орендаря. Наприклад, договір розривається в судовому порядку або коли договір укладався відносно земельного паю, а власник оформив державний акт на земельну ділянку та ін. При цьому земля була підготовлена ​​до посіву або вже засіяна, посіви зійшли та обробляються. Який існує правовий режим результатів таких робіт та хто має право власності на посіви?

Предмет позову

У класифікації об’єктів права власності посіви та врожай є речами., а по відношенню до земельної ділянки вони є плодами. Як випливає зі статті 189 Цивільного кодексу (ЦК) України, продукцією, плодами та доходами є все, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Відповідно до статті 775 ЦК України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 95 Земельного кодексу (ЗК) України, землекористувач має право на посіви та насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Таким чином, після закінчення терміну дії договору оренди виникає колізія, що не знайшла остаточного вирішення в судовій практиці. Зустрічаються два різновиди предметів позовів:

–    Визнання права власності на посіви (незавершене виробництво) сільськогосподарських культур на певних земельних ділянках;

–    Стягнення збитків, заподіяних неправомірними діями по заволодінню посівами, у вигляді упущеної вигоди від реалізації врожаю.

У своєму рішенні від 17 лютого 2015 року у справі № 389/2149/14-ц Апеляційний суд Кіровоградської області вказав, що позивач – перший орендар, неправильно вибрав спосіб захисту свого порушеного права, пред’явивши до відповідача – нового орендаря, позов про визнання права власності на посіви (незавершене виробництво), а не позов про стягнення збитків внаслідок неправомірних дій нового орендаря по заволодінню посівами.

У своїй постанові від 30 листопада 2011 року у справі № 15/241-08 за позовом ФГ «A» до ПСП «Г» Вищий господарський суд України (ВСУ) зазначив, що за відсутності претензій власників землі – фізичних осіб – колишніх пайовиків, на посіви, попередній орендар не втратив права власності на зроблені ним посіви (навіть при відсутності зареєстрованих договорів оренди). А оскільки новий орендар не довів свого право на посіви, то його позов про звільнення земельної ділянки не підлягає задоволенню до моменту збору врожаю озимої пшениці 2008 року. З причини відсутності спору з фізичними особами – власниками землі, не підлягає задоволенню і зустрічний позов попереднього орендаря про визнання права власності на посіви. Це є цікавим прикладом того, як суд поставив у пріоритет права на похідну річ – посіви над правом на первинний об’єкт – земельну ділянку.

У постанові від 09 березня 2010 року у справі № 8/365-37/248-08 ВГСУ акцентував увагу на тому, що на момент подачі позову позивач – новий орендар, повинен мати належний статус, тобто мати зареєстровані договори оренди. З урахуванням того, що реєстрація договорів оренди може бути тривалою, врожай буде зібраний попереднім орендарем і ця проблема вирішиться сама собою.

Необхідно визнати, що питання потребує більш чіткого законодавчого врегулювання, і, виходячи з принципу справедливості, право на посіви повинна мати особа, яка зазнала витрат на підготовку грунту, внесення добрив, посівний матеріал, сівбу і обробку сільськогосподарських культур (крім випадків недобросовісної поведінки землекористувача: наприклад, якщо особа достовірно знає про подальшому закінчення терміну землекористування).

Незатребувані земельні паї

Питання виділення земельних паїв сільськогосподарських підприємств врегульовані Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV (Закон про порядок виділу паїв), Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року № 720/95 та постановою Кабінету Міністрів України «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» від 04 лютого 2004 року № 122 (постанова про розподіл паїв).

Нерозподілена (незатребувана) земельна ділянка – це земельна ділянка, запроектована у складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб – власників права на земельну частку (пай) або їх спадкоємців. Статус незатребуваних нерозподілені земельні ділянки отримують після проведення зборів щодо розподілу земельних ділянок (постанова ВГСУ від 15 січня 2015 № 924/686/14). Така ділянка має бути позначений у проекті із землеустрою щодо організації земельних часток (паїв), і складений список власників таких паїв.

Відповідно до статті 13 Закону про порядок виділу паїв нерозподілені (незатребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку (на даний момент – свідоцтво про право власності).

Практика передачі таких об’єктів в оренду суперечлива.

Оскільки в цій статті вказані «земельні ділянки», а не «паї», то районна держадміністрація вимагає замовляти технічну документацію на них. У цьому випадку була застосована аналогія закону з порядком надання земель державної або комунальної власності (постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року у справі № 804/4708/14).

В іншій ситуації, де об’єктом оренди є земельний пай, питання було врегульоване спеціальним законодавством (постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 25 червня 2015 року у справі № 906/370/15, роз’яснення Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної держадміністрації (http://agrovolyn.com/struktura.php?news=110).

У наявності недолік нормативного регулювання. А питання державної реєстрації таких договорів оренди, в тому числі у разі смерті власника паю і невизнання спадщини безгосподарною – тема для окремої статті.

 
© 2019 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія