Дата публікації: 21 серпня 2026
Вадим Кізленко, адвокат, радник, арбітражний керуючий, співкерівник практики банкрутства та фінансової реструктуризації
Джерело: Legal 500
На відміну від багатьох юрисдикцій, українське законодавство про банкрутство не встановлює суворих вимог щодо допустимості для відкриття провадження у справі про банкрутство.
Для подання кредитором заяви про відкриття провадження не вимагається ані мінімального розміру боргу, ані наявності рішення суду, що підтверджує цей борг. Як наслідок, будь-яка компанія, що веде бізнес в Україні, має усвідомлювати, що її контрагент може увійти у процедуру банкрутства практично у будь-який момент.
Після відкриття провадження у справі про банкрутство одним із найважливіших наслідків для кредиторів є те, що індивідуальне примусове стягнення боргу, як правило, зупиняється. Натомість вимоги можуть бути задоволені лише у межах колективного процесу банкрутства, який часто триває кілька років. Тому розуміння того, як функціонує українська процедура банкрутства, та оперативність дій мають вирішальне значення для захисту комерційних інтересів кредитора.
Помилка №1. Занадто тривале зволікання з ініціюванням справи про банкрутство
Українське законодавство не встановлює суворих вимог для ініціювання процедури банкрутства. Не вимагається ані мінімального розміру заборгованості, ані її підтвердження судовим рішенням. Важливо розуміти, що ваш контрагент може опинитися у судовій процедурі банкрутства в будь-який час.
Одним із найістотніших негативних наслідків для кредитора є неможливість стягнути борг у порядку примусового виконання.Погашення боргу стає можливим лише у межах справи про банкрутство, яка може тривати роками. У контексті ініціювання справи про банкрутство слід враховувати кілька важливих аспектів.
По-перше, кредиторам не варто зволікати з ініціюванням процедури банкрутства. Кредитор-ініціатор має право запропонувати суду кандидатуру арбітражного керуючого (розпорядника майна).
Це важливо, оскільки рівень задоволення вимог кредиторів у кінцевому підсумку напряму залежить від якості роботи розпорядника майна, включаючи проведення фінансового аналізу боржника, розгляд вимог кредиторів та вжиття заходів щодо повернення активів боржника,відчужених із його володіння протягом передбаченого законом «підозрілого періоду». Тож якщо ваш контрагент не виконує свої зобов’язання та не надає чітких і надійних запевнень щодо їх виконання, вам слід серйозно розглянути можливість ініціювання справи про банкрутство щодо нього. Поки ви очікуєте, ваш боржник може готуватися до «контрольованого» банкрутства шляхом виведення активів, створення штучної заборгованості на користь афілійованих кредиторів та вчинення інших аналогічних дій.
На мою думку, якщо кредитор прагне максимально підвищити свої шанси на стягнення боргу, він має діяти оперативно. Процедура банкрутства повинна стати «холодним душем» для боржника. Якщо ж боржник діє першим і ініціює процедуру банкрутства,яку він фактично контролює, вона може перетворитися на «теплу ванну» для боржника, що істотно ускладнить добросовісному кредитору отримання погашення його вимог.
Слід також зазначити, що на практиці існує безліч випадків, коли боржник, дізнавшись про подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, повністю погашає борг, усвідомлюючи негативні наслідки банкрутства. Або ж боржник погодиться на реструктуризацію боргу на чітких умовах погашення, підкріплених конкретними гарантіями та термінами виконання.
Помилка №2. Пропуск строку на подання вимог кредиторів
Кредиторам слід відстежувати інформацію щодо банкрутства своїх контрагентів, щоб не пропустити строк подання своїх грошових вимог. Згідно з чинним законодавством, кредитори повинні подати свої грошові вимоги до боржника протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
У своїй постанові у справі № 910/8404/15-г від 11 лютого 2026 року Верховний Суд дійшов висновку, що цей строк є імперативним і поновленню не підлягає. Грошові вимоги кредиторів, заявлені після закінчення встановленого законом строку,задовольняються в порядку черговості, визначеної Кодексом України з процедур банкрутства. Кредитори,вимоги яких подані після закінчення строку, встановленого частиною першою цієї статті, залишаються конкурсними кредиторами, однак не мають права вирішального голосу на зборах кредиторів та в комітеті кредиторів.
Відповідно, важливо розуміти, що у разі пропуску цього строку кредитор втрачає право голосу в представницьких органах у справі про банкрутство (зборах кредиторів та комітеті кредиторів) і, як наслідок,втрачає можливість здійснювати будь-який реальний вплив на ухвалення ключових рішень у ході процедури банкрутства.
Помилка №3. Належним чином не обґрунтовані вимоги кредиторів
Не менш важливим, ніж подання заяви з грошовими вимогами у встановлений законом строк, є належна підготовка такої заяви та доданих до неї документів. Згідно з усталеною судовою практикою, до кредиторів у справах про банкрутство застосовується підвищений стандарт доказування, суть якого полягає у наступному:
- суд досліджує обґрунтованість та розмір вимог кредиторів незалежно від наявності розбіжностей щодо таких вимог між боржником і особами,які мають право заявляти заперечення, з одного боку, та кредитором, який заявляє грошові вимоги, з іншого;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство визнанню підлягають лише ті вимоги,які підтверджені достатніми доказами, що доводять як наявність, так і розмір заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами у справі про банкрутство визнання боржником або розпорядником майна обставин,на яких кредитор ґрунтує свої вимоги, само по собі не звільняє кредитора від обов’язку доказування таких обставин за загальними правилами доказування.
