Дата публікації: 29 червня 2023
Дмитро Нікулеско, адвокат
Олена Середа, юрист
Джерело: «Ліга:Закон»
У даній статті ми розглянемо три справи, в яких позивачам було відмовлено в задоволенні позовних вимог у справах про захист авторських прав. Розуміння підстав для відмови у цих спорах, можливо, сприятиме в подальшому виборі позивачами більш ефективної стратегії захисту своїх прав.
1. Свідоцтво, що засвідчує право автора на твір, не можна визнати недійсним
В реєстрі судових рішень можна знайти сотні рішень судів про визнання недійсними об’єктів інтелектуальної власності: свідоцтв на торговельні марки, патентів, свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір.
Як правило, позови про визнання недійсними таких об’єктів подають в зв’язку з невідповідністю їх умовам надання правової охорони та в зв’язку з порушенням прав інших осіб.
З схожим позовом звернувся позивач у справі № 757/49265/19-ц. Як вбачається з рішень в даній справі, позивач намагався довести, що Державна служба інтелектуальної власності видала на ім’я відповідача свідоцтво на твір, який не відповідає умовам надання правової охорони, оскільки не має ознак оригінальності та новизни, оскільки він повністю повторює зображення логотипу позивача, створеного раніше. З огляду на це, позивачем в даній справі було заявлено позовні вимоги про визнання недійсною реєстрації авторського права на твір, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права та зобов`язання внести відомості в державний реєстр.
Суди всіх інстанцій відмовили позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а Верховний Суд ще і виклав цікаву правову позицію в даній справі щодо визнання недійсними свідоцтв про реєстрацію авторських прав.
Так, в своїй постанові від 06.07.2022 Верховний Суд зазначив:
«… позовна вимога про визнання недійсною державної реєстрації авторського права не є належним способом захисту прав, так як право на твір виникає з моменту його створення, тому в її задоволенні необхідно було відмовити з цієї підстави».
Мотивуючи свою позицію Верховний Суд виходив з того, що аналіз норм цивільного законодавства свідчить, що недійсність реєстрації як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Правовим наслідком недійсності реєстрації в сфері інтелектуальної власності по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого такою реєстрацією (тобто вважається, що не відбулося виникнення/переходу виключних прав взагалі).
Тому застосування недійсності реєстрації в сфері інтелектуальної власності, як способу захисту, ефективне для тих випадків, за яких для набуття виключного права застосовується реєстраційна система набуття прав, а в інших випадках такий спосіб не присікає порушення цивільних прав та інтересів та не відновлює їх.
Таким чином Верховний Суд дійшов до висновків, що визнання недійсним свідоцтва про право автора на твір не є належним способом захисту авторських прав. При формуванні предмету позову в подібних спорах слід приймати до уваги дану позицію, оскільки зазначення позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право автора на твір може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
2. Надання до матеріалів справи фрагменту вихідного коду комп’ютерної програми та не надання первісного твору є підставою для відмови в задоволенні позову про встановлення авторства
В епоху цифрових технологій все більше виникає спорів щодо порушення прав на комп’ютерні програми. Справи про незаконне використання програмного забезпечення та привласнення авторства на такі об’єкти вже не поодиноко розглядаються судами України.
Однією з таких справ є позов фізичної особи-1 до ТОВ «Л8» і фізичної особи-2, в якому позивач просив визнати його авторське право у формі співавторства на твір комп`ютерна програма «Lightconverse» у всіх її версіях та модифікаціях, комп`ютерну програму «Л8» у всіх її версіях та модифікаціях, зобов`язати відповідачів припинити дії, які порушують право позивача як співавтора твору, а саме припинити використання комп`ютерної програми у всіх версіях (модифікаціях) як за назвою комп`ютерна програма «Lightconverse», так і за назвою комп`ютерна програма «Л8» без зазначення імені позивача як співавтора.
22 травня 2023 року в даній справі № 760/16961/19 була поставлена крапка в чотирирічному спорі між даними особами і позивачу було відмовлено в задоволені позовних вимог. Цікавою дана справа є з огляду на те, що таке остаточне рішення було винесене не зважаючи на те, що в матеріалах справи присутні висновки експертиз, в яких, на думку позивача, експерти дійшли до висновків, що факт переробки однієї програми в іншу дійсно мав місце.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди встановили, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів співавторства на модифікації (версії) комп`ютерної програми «Lightconverse» та комп`ютерної програми «Л8». Верховний Суд зазначив, що відхиляючи висновок експерта, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що первісна комп`ютерна програма не була предметом експертного дослідження при підготовці висновку та не міститься у матеріалах справи, а тому не було об`єктивної можливості порівняти дві програми, щоб встановити факт переробки.
