Дата публікації: 24 березня 2014
Максим Копейчиков, адвокат, партнер
Джерело: «Фокус»
З усіх власників кримських активів банкірам, схоже, пощастило більше за інших. У будь-якому випадку, вони мають незрівнянно ширший арсенал інструментів для мінімізації втрат від відокремлення Криму, ніж власники торговельних мереж, перевантажувальних комплексів або виробничих підприємств. Це і факторингові операції, і можливість досягнення угод з російськими банками про передачу майна відділень, що знаходяться у Криму. Основне завдання – нівелювати ризики неплатежів по кримським кредитам, оскільки в нинішніх умовах ймовірність зростання неплатежів є досить великою.
Що буде з кримськими підрозділами українських компаній і, власне, з самим кримським бізнесом, поки що незрозуміло.
Якщо Україна і світ не визнають результатів кримського референдуму (що вже сталося), «влада» півострова як «незалежної держави» цілком може відмовитися визнавати видані Україною (зараз або раніше) документи про держреєстрацію юросіб або навіть обмежити власників у праві володіння тими чи іншими об’єктами. Такий крок можна буде обґрунтувати принципом взаємності: як ставишся ти, так ставляться і до тебе (Україна не визнає Крим, Крим не визнає Україну).
Проте якщо Крим стане частиною Російської Федерації, існує велика ймовірність збереження status quo для українських компаній. Особливо якщо залишаться в силі всі українсько- російські угоди і договори, яких налічується кілька сотень.
Виникає запитання: як без припинення діяльності юридичної особи змінити країну її реєстрації або зробити з однієї юридичної особи дві, що зареєстровані в двох різних країнах? Відповіді немає, навести приклади з міжнародної практики неможливо.
Придністров’я так і не було визнане світовою спільнотою, і місцеві банки до цього часу працюють тільки з Росією. При цьому великого і середнього молдавського бізнесу в часи конфлікту в Придністров’ї практично не існувало – відповідно, ділити теж було нічого.
Косово теж поганий приклад, оскільки, на відміну від Криму, країна отримала незалежність і була визнана більшістю західних держав.
Зате з кримською власністю українського уряду і держпідприємств все вже досить зрозуміло: шанси залишитися власниками земель в Криму у них практично відсутні, а стосовно будівель і споруд взагалі прагнуть до нуля. По-перше, такий висновок диктується логікою революційної ситуації: не забравши в України хоча б держоб’єкти, новій владі Криму просто ні на чому будувати нове державне утворення. Причому не важливо, в складі Росії чи поза нею. По-друге, це випливає з окремих заяв панів Володимира Константинова (голова Верховної ради Криму – Фокус) та Сергія Аксьонова (голова Радміну Криму – Фокус) про плани націоналізації. Частина ж активів Чорноморнафтогазу та Укртрансгазу вже націоналізовані.
Проте є і хороші новини: для громадян України наслідки відділення Криму можуть бути не такими складними і трагічними, як для бізнесу. Важко уявити собі ситуацію, коли належні їм кримські квартири, дачі і землі будуть масово експропрійовані місцевою владою. Якщо тільки ця влада не вирішить проігнорувати права громадян, закріплені Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (ст. 1 протоколу 1 до Конвенції – «захист власності»).
На превеликий жаль, навіть кваліфіковані юристи наразі не можуть дати відповідь на питання про те, як захистити кримське майно в рамках правового поля. Просто тому, що те, що відбувається на півострові, знаходиться поза межами цього самого поля і будь-які юридичні механізми не діють. Принаймні, поки що.
