Дата публікації: 10 жовтня 2025
Олена Омельченко, партнер, керівник практики з міжнародної торгівлі, к.ю.н.
Джерело: The Page
Українські фермери знову опинилися перед податковим парадоксом. Запроваджене 10% експортне мито на сою та ріпак, відоме як «соєві правки», мало стимулювати внутрішню переробку, але замість економічного ефекту фермери отримали митну плутанину і зупинку експорту.
Формально пільга для виробників передбачена, але порядок підтвердження цього статусу урядом не затверджений. У результаті митниця просто не має інструментів, як перевірити, хто є виробником, а хто – трейдером.
Наслідок очевидний: мито почали стягувати з усіх без винятку. Для держави це безпечний варіант, але для бізнесу – пряма фінансова втрата.
Наслідки «соєвих правок» для ринку
Найбільше постраждали дрібні та середні фермери, для яких 10% мита – це фактично весь прибуток.
Компанії, які вирощують і скуповують сировину одночасно, теж опинилися у «сірій зоні»: довести походження власного врожаю без затвердженої процедури майже неможливо.
Проблеми виникли і в експортерів із довгостроковими контрактами: вони змушені або знижувати закупівельні ціни, або ризикувати зривом поставок.
Для міжнародних партнерів така ситуація – сигнал ризику. Контракти з українськими постачальниками сприймаються як непередбачувані, бо правила можуть змінюватися посеред сезону.
Покупці в ЄС чи Азії не розбираються у податкових нюансах, вони просто шукають стабільних постачальників, і якщо держава не виправить ситуацію, ці контракти підуть до конкурентів.
Як повернути сплачене мито?
Єдиний механізм сьогодні – оскарження. Спочатку компанії звертаються до Державної митної служби, далі до суду. Процес тривалий і дорогий, тож реально доступний лише великим гравцям.
Уряд розглядає варіанти: ухвалення постанови з чітким порядком підтвердження статусу виробника або зміни до бюджету, які дозволять повернути надміру сплачене мито. Є кілька підходів для підтвердження статусу виробника:
- експертні висновки Торгово-промислової палати;
- використання даних Державного аграрного реєстру;
- поетапне підтвердження кожної партії продукції.
Всі варіанти мають ризики: додаткове навантаження на ТПП, можливість бюрократичних затримок і суб’єктивних відмов, а також суперечливі критерії врожайності.
Що робити агробізнесу зараз?
Максимально документувати виробництво: договори оренди, акти врожайності, бухгалтерські документи, сертифікати походження. Розділяти партії: якщо компанія і виробляє, і купує сировину, потрібно чітко фіксувати походження кожної партії.
Об’єднувати позицію через профільні асоціації: саме вони можуть лобіювати спрощення процедур.
Передбачати форс-мажори у контрактах: це допоможе знизити ризики для міжнародних угод.
Висновки
Кожна податкова ініціатива має мати підзаконну основу ще до того, як почне діяти. «Соєві правки» показали, як добре задумана ініціатива може перетворитися на бар’єр для власних виробників.
Лише чітка постанова уряду з визначеним порядком підтвердження статусу виробника дозволить митникам діяти у межах закону, а бізнесу – планувати експорт без страху фінансових втрат.