В той самий час, судами було враховано інші висновки експертів, які містяться в матеріалах справи і надані відповідачем, де встановлено, що примірник комп`ютерної програми (у вигляді частини (фрагменту) вихідного тексту (коду)) згідно зі свідоцтвом не містить ознак повноцінної комп`ютерної програми, тобто фрагмент вихідного тексту не є достатнім для ідентифікації твору. У той же час, до матеріалів справи не долучено іншого примірнику твору чи його фрагменту, достатнього для ідентифікації твору.
Таким чином, можна дійти до висновків, що відмова в задоволенні позову в даній справі відбулась в зв’язку з ненаданням позивачем первісної комп`ютерної програми та наданням лише фрагментів коду, що виключило можливість суду встановити обставини, які мають значення для справи, через недостатність обсягу наданих на дослідження матеріалів.
Тому в подібних спорах правовласникам слід звертати увагу на важливість правильного формування доказової бази та реєстрації (засвідчення) своїх авторських прав. Реєстрація авторських прав на комп’ютерну програму шляхом надання лише фрагментів коду може стати підставою для відмови в задоволенні позову, у разі захисту прав на неї, з огляду на те, що судам неможливо буде по фрагменту коду встановити цілісність комп’ютерної програми і як наслідок не можливо встановити авторство та порушення прав на неї.
3. Редактор-упорядник книги не є її автором
В провадженні судів перебувала цікава справа про захист авторських прав на книгу. Так, у липні 2019 року фізична особа-1 звернулася до суду із позовом до фізична особа-2 про захист порушених авторських прав, стягнення грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги в даній справі позивач обґрунтовував тим, що він є автором книги, яка підготовлена ним на основі мемуарів полковника УНР, що були написані у січні 1940 року.
30 квітня 2019 року позивач придбав іншу книгу. З придбаного примірника цього видання він дізнався, що при його видавництві використано твір, автором якого є він. Вказує, що він не мав і не має договірних чи будь-яких інших відносин з відповідачем на використання виключних майнових прав на твір.
Задовольняючи частково позов, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області виходив із доведеності факту порушення майнових прав позивача як суб`єкта авторського права, так як відповідач всупереч вимог законодавства, без отримання згоди та укладення відповідного авторського договору із позивачем, неправомірно опублікував твір позивача у своїй книзі, яка розповсюджується на комерційній основі через мережу книгарень та інтернет-магазинів, чим фактично порушив майнові права позивача. З даним рішенням суду першої інстанції також погодився Івано-Франківський апеляційний суд, залишивши його в силі та без змін.
Незважаючи на позитивні для позивача рішення судів першої та апеляційної інстанцій, коли справа дійшла до Верховного Суду, останній засмутив позивача, скасувавши рішення попередніх інстанцій та відмовивши в задоволенні позову.
В своїй постанові від 10.05.2023 Верховний Суд звернув увагу на те, що задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач у силу вимог статті 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права» є автором похідного твору, який створений ним внаслідок творчої переробки та перекладу вже існуючого твору, а саме мемуарів воєнного нотатника полковника Армії Української Народної Республіки.
Такі висновки судів, відповідно до позиції Верховного Суду, суперечать положенням Закону України «Про авторське право і суміжні права», оскільки у книзі відповідача позивач зазначений як редактор-упорядник. Первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору (мемуари воєнного нотатника) – полковник Армії Української Народної Республіки . За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору.
Відповідач в своїй книзі зазначив автором книги полковника Армії Української Народної Республіки, мемуари якого в ній описані, і Верховний Суд звернув увагу на правомірність такого зазначення, оскільки саме даною особою створено твір. Також суд касаційної інстанції звернув увагу на суперечливу поведінку позивача в даній справі, який при виданні у 2006 році книги, авторські права на яку намагався захистити в даній справі, означив про свої авторські права на передмову та як редактора-упорядника, а не автора твору загалом.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вирішив, що у позивача в даній справі відсутні авторські права на книгу, оскільки він був лише її редактором-упорядником, в той час як її автором є полковник Армії Української Народної Республіки.
Зазначена вище судова практика ще раз вказує на необхідність здійснення правовласниками уважного підходу до вибору предмету позову, виборі доказової бази та засвідчені належності авторських прав. Юридична фірма «Ілляшев та Партнери» зазначає, що тільки правильно обраний спосіб захисту прав, обґрунтовані підстави та предмет позову, підтверджені належними доказами, можуть бути запорукою успішного захисту прав в суді.
