Дата публікації: 19 травня 2025
Олена Омельченко, партнер, керівник практики міжнародної торгівлі
Джерело: «Європейська правда»
Україна вже одинадцятий рік протистоїть збройній агресії Російської Федерації. Причому ця війна йде не лише на полі бою, але й гібридно.
У тому числі – в економіці.
І якщо в перші роки війни економічна політика держави переважно рухалася інерційно, то після 24 лютого 2022 року все змінилося. З’явилися чіткі пріоритети – збереження бюджету, підтримка національного виробника та орієнтація на країни-партнери. Втім, залишається питання, якою має бути наша торгова політика з країнами, що підтримують російську агресію?
Або з країнами, які ігнорують її, щоб не втрачати співпрацю з країною-агресором?
Україна зробила перші кроки в цьому напрямку. Зокрема, повністю заборонена торгівля з РФ. Де-факто унеможливлена торгівля і з її найближчими союзниками: Білоруссю, Іраном та КНДР.
Але що робити з іншими країнами? З тими, хто підтримує або мовчки толерує російську агресію?
Обмеження імпорту з цих країн стає не лише питанням економіки, а й національної безпеки.
А головне – у Києва є цілком легальні інструменти для цього.
Економіка воєнного часу: важлива кожна гривня
Сьогодні всі витрати на армію покриваються коштом державного бюджету України. Кожна гривня податків – це бронежилет, дрон або евакуаційна машина.
А кожна гривня, витрачена на імпорт товарів із країн, які не є союзниками, – це втрачений ресурс. Адже вона не лишається в Україні, не створює робочі місця, не генерує податків і не зміцнює економіку.
Президент України ініціював програму «Зроблено в Україні» – стратегічну ініціативу з підтримки вітчизняного виробника та мобілізації внутрішніх ресурсів.
Але цю мету підриває безконтрольний імпорт із так званих нейтральних, а насправді – недружніх держав, які не засудили агресію, не приєдналися до санкцій проти Росії і не надали Україні жодної допомоги.
Український бізнес чекає підтримки – не декларативної, а реальної.
Вітчизняні виробники не просять пільг чи привілеїв. Вони очікують чесних і рівних умов конкуренції, яких неможливо досягти без продуманої торговельної політики.
Адже продукція з країн, що співпрацюють із Росією або мовчазно потурають агресії, часто заходить в Україну за субсидованими цінами, виготовляється в безпечних умовах, з дешевим фінансуванням і доступом до енергоносіїв.
На цьому тлі особливо дисонує ситуація, коли українські підприємства, що працюють попри війну, блекаути та мобілізацію працівників, вимушені конкурувати з імпортом з держав, які не вважають за потрібне навіть дипломатично підтримати Україну.
Товари з РФ під забороною. А товари її союзників?
Ще у 2015 році Україна заборонила імпорт з Росії. Але досі немає жодних обмежень щодо поставок з країн, які:
- голосували проти резолюцій ООН щодо України;
- продовжують політичну або економічну співпрацю з РФ;
- зберігають «нейтралітет», що на практиці означає підтримку агресора.
Це створює парадокс: країна, яка не надала Україні жодного патрона, не підтримала санкцій, не направила жодної тонни гуманітарної допомоги – отримує необмежений доступ до українського ринку. При цьому вітчизняні виробники втрачають частку ринку, а держава – фіскальні надходження.
Це не лише економічна несправедливість. Це – реальне послаблення обороноздатності.
Може скластися враження, що як член Світової організації торгівлі (СОТ) Україна зобов’язана зберігати торговельну відкритість – навіть у воєнний час. Але це – хибне уявлення.
Стаття XXI(b)(iii) Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) прямо дозволяє країні застосовувати заходи, які вона вважає необхідними для захисту основоположних інтересів безпеки, зокрема:
«…під час війни або інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах…»
Це положення вже неодноразово використовувалось іншими державами, включно з США та ЄС. І навіть якщо теоретично країна, щодо якої застосовано обмеження, ініціює спір у межах СОТ – практика показує:
- Апеляційний орган СОТ не працює з 2019 року, а отже, рішення не мають остаточного характеру;
- ст. XXI визнається політичною прерогативою держави, яку не можуть оскаржити інші члени СОТ;
- жодна держава не була зобов’язана компенсувати дії, вжиті з міркувань безпеки в умовах війни.
Які кроки може зробити Україна вже зараз?
Захистити інтереси українських виробників у воєнний час – це не тільки право, а й обов’язок держави.
Йдеться не про загальні обмеження, а про адресні заходи, які стосуватимуться конкретних товарних груп, щодо яких українські підприємства можуть забезпечити виробництво; існує конкуренція з імпортом із недружніх країн; імпорт підриває національні інтереси і несе ризики для зайнятості, бюджету та промисловості.
Ці заходи можуть включати тимчасові імпортні мита, ліцензування товарів з окремих країн, квоти або технічні бар’єри.
Усе це – в межах міжнародного права і згідно з національними інтересами.
Адже обмеження імпорту з недружніх країн – це не про ізоляцію. Це – про реальну підтримку українського виробника, про економічну стійкість і стратегічну автономію держави, яка воює.
Український ринок має бути відкритим для партнерів. Але він не може бути доступним для тих, хто мовчки спостерігає, поки Росія атакує наші міста, інфраструктуру та життя.
Підприємства, які не зупинилися ні на день з 24 лютого, очікують не лише подяки. Вони очікують політичної волі на захист внутрішнього ринку.
І саме зараз час довести, що економічна безпека – це не другорядне питання, а невід’ємна складова національної оборони.
