Дата публікації: 17 квітня 2025
У світі, де глобальні економічні та політичні процеси перебувають під впливом постійних змін, міжнародна торгівля стикається з новими викликами та невизначеністю. Про останні тенденції у сфері міжнародної торгівлі, вплив російсько-української війни, розвиток торговельних відносин України з ключовими партнерами, зокрема з ЄС, «Юридичній практиці» розповіла Олена Омельченко, партнер, керівник практики міжнародної торгівлі ЮФ «Ілляшев та Партнери».
— Як останнім часом змінилася та продовжує змінюватись ситуація у сфері міжнародної торгівлі?
— Ми зараз живемо в епоху глибокої трансформації глобальної торгівлі. Це не просто зміни — це переломні зсуви, які формують нову архітектуру міжнародних економічних відносин. І йдеться не лише про зміну товаропотоків чи митну політику — трансформується саме розуміння глобалізації, її цінностей і меж.
Перший ключовий тренд — це регрес глобалізації та зміщення акценту на регіоналізацію. Утворюються нові економічні блоки, які надають перевагу співпраці між «своїми» — з подібними цінностями, безпековими інтересами або виробничими стандартами. Наприклад, країни Південно-Східної Азії (Китай, Японія, Корея, АСЕАН) поглиблюють інтеграцію у форматі RCEP. Паралельно Сполучені Штати активізують свої партнерства в Північній Америці та Індо-Тихоокеанському регіоні. ЄС теж посилює роль внутрішнього ринку та стратегічної автономії.
Другий тренд — зниження ефективності глобальних інституцій, зокрема Світової організації торгівлі. Її механізми вирішення спорів частково заблоковані, а здатність модерувати глобальні правила — обмежена. Усе частіше країни вдаються до односторонніх або блокових рішень — тарифних, нетарифних, санкційних.
Третій вектор — зростання геоекономічної напруги. Торговельна війна США й Китаю, яка триває з 2018 року, набуває нових форм — зокрема, обмеження експорту технологій, державне субсидування стратегічних секторів, зростання мит. Останні кроки США — підвищення мит не тільки для Китаю, а й для інших ключових торговельних партнерів, включно з ЄС — свідчать про те, що на перший план виходять національні інтереси, навіть за рахунок багатосторонніх зобов’язань.
Четвертий важливий тренд — перебудова глобальних ланцюгів постачання. Після COVID-19, повномасштабної війни в Україні та загострення безпекових ризиків, компанії шукають більшу стійкість, а не лише ефективність. З’являються концепції friendshoring (перенесення виробництва в політично дружні країни), nearshoring (наближення виробничих потужностей до споживача), China+1 (зменшення залежності від одного джерела). Це виклик, але й можливість для країн, які можуть запропонувати стабільність, логістичну зручність і привабливе регуляторне середовище.
П’ятий тренд — зелений курс і цифровізація торгівлі. ЄС, як лідер екологічного регулювання, вже впроваджує CBAM — механізм вуглецевого коригування імпорту. Це не лише про податки — це про перегляд бізнес-моделей, вимірювання вуглецевого сліду, повну прозорість ланцюгів постачання. Для українських експортерів — це шанс модернізувати виробництво, але й виклик через складність адаптації. Паралельно набирає обертів цифрова торгівля: електронні платформи, блокчейн у логістиці, смарт-контракти. Тут теж формуються нові правила — і дуже важливо не залишитись осторонь.
У підсумку, міжнародна торгівля вже не є тим простором «вільного ринку», яким вона була 10-15 років тому. Це арена стратегічної конкуренції, технологічного суперництва та регуляторних баталій. Адаптація до цієї нової реальності — виклик як для компаній, так і для держав.
— Чи «фактор США» є основним в поточній турбулентності? Хто ще зацікавлений у зміні правил гри і чому?
— Сполучені Штати залишаються надпотужним гравцем у системі міжнародної торгівлі, але вже не є єдиним, хто формує порядок денний. США ініціювали хвилю протекціонізму ще за часів першого президенства Трампа, і вона триває досі — з акцентом на повернення виробництва в межі національної юрисдикції, захист стратегічних галузей, перегляд умов участі в багатосторонніх угодах. Нові мита, торгові обмеження та санкції, які охоплюють не лише Китай, але й партнерів у рамках NAFTA та навіть ЄС, дійсно спричиняють турбулентність.
