Актуальна судова практика у сферах конкурентного права: тенденції 2025–2026 років

Олександр Фефелов, адвокат, партнер, керівник практики антимонопольного та конкурентного права

Джерело: «Юридична Газета»

Судова практика у сфері конкурентного права України показує перехід від формального тлумачення норм законодавства до комплексного аналізу економічної поведінки суб’єктів господарювання, непрямих доказів, процесуальних гарантій сторін справ та впливу рішень Антимонопольного комітету України.

Аналіз рішень Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) виявляє кілька критичних для бізнесу тенденцій:

• доведення антиконкурентних узгоджених дій – розвиток підходу до оцінки непрямих доказів у справах про спотворення результатів публічних закупівель;
• правові наслідки рішень АМКУ – уточнення статусу рішень Комітету в період їхнього судового оскарження та внесення компаній до Реєстру порушників;
• процесуальний інструментарій – чітке розмежування понять «зупинення дії» та «зупинення виконання» рішення АМКУ під час забезпечення позову;
• недобросовісна конкуренція – стрімкий розвиток практики щодо введення споживачів в оману без необхідності доведення конкретних збитків для конкурентів;
• процесуальний контроль – посилення уваги судів до меж перевірки заяв на стадії відкриття справи Комітетом та вимог до мотивування його рішень.

Сучасний конкурентний спір – вже не просто питання про те, чи була змова або чи правильно АМКУ наклав штраф. Предметом судового аналізу стають усі елементи антимонопольної процедури: від початкової кваліфікації поведінки до доказування, процесуальних строків і конкретних наслідків прийнятого рішення.

Судові спори з АМКУ: як змінилися підходи до оскарження

Ключова особливість спорів з АМКУ – необхідність одночасного опрацювання юридичних та економічних складових. З одного боку, суди визнають за Комітетом спеціальну компетенцію у сфері економічного аналізу. З іншого – перевіряють, чи мав АМКУ достатні фактичні підстави для своїх висновків, чи дослідив належні докази та чи не проігнорував обставини на користь суб’єкта господарювання.

Ефективне оскарження рішення АМКУ більше не може обмежуватися загальними фразами про неправильну оцінку ситуації Комітетом. Позивачу необхідно довести конкретний дефект рішення:

• помилкове встановлення або оцінку фактичних обставин;
• відсутність належних доказів або суперечність між доказами та висновками;
• некоректне застосування норм матеріального права чи неповне дослідження ринку;
• істотні процесуальні порушення під час провадження.

Доведення змов на торгах: сукупність непрямих фактів замість «прямого документа»

Однією з найбільш значних категорій конкурентних спорів (за кількістю) залишаються справи про антиконкурентні узгоджені дії учасників публічних закупівель. Це, зокрема, узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. ЮФ «Ілляшев та Партнери» майже щодня отримує запити від клієнтів на надання консультацій та представництво їх інтересів у таких справах.

Характерною ознакою цих справ є те, що пряма домовленість між учасниками торгів далеко не завжди може бути виявлена, і на практиці АМКУ досить часто вдається до доведення узгодженості  поведінки за допомогою сукупності непрямих доказів.

Цей підхід був підтверджений Верховним Судом у постанові КГС ВС від 13 листопада 2025 року у справі № 910/102/25. У цій справі Комітет використовував, зокрема, такі обставини:

• використання учасниками однієї IP-адреси;
• синхронність дій під час подання тендерних пропозицій;
• спільні характеристики електронних файлів;
• наявність трудових зв’язків;
• спільних контрагентів;
• фінансові відносини;
• інші обставини, які в сукупності свідчили про відсутність самостійної конкурентної поведінки.

Верховний Суд погодився з тим, що така сукупність обставин (які не є прямими доказами) все ж може бути достатньою для встановлення антиконкурентних узгоджених дій. Суд не вимагав від АМКУ обов’язково знайти документ, у якому учасники прямо домовилися про результати торгів або інше пряме свідчення змови. Для конкурентного права здається цілком логічним, що змова, яка залишила б після себе прямий письмовий доказ, насправді була б винятком в сучасних умовах. Отже, доказування в справах про ймовірну змову часто ґрунтується на аналізі поведінки учасників та припущеннях.

У справі № 910/102/25 значення IP-адреси було посилене іншими обставинами:

• синхронністю дій;
• спільними працівниками;
• характеристиками електронних файлів;
• господарськими та фінансовими зв’язками, сукупність яких дозволила зробити висновок про узгодженість поведінки.

