Митні спори в Україні: як іноземні компанії можуть оскаржити рішення митниці та донарахування митних платежів

Наталія Кірєєва, адвокат

Джерело: Legal 500

Для іноземних компаній, які імпортують товари в Україну, митні спори з українськими митними органами залишаються одним із найпоширеніших, але водночас недооцінених юридичних ризиків. Донарахування митних платежів, коригування митної вартості, спори щодо тарифної класифікації та збільшення імпортного мита можуть виникнути навіть тоді, коли вантаж належним чином задокументований та є комерційно прозорим.

Практика показує, що навіть ідеально задокументований і комерційно прозорий вантаж не гарантує безперешкодного митного оформлення та може призвести до значних додаткових нарахувань, якщо, наприклад, митний орган не погодиться з митною вартістю, заявленою декларантом, або з класифікацією товарів за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД – товарна номенклатура України, що базується на Гармонізованій системі (ГС) та Комбінованій номенклатурі ЄС).

Хоча рішення про коригування митної вартості або визначення коду товару формально адресоване декларанту-резиденту України і, у разі протиправності, безпосередньо порушує права цього декларанта, його наслідки можуть вплинути на іноземні компанії у кількох типових ситуаціях. Сюди належать випадки, коли іноземна компанія імпортує товари через свій відокремлений підрозділ в Україні (який вважається резидентом відповідно до статті 4 Митного кодексу України), постачає товари українському дистриб’ютору, для якого додаткові митні нарахування збільшують витрати та тиснуть на узгоджену ціну, або працює на умовах поставки DDP (Delivered Duty Paid), за яких продавець несе фінансову відповідальність за митне оформлення.

Негативні наслідки настають майже негайно. У разі коригування митної вартості, щоб випустити товари у вільний обіг, попри спірне рішення митниці, декларант може сплатити митні платежі на підставі самостійно визначеної (заявленої) митної вартості та надати гарантію на суму різниці між цим розміром та розрахунком митного органу. Навіть на етапі митного оформлення це заморожує оборотні кошти, а будь-яка затримка у випуску товарів може призвести до додаткових комерційних та фінансових втрат. Саме тому швидке юридичне реагування та належним чином підготовлена доказова база є критично важливими.

Якщо митний орган визначає код товару, відповідне митне рішення є обов’язковим для виконання. Можливість «умовного» випуску товарів під гарантію забезпечення різниці митних платежів у такому випадку відсутня. Відтак, для випуску товарів декларант зазвичай змушений сплатити митні платежі на підставі коду товару, визначеного митним органом, навіть якщо декларант має намір оскаржити це рішення та стягнути спірну суму після вирішення справи на свою користь.

Хоча митні органи зазвичай керуються суто фіскальним підходом, українське законодавство передбачає ефективні та практичні механізми для скасування таких рішень. У цій статті ми аналізуємо практичні кроки для адміністративного та судового оскарження, які дозволяють бізнесу успішно захистити свої інтереси та мінімізувати втрати.

Чому українська митниця збільшує імпортне мито?

Основними підставами, на яких митні органи збільшують митні платежі на практиці, є:

• Коригування митної вартості. Це найпоширеніша підстава. Якщо митний орган вважає заявлену вартість товарів заниженою, він самостійно визначає митну вартість. Зазвичай це робиться з використанням інформації з власної бази даних щодо вартості ідентичних або подібних товарів.
• Специфічним різновидом коригування митної вартості є включення роялті та ліцензійних платежів до митної вартості. Митні органи додають такі платежі до вартості товарів, якщо вважають, що їх сплата є умовою продажу. Вони також вважають, що ці платежі не були включені в ціну.
• Операції між пов’язаними особами впливають на митну оцінку, оскільки у застосуванні основного методу визначення митної вартості (за ціною договору щодо товарів, які імпортуються) може бути відмовлено, якщо покупець і продавець є пов’язаними особами і їхні відносини могли вплинути на ціну товарів.
• Неповний пакет документів є формальною, але поширеною підставою для донарахування митних платежів. Митні органи можуть стверджувати, що подані документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Як наслідок, вони визначають митну вартість самостійно.
• Визначення коду товару за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД). Зміна коду товару може призвести до збільшення ставки мита, оскільки вживана ставка мита залежить від конкретного коду товару, присвоєного товару.
• Країна походження та преференційне походження (пільговий режим). Відмова в застосуванні пільгового режиму через сумніви щодо сертифіката, який підтверджує преференційне походження товарів, може призвести до нарахування мита за повною ставкою.
• Антидемпінгове мито застосовується до конкретних товарів, які походять з певних країн; спори часто зводяться до того, чи підпадають спірні товари під дію такого мита.

Які рішення митниці можна оскаржити?