Однак це не лише «фактор США». Китай давно веде свою гру — ініціатива «Один пояс, один шлях» — це не лише інфраструктура, а й спроба побудови власної торгової архітектури в Азії, Африці та частково Латинській Америці. Паралельно зростає роль Індії, яка поступово відходить від статусу лише ринку споживання і прагне бути центром альтернативного виробництва та високих технологій.
ЄС, у свою чергу, змінює «правила гри» через нормативні інструменти — запровадження екологічних вимог (як-от CBAM), санкційної політики, посилення контролю за ланцюгами постачання та етичністю торгівлі. Це м’яка, але стратегічна зміна — формування «економічного суверенітету».
І, звісно, країни так званого Глобального Півдня — Бразилія, ПАР, Індонезія, Туреччина — намагаються здобути більший вплив у регіональних торгових конфігураціях і водночас залишатись поза великими геополітичними блоками. Вони часто балансують між глобальними центрами сили, що також впливає на структуру світової торгівлі.
Отже, США — справді каталізатор змін, але нинішній перехідний період є багатофакторним: йдеться про зміну балансу сил, перегляд правил доступу до ринків, нові технічні бар’єри, зсув у бік регіоналізації. Міжнародна торгівля поступово переходить до мультиполярного режиму з розмитими центрами впливу.
— Можете оцінити вплив російсько-української війни на міжнародну торгівлю загалом? Це в основному санкційні наслідки чи інший вплив теж простежується?
— Вплив війни росії проти України на міжнародну торгівлю — глибокий і системний. Він охоплює не лише санкційний вимір, а й кардинальне переналаштування торговельних потоків, зміни у ланцюгах постачання, енергетичний ринок, продовольчу безпеку та навіть технологічну геополітику.
Насамперед — енергетика. Після початку повномасштабного вторгнення ЄС відмовився від російських енергоносіїв, змістивши пріоритети на імпорт LNG з США, Катару, Алжиру, Норвегії. У свою чергу, росія перенацілила потоки газу й нафти на Китай, Індію, Туреччину — значною мірою за демпінговими цінами. Це спровокувало нову карту енергетичних зв’язків, а водночас і перебудову логістичних маршрутів, інфраструктури та страхових ринків.
Друге — продовольча безпека. Україна та росія до війни забезпечували близько 30% світового експорту зерна. Війна, блокада портів, удари по логістиці та інфраструктурі призвели до зростання цін, дефіциту зерна в країнах Африки, Близького Сходу, Південної Азії. Зернова угода частково стабілізувала ситуацію, але її згортання росією знову підвищує ризики. В результаті – новий акцент світової політики на продовольчу незалежність і національні резерви.
Третій блок — санкції. Вони не обмежуються енергетикою. Під заборони потрапили продукція металургії, авіапромисловості, високі технології, програмне забезпечення, фінансові сервіси. І хоча росія намагається обійти їх через треті країни (Казахстан, ОАЕ, Китай), ефективність санкцій проявляється у деградації виробничих потужностей рф і втраті технологічного суверенітету.
Також варто згадати й оборонну складову. Війна каталізувала зростання витрат на оборону — не лише в НАТО, а й в Азії. Це створює попит на нові види виробництва, переозброєння, інвестиції в ВПК — відповідно, формує нові галузі для торгівлі.
У підсумку, війна стала тим фактором, який радикально трансформував глобальний торговельний ландшафт. Йдеться не лише про тимчасові порушення, а про довгострокові тренди: скорочення залежності від автократій, френдшеринг, енергетичний перехід, нову логістику і переосмислення стратегічних товарів. Це не просто локальна криза — це поворотний момент у розвитку глобальної торгівлі.
— Як усі ці зміни впливають безпосередньо на український бізнес і відносини з ключовими партнерами?
— Війна та санкції кардинально трансформували торговельні відносини України з багатьма партнерами. Це, безумовно, позначилося на виробництві, імпорті та експорті. Україна втратила доступ до частини внутрішнього ринку, а також до ринків рф і білорусі, які раніше мали вагоме значення не з політичної, а саме з економічної точки зору. Бізнеси, орієнтовані на ці ринки, зазнали найбільших труднощів, але поступово адаптуються до нових реалій.
Разом з тим Україна отримала безпрецедентну підтримку з боку Європейського Союзу, США та інших союзників. ЄС сьогодні є нашим головним торговельним партнером. Після початку повномасштабного вторгнення Євросоюз надав Україні тимчасові автономні торговельні преференції — скасував мита та квоти на українську продукцію. Ці преференції діють до 5 червня цього року.