Відповідно, кредитор повинен ретельно підготувати заяву з грошовими вимогами та додати належні й допустимі докази, що підтверджують наявність боргу. Навіть якщо у вас є документи, що свідчать про визнання боргу боржником, ви все одно повинні надати суду всі первинні документи, що підтверджують як наявність, так і розмір заборгованості, включаючи договори, платіжні доручення, акти виконаних робіт, транспортні документи та іншу відповідну підтвердну документацію.
У своїй постанові № 902/122/25 від 6 травня 2026 року Верховний Суд зазначив, що системний аналіз відповідних положень законодавства свідчить про те, що у справі про банкрутство обов’язок доказування обґрунтованості вимог кредитора належними доказами покладається саме на кредитора, який заявляє грошові вимоги.
Предметом судового дослідження є те, чи були ці вимоги належним чином документально підтверджені кредитором-заявником. Встановлений законодавцем підвищений стандарт доказування означає, що у разі ненадання кредитором повного пакета документів, необхідних для обґрунтування своїх вимог, суд може відмовити у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази повинні відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та вірогідності,встановленим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, всі надані суду докази мають бути належним чином засвідчені, а згодом оригінали документів повинні бути надані для огляду суду.
Верховний Суд у Постанові № 910/628/20 від 17 березня 2025 року підкреслив, що огляд судом оригіналів документів, доданих до заяви кредитора з грошовими вимогами, є одним із вирішальних факторів при визначенні того, чи підлягають такі вимоги визнанню.
Помилка №4. Ігнорування права, що застосовується до договору
При підготовці заяви з грошовими вимогами особливу увагу слід приділити матеріальному праву, що регулює договір. Як правило, договори,укладені з нерезидентами України, регулюються правом іноземної юрисдикції. У таких випадках кредитору слід заздалегідь подбати про отримання правового висновку від експерта, кваліфікованого у праві країни, матеріальне право якої застосовується до договору.
Згідно з усталеною судовою практикою (постанова Верховного Суду № 501/1350/17 від 19 травня 2021 року та постанова Великої Палати Верховного Суду № 904/2104/19 від 16 листопада 2021 року), встановлення змісту норм права іноземної держави, що застосовується до правовідносин з іноземним елементом, є процесуальним обов’язком суду, який розглядає справу, і має здійснюватися ex officio (за посадою). Водночас учасники справи, які посилаються на застосування права певної іноземної держави, мають право сприяти суду у встановленні змісту норм такого права шляхом подання документів, що підтверджують зміст відповідних правових норм, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень. З цією метою суд може отримувати інформацію про іноземне право за допомогою таких засобів:
- самостійного встановлення змісту норм іноземного права;
- спирання на експертні правові висновки;
- отримання інформації дипломатичними каналами;
- направлення офіційного запиту через Міністерство юстиції України;
- отримання інформації через механізми міжнародної правової допомоги;
- обміну правовою інформацією з компетентними органами;
- безпосереднього зносин судів різних держав та інших компетентних органів; та
- інформації про іноземне право,наданої самими учасниками справи.
Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо правовідносини регулюються правом іноземної держави, український суд повинен застосовувати матеріальне (а не процесуальне) право цієї іноземної юрисдикції. Це слід враховувати як при підготовці заяви з грошовими вимогами, так і при складанні правового висновку щодо іноземного права, що регулює договір.
Побудова ефективної стратегії для іноземних кредиторів у процедурах банкрутства в Україні
Іноземні кредитори повинні розуміти, що українські процедури банкрутства мають свої специфічні риси та особливості.Своєчасне подання грошових вимог, підтверджених належними та допустимими доказами, є лише першим кроком. Кредиторам також слід розробити комплексну стратегію захисту своїх прав протягом усього процесу банкрутства.
Така стратегія залежить від низки факторів, зокрема від розміру вимог кредитора порівняно з вимогами інших кредиторів, наявності активів у боржника (включаючи будь-які активи, відчужені протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), того, чи продовжує боржник здійснювати господарську діяльність, а також наявності активів, що належать керівникам, посадовим особам та учасникам (акціонерам) боржника, які потенційно можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності.
Ефективність процедури банкрутства значною мірою залежить від поведінки самого кредитора. Пасивний кредитор має значно менше шансів на реальне стягнення своєї заборгованості порівняно з кредитором, який бере активну участь у процесі шляхом контролю за діями арбітражного керуючого, аналізу фінансового стану боржника, оскарження підозрілих правочинів, вчинених боржником, оспорювання вимог афілійованих («дружніх») кредиторів та ініціювання притягнення керівників і засновників боржника до субсидіарної відповідальності за наявності законних підстав.
З огляду на викладене, іноземним кредиторам, які прагнуть ефективно захистити свої інтереси під час банкрутства українських боржників, слід залучати досвідчених юридичних радників, які досконало розуміють українське законодавство про банкрутство та практичні аспекти захисту прав кредиторів.