Митні спори щодо розміру додатково нарахованих митних платежів не завжди пов’язані з оскарженням безпосередньо податкового повідомлення-рішення, як помилково вважають деякі компанії. Спектр рішень митних органів, які можуть бути оскаржені, є набагато ширшим і включає, зокрема:

• рішення про коригування митної вартості товарів;
• рішення про визначення коду товару за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД);
• картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Ці картки зазвичай видаються під час прийняття рішень про коригування митної вартості або визначення коду товару;
• рішення щодо визначення країни походження товарів, включаючи відмови у видачі сертифіката з перевезення форми EUR.1;
• податкові повідомлення-рішення, винесені за результатами постаудит-перевірок.

Окрему категорію спорів становить оскарження постанов у справах про порушення митних правил, за якими до відповідальності притягуються фізичні особи. Якщо компанія стурбована тим, чи можуть митні органи вилучити імпортовані товари, тимчасове вилучення дозволяється лише у справах про порушення митних правил. Тимчасове вилучення товарів або транспортних засобів може бути оскаржене їхніми власниками.

Щодо того, чи може іноземна компанія оскаржити рішення українських митних органів у судовому порядку, відповідь загалом ствердна, за винятком постанов у справах про порушення митних правил, винесених щодо конкретних фізичних осіб. Такі постанови можуть бути оскаржені лише конкретними фізичними особами, яких було притягнуто до відповідальності. Ключовим питанням у таких спорах є доведення того, що конкретне рішення порушило права компанії. Такі порушення зазвичай виникають тоді, коли оскаржуване рішення призводить до додаткових митних платежів, які має сплатити конкретна компанія. Саме ця компанія повинна виступати скаржником або позивачем у суді. Звичайно, також обов’язково потрібно залучити українського адвоката як представника, який діятиме від імені компанії відповідно до законодавства України.

Митна оцінка: найпоширеніше джерело спорів

Значна частина спорів з митними органами виникає через незгоду з рішеннями про коригування митної вартості. За українським законодавством, обов’язок щодо визначення митної вартості товарів, що імпортуються в Україну, покладається на імпортера. Українське законодавство передбачає шість можливих методів визначення митної вартості, при цьому ключову роль відіграє основний метод – за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Якщо цей метод не може бути застосований, послідовно використовуються п’ять другорядних методів.

Застосування основного методу є обов’язковим, якщо тільки митний орган не доведе встановлені законом підстави для відмови в його застосуванні. Такими підставами зазвичай є розбіжності або недоліки в поданих документах, які заважають митному органу перевірити складові заявленої митної вартості.

Другорядними методами визначення митної вартості є:

• Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів. За цим методом митна вартість визначається на основі ціни договору, прийнятої митним органом для ідентичних товарів, експонованих в Україну з тієї ж країни в порівнянний період, за умови, що товари є подібними за фізичними характеристиками, якістю, репутацією, країною виробництва та виробником (незначні зовнішні відмінності не враховуються). Якщо є кілька відповідних значень вартості, застосовується найнижча з них.
• Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Цей метод передбачає використання ціни договору, прийнятої митним органом для товарів, які не є повністю ідентичними, проте мають схожі характеристики, складаються з ідентичних компонентів, виконують ті ж функції та є комерційно взаємозамінними. Ключовим фактором є не формальна тотожність, а функціональна та ринкова порівнянність з урахуванням якості, торгової марки та репутації товарів. Якщо доступні кілька відповідних значень вартості, для розрахунку використовується найнижча з них.
• Дедуктивний метод (на основі віднімання вартості) означає, що відправною точкою є ціна, за якою імпортовані товари (або ідентичні чи подібні товари) продаються в Україні в найбільшій сукупній кількості непов’язаному покупцеві у час, найближчий до імпорту (але не пізніше 90 днів після імпорту). З цієї внутрішньої ціни потім відраховуються комісійні винагороди або звичайні торговельні надбавки (прибуток та загальні витрати), витрати на транспортування, навантаження та страхування в межах України, а також відповідні податки.
• Метод на основі додавання вартості (обчислена вартість) базується не на ринкових цінах продажу, а на фактичній структурі витрат, встановленій виробником. Він передбачає формування митної вартості шляхом додавання трьох ключових компонентів: вартості матеріалів та витрат на виробництво; прибутку та загальних витрат, які зазвичай відображаються виробниками товарів того ж класу або виду при експорті товарів в Україну; а також витрат, пов’язаних з доставкою до місця ввезення на митну територію України.
• Резервний метод передбачає, що митна вартість визначається з використанням способів, які не суперечать законодавству України та відповідають принципам і положенням ГАТТ. Це робиться з обов’язковим врахуванням митної вартості, раніше визнаної митними органами. Водночас закон чітко встановлює «червоні лінії»: забороняється спиратися на внутрішні ціни на українському чи іноземному ринках, мінімальні чи довільні значення вартості, найвищу з альтернативних цін або інші штучні показники.