Український експорт до ЄС суттєво зріс — зокрема, в аграрному секторі, металургії та навіть ІТ-галузі. Водночас не обійшлося без ускладнень. Ми стали свідками торговельних суперечок з Польщею, Угорщиною та Словаччиною через конкуренцію української продукції на їхніх ринках. Тож, попри нові можливості, українські експортери змушені враховувати ризики та виклики в рамках навіть преференційного режиму.
Щодо США — це стратегічний союзник України, але не ключовий торговельний партнер. Відстань та логістичні обмеження не дозволяють суттєво наростити товарообіг. Водночас американська військова, фінансова та гуманітарна допомога відіграє критично важливу роль у підтримці нашої економіки. Американські компанії дедалі активніше придивляються до українських секторів, таких як енергетика, оборона, ІТ, а також розвідка корисних копалин.
Туреччина залишається важливим торговим партнером, незважаючи на складну геополітичну ситуацію. Вона зберігає економічні зв’язки як з Україною, так і з росією, намагаючись балансувати між інтересами обох сторін. Це створює як нові можливості, так і виклики. Турецький ринок цікавий для українських експортерів, але з боку виробників існує занепокоєння щодо конкуренції після можливої ратифікації угоди про вільну торгівлю, яка наразі перебуває на розгляді Верховної Ради.
Китай і надалі залишається одним з основних торговельних партнерів України. Попри зменшення активності через війну, він залишається найбільшим покупцем українського зерна, руди та металів. Разом із тим, позиція Китаю щодо росії, зокрема відсутність санкцій і непряма підтримка, ускладнює розвиток двосторонніх відносин. Водночас Україна прагне зберегти доступ до китайського ринку, адже конкуренція за нього посилюється.
Загалом, українські експортери та імпортери з осторогою ставляться до Китаю. З одного боку, є значний запит на захист внутрішнього ринку від імпорту китайської продукції, а з іншого — чимало українських компаній продовжують активно працювати з Китаєм.
— Повертаючись до ЄС. Ви згадали як про нові можливості, так і виклики. Що наразі формує порядок денний влади і бізнесу в контексті євроінтеграції?
— Для українського бізнесу одним із найважливіших завдань залишається адаптація до стандартів ЄС. Окрім сертифікації, дотримання технічних регламентів та екологічних норм, що, безумовно, є необхідними для виходу на ринки ЄС, важливим викликом є нові механізми, як от CBAM. Це не просто додаткові бар’єри, це частина великої трансформації на глобальних ринках, що орієнтується на сталий розвиток та екологічні стандарти.
Також можна згадати новий регламент ЄС щодо загальної безпечності продукції, який набув чинності в грудні 2024 року, встановлює нові вимоги до виробників. Однак цей регламент може стати як перепоною, так і можливістю для українських виробників, оскільки його імплементація відкриває доступ до ще більш конкурентоспроможних європейських ринків. Якщо українські підприємства адаптуються до нових критеріїв безпеки, це дозволить їм значно зміцнити свої позиції на європейському ринку та підвищити репутацію.
Водночас важливим моментом є тарифні бар’єри. Автономний преференційний доступ до ринку ЄС діє до 5 червня 2025 року. Наразі Європейська комісія активно працює над новими пропозиціями щодо лібералізації торгового режиму між Україною та ЄС, і ці пропозиції замінять нинішній режим автономних торгових преференцій.
— Як би Ви оцінили поточний стан інтеграції України в ринок ЄС, зокрема в контексті очікуваного відновлення квот?
— Україна вже інтегрована в ринок ЄС через Угоду про Асоціацію, яка визначає правила торгівлі між нашими країнами, а також передбачає поступову лібералізацію торгівлі з обох сторін. Угода встановлює чіткі графіки і механізми, а вся торгівля має відбуватися в рамках цього договору. Тому ми вже маємо певні преференції в торгівлі з ЄС, що дають Україні кращі умови, ніж іншим країнам, які є членами СОТ.
Після початку повномасштабної війни ЄС надав Україні в односторонньому порядку тимчасові автономні торгові преференції. Це рішення було результатом доброї волі Європейської комісії, яка надала Україні доступ до ринку ЄС на умовах, подібних до тих, що мають країни-члени ЄС. Однак важливо розуміти, що ці преференції були тимчасовими і надані без ратифікації усіма країнами ЄС, що і стало причиною деяких проблем з Польщею, Словаччиною та Угорщиною, оскільки бізнес в цих країнах не був залучених до процесу переговорів.