Митні органи не мають дискреційних повноважень обирати метод визначення митної вартості. Закон встановлює чітку послідовність: перехід до кожного наступного методу дозволяється лише після послідовного доведення неможливості застосування всіх попередніх методів. Тягар доведення такої неможливості покладається виключно на митний орган.

Виходячи з досвіду юридичної фірми «Ілляшев та Партнери», відмова у застосуванні основного методу зазвичай викликана недостовірними або недостатніми документальними доказами, що підтверджують числові складові митної вартості, що викликає сумніви щодо заявленої вартості. Імпортери припускаються таких помилок:

• відсутність документів, що підтверджують оплату товару;
• розбіжності в документах, поданих митним органам, наприклад, різна інформація, зазначена в інвойсі, контракті та транспортних документах;
• невідповідність умов поставки (Incoterms);
• відсутність або недостатність документальних доказів, що підтверджують транспортні витрати (включаючи фрахт) та витрати на страхування;
• невключення роялті та ліцензійних платежів до митної вартості;
• наявність зв’язку між покупцем і продавцем, який потенційно міг вплинути на ціну.

Водночас рішення про коригування митної вартості не завжди є наслідком помилок імпортера. На практиці навіть ідеально підготовлений пакет документів не завжди гарантує успішне митне оформлення за основним методом. Головним системним «тригером» для перегляду митної вартості залишається наявність у контролюючого органу інформації про вищі рівні цін на аналогічні товари, зокрема в Центральній базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) Державної митної служби України.

Сама по собі наявність в автоматизованій системі митниці інформації про вищу ціну на схожі товари не є законною підставою для відмови від основного методу. Проте фіскальний підхід часто спонукає митні органи використовувати такі дані як привід для коригування митної вартості. Це відбувається навіть тоді, коли в документах декларанта немає реальних недоліків.

Адміністративне оскарження проти судового розгляду

Українське законодавство передбачає два шляхи оскарження митних рішень, які призводять до додаткових митних нарахувань: адміністративне та судове оскарження. Ці механізми не виключають один одного, але відрізняються за строками, процедурою, послідовністю застосування та ефективністю.

Адміністративне оскарження

Скарга на рішення митниці подається до митного органу вищого рівня – Державної митної служби України. Скарга може бути подана протягом 30 днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Проте вона має бути подана не пізніше шести місяців з дня прийняття рішення. Пропуск цього строку без поважних причин залишає скаргу без розгляду.

Протягом строку розгляду виконання оскаржуваного рішення може бути зупинено за клопотанням заявника. Однак це не відбувається автоматично: необхідно довести, що оскаржуване рішення не відповідає митному законодавству України або що існує ризик завдання істотної шкоди особі, яка подає скаргу.

Скарга повинна бути підготовлена виключно українською мовою та підписана заявником або його представником (з обов’язковим додаванням документів, що підтверджують повноваження представника). Вона може бути подана в паперовій формі (особисто або поштою з описом вкладення) або в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Скарга повинна містити найменування митного органу вищого рівня, повні контактні дані скаржника та його представників, обґрунтування предмета оскарження (суть порушення), конкретні вимоги, дату скарги та перелік доданих документів. Скаржник має право надавати будь-які докази на підтримку скарги.

У митних спорах механізм адміністративного оскарження є здебільшого формальним. Виходячи з досвіду юридичної фірми «Ілляшев та Партнери», митні органи вищого рівня на практиці рідко скасовують рішення підпорядкованих митниць, обмежуючи такі випадки переважно очевидними та грубими порушеннями закону.

Попри загалом низьку ефективність, цей механізм дозволяє компаніям оперативно виправляти очевидні технічні або розрахункові помилки без звернення до суду. Головними перевагами позасудового врегулювання є відсутність судового збору та чітко регламентовані строки розгляду скарги – 30 днів з моменту отримання з можливим продовженням не більше ніж на 20 додаткових днів.

Відхилення адміністративної скарги не заважає компанії звернутися до суду.

Судовий розгляд

Адміністративні суди є основним та найефективнішим форумом, де бізнес і митні органи виступають як рівноправні сторони. Позов подається до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням митного органу, який прийняв оскаржуване рішення. Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному адміністративному суді і надалі в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду. Проте касаційний перегляд підлягає процесуальним фільтрам і може бути недоступним у справах незначної складності.

Загальний строк для звернення до суду становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав. Проте, якщо спочатку було подано адміністративну скаргу, застосовується коротший тримісячний строк, який обчислюється з дня прийняття рішення за результатами адміністративного розгляду. Скільки часу триває митний спір? Строки різняться, але судовий розгляд зазвичай триває приблизно від 4 до 12 місяців, залежно від складності конкретної справи.

Судовий збір розраховується у відсотках (1,5% для компаній та 1% для фізичних осіб) від ціни позову, яку Верховний Суд визначає як різницю між митними платежами, розрахованими декларантом, та платежами, визначеними митним органом на підставі спірного рішення. У разі задоволення позову судовий збір відшкодовуються в повному обсязі, тоді як витрати на правничу допомогу зазвичай стягуються частково.

На цьому етапі в іноземних клієнтів найчастіше виникають два практичних питання: чи потрібно сплачувати додатковий митний платіж перед зверненням до суду і чи можна продовжувати імпортувати товари під час тривання митного спору. У разі коригування митної вартості сплата додаткових сум мита не є обов’язковою. Достатньо надати гарантію, яка повертається в разі задоволення позову. Тому спір стосується насамперед повернення коштів, і початок такого провадження не перешкоджає поставці товарів. На практиці єдиним винятком є тимчасове вилучення товарів у справах про притягнення до відповідальності за порушення митних правил.

Докази, які вирішують долю митної справи

Відмінною рисою митних спорів в Україні є розподіл тягаря доказування: обов’язок довести законність рішення покладається на митний орган. Наприклад, згідно з усталеною судовою практикою, у справах про коригування митної вартості самого лише посилання на внутрішні бази даних або раніше оформлені митні декларації з вищою вартістю товарів недостатньо. Рішення має базуватися на конкретних розбіжностях, які викликають сумнів у заявленій вартості. Посилання митних органів на формальні неточності, які не впливають на числові складові вартості товарів, є недостатніми. Крім того, митний орган несе тягар доведення неможливості застосування основного методу та кожного з попередніх другорядних методів митної оцінки.

Однак це не означає, що компанії-позивачу немає чого доводити. Навпаки, успіх справи залежить від міцної доказової бази. Клієнти часто запитують, які документи слід зберігати. У справах про коригування митної вартості це насамперед документи, які в сукупності підтверджують правильність заявленої митної вартості: договір з додатками (специфікаціями), інвойс, підтвердження оплати, включаючи SWIFT-підтвердження, транспортні та страхові документи, а також листування з постачальником.

Для посилення правової позиції доцільно надавати експортні декларації, прайс-листи виробника, бухгалтерські документи, а також висновки спеціалізованих експертів. Водночас вирішальне значення має узгодженість усіх поданих документів: вони не повинні містити розбіжностей щодо опису, кількості або вартості товарів.

Збір усіх вищезазначених документів є відповіддю на питання, що робити іноземним компаніям негайно після отримання рішення про донарахування митних платежів. Крім того, суттєво важливим є отримання консультації українського адвоката, оскільки він визначить, які документи є критичними у конкретній справі, встановить застосовні строки оскарження та порадить, яка процедура – адміністративна чи судова – буде більш ефективною з урахуванням усіх обставин.

Як міжнародні юридичні фірми можуть співпрацювати з українськими юридичними радниками

Для міжнародних юридичних фірм та інхаус-команд практичним питанням є те, як вести українську справу з-за кордону. Місцеві радники забезпечують представництво в митних органах та судах. Водночас в Україні діють чіткі обмеження: за незначними винятками, виключно українські адвокати можуть виступати представниками в суді.

Окрім дотримання формальних вимог, залучення українських юристів має також практичне значення: підготовка процесуальних документів та доказів, комунікація з митними органами та судами, а також участь у судових засіданнях вимагають знання українського права та досвіду роботи в українській правовій системі.

Найбільш ефективною моделлю є спільне ведення справи. Міжнародна юридична фірма підтримує відносини з клієнтом та допомагає зі збором доказів зі свого боку, зокрема доказів, що походять з-за кордону (документи виробника, листування з іноземними контрагентами, експортна документація тощо). Місцевий радник, своєю чергою, забезпечує повний процесуальний супровід протягом усієї справи.

Висновок

Успіх у вирішенні митних спорів визначається задовго до того, як справа потрапляє до зали суду. Ключ до успішного результату полягає в належним чином підготовленій доказовій базі та оперативних діях одразу після отримання повідомлення про додаткові митні нарахування. Це стосується будь-яких підстав, на яких вони були впроваджені.

В умовах, коли в Україні переважає фіскальний підхід, і навіть бездоганна документація не гарантує захисту від додаткових нарахувань, компанії мають бути готовими захищати свої інтереси з першого дня.

Міжнародному бізнесу необхідно інтегрувати дотримання митних правил у ланцюжки закупівель та логістики. Лише вичерпна доказова база, зібрана в режимі реального часу, дозволить компанії ефективно захистити свої інтереси в суді.