Переговори щодо відновлення або розширення квот тривають, і хоча вони ще не завершені, вже є конкретні сигнали про можливі зміни. Очікується, що після завершення поточного режиму автономних торгових преференцій Європейська комісія внесе нові пропозиції, що можуть створити додаткові можливості для українських бізнесів. Однак важливо розуміти, що цей процес потребує часу і ще потребує узгодження між усіма державами-членами ЄС.
Завдяки статусу кандидата на вступ до ЄС, Україна має значно більший політичний і економічний капітал для досягнення прогресу. Відкриття нових можливостей для бізнесу залежить від того, як успішно будуть вирішені політичні та економічні питання, що залишаються на порядку денному переговорів.
— На завершення, які рекомендації ви б дали українському бізнесу, як діяти у сучасних реаліях міжнародної торгівлі?
— Український бізнес нині опинився в дуже складних умовах: війна, санкції, перебудова глобальних торгових ланцюгів і нові регуляторні вимоги, особливо на ринках ЄС та інших регіонів. Але, попри всі труднощі, є кілька ключових стратегій, які можуть допомогти бізнесу адаптуватися до нових реалій.
По-перше, важливо диверсифікувати ринки збуту. Українським експортерам не варто обмежуватися лише традиційними партнерами в Європі. Розширення географії експорту має стати пріоритетом. Наприклад, угоди про вільну торгівлю з Канадою, Великобританією, і нові перспективи для експорту в Азію, Африку, Латинську Америку відкривають нові можливості для бізнесу. Близький Схід також залишається важливим напрямком, особливо в контексті зміни продовольчих ланцюгів через війну. Однак важливо пам’ятати, що відкриття нових ринків — це, в значній мірі, і політичне питання. Відкриття ринків з країнами, які не підтримують Україну політично, залишається складним завданням. І хоча дипломатія має важливу роль у цих питаннях, бізнес може діяти більш гнучко, орієнтуючись на точкові ринки та сегменти.
Далі, українським компаніям слід продовжувати роботу над виконанням міжнародних стандартів і сертифікацій, оскільки це є основою для виходу на нові ринки. Європейські стандарти з сертифікації та екологічні вимоги, такі як CBAM (Механізм коригування вуглецевих викидів на кордоні), є важливими для експортерів сталі, цементу та труб. Врахування нових вимог дозволить не тільки полегшити доступ до ринків ЄС, але й забезпечить конкурентоспроможність українських продуктів у довгостроковій перспективі.
Оптимізація логістики залишається важливим завданням для бізнесу. З огляду на постійну нестабільність у Чорному морі, українським компаніям варто орієнтуватися на альтернативні транспортні маршрути. Важливими стають морські порти Румунії, Польщі, а також країн Балтії, де можна створювати нові логістичні хаби. Мультимодальні перевезення, які поєднують різні види транспорту, стають все більш актуальними, дозволяючи знизити ризики, пов’язані з блокадами портів чи збройними конфліктами.
І, звісно, не можна оминути питання цифрових технологій. Електронна комерція — це глобальний тренд, і багато країн активно працюють над її розвитком. Важливо активно використовувати електронні торгові майданчики для виходу на нові ринки, особливо для товарів, які підходять для продажу через онлайн-канали. Це дозволяє не лише мінімізувати ризики, але й підвищити конкурентоспроможність українських товарів. СОТ та інші міжнародні організації активно працюють над розвитком нормативної бази для цифрової торгівлі, тому бізнесу варто бути готовим до змін у цьому напрямку.
Щодо питань торговельного захисту, то важливо звертатися за консультаціями до юристів, аби дотримуватись норм СОТ та відповідати вимогам європейських регуляцій. Зростаючі вимоги щодо сертифікації та безпеки продукції можуть стати серйозним бар’єром для компаній, які не підготувалися до змін.
Загалом, для того щоб успішно діяти у сучасних реаліях міжнародної торгівлі, українським бізнесам необхідно бути гнучкими, здатними швидко адаптуватися до нових вимог і активно шукати можливості для виходу на нові ринки. Розвиток логістики, дотримання міжнародних стандартів і використання цифрових технологій — це ключові фактори, які можуть допомогти зберегти конкурентоспроможність і забезпечити стійке зростання в умовах глобальних змін.
(Бесіду вів Олексій Насадюк, «Юридична практика»)