Підхід Верховного Суду можна оцінити так: технічний доказ сам по собі не обов’язково доводить змову, але його поєднання з іншими обставинами може створити достатню для Комітету та суду доказову базу антиконкурентної поведінки. Це має постійно бути в центрі уваги суб’єктів та оцінюватися ними в процесі господарської діяльності.

Чи достатньо однієї спільної IP-адреси для доведення змови на торгах?

Я б сказав: ні, сама по собі спільна IP-адреса автоматично не доводить змову, бо можуть існувати цілком природні та законні пояснення. Офіси двох суб’єктів можуть бути розташовані в одному бізнес-центрі, вони можуть використовувати одного провайдера, подавати тендерні пропозиції через спільну мережу та використовувати один спільний торговий електронний майданчик або навіть користуватися інфраструктурою іншої, третьої особи. Без поєднання з іншими характерними ознаками змови, значення окремої спільної IP-адреси не повинно тлумачитись не на користь суб’єкта господарювання.

Практичний висновок для бізнесу: якщо АМКУ посилається на IP-адресу, суб’єкту варто передбачити пояснення того, чому така IP-адреса могла бути спільною та показати відсутність інших ознак координації.

Відміна торгів не звільняє від відповідальності за змову

Ще одна обставина, яка, на думку деяких суб’єктів господарювання, має враховуватися під час оцінки їхньої поведінки на торгах, – це наявність або відсутність реального негативного результату для конкуренції та/або інших учасників чи замовника торгів.

У серпні 2025 року КГС ВС окремо наголосив на безпідставності підходу, за якого відміна торгів або визнання їх такими, що не відбулися, автоматично означає відсутність порушення. Аналогічний підхід був озвучений суддями Верховного Суду під час обговорення сучасної практики у сфері конкурентного права – для кваліфікації антиконкурентних узгоджених дій достатнім є встановлення погодження конкурентної поведінки, яка призвела або могла призвести до негативного впливу на конкуренцію. У справі № 910/3374/24 суд пов’язав такий підхід із самим фактом спотворення конкурентної процедури.

Конкурентне право захищає не тільки конкретний економічний результат торгів, а й сам процес конкуренції. Якщо два учасники домовилися про свою поведінку, але торги були скасовані з незалежних від них причин, сама змова не перестає бути антиконкурентною. Інакше учасники могли б уникати відповідальності лише тому, що закупівля згодом не відбулася.

Внесення компанії до Реєстру порушників АМКУ

Одним із найбільш важливих рішень є постанова КГС ВС від 18 грудня 2025 року у справі № 910/897/25. Фабула справи має особливе практичне значення – АМКУ наклав на підприємство штраф за антиконкурентні дії та вніс відомості про нього до Державного реєстру суб’єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за спотворення торгів. Це означає автоматичну заборону на участь у публічних закупівлях протягом 3 років.

Підприємство оскаржило рішення АМКУ в суді та вважало, що на час судового розгляду такі обмеження не повинні застосовуватися.

Верховний Суд не погодився з позицією позивача. Суд зазначив, що внесення інформації до Зведених відомостей та Державного реєстру не є виконанням рішення АМКУ у розумінні частини четвертої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Саме по собі оскарження рішення не зупиняє внесення відповідної інформації до таких відомостей.

Особливого значення ця постанова набула через те, що Верховний Суд не просто вирішив конкретний спір, а уточнив попередню правову позицію, сформульовану у справі № 910/10407/20. Причиною стало внесення до Закону України «Про захист економічної конкуренції» статті 48-1, яка спеціально врегулювала питання Державного реєстру суб’єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за відповідні порушення. Отже, внесення змін до чинних нормативно-правових актів може призвести до того, що сформований підхід Верховного Суду може потребувати уточнень.

Практичний висновок для бізнесу: виникають ситуації, коли підприємство оскаржує рішення Комітету, але до моменту його скасування або визнання недійсним воно все одно породжує відповідні юридичні наслідки. На це треба звертати особливу увагу при побудові своєї захисної позиції. Проблема для підприємства полягає не лише у сплаті штрафу, а й у таких юридичних наслідках, як позбавлення можливості участі в публічних закупівлях.

Зупинення дії vs. зупинення виконання рішення АМКУ

У постанові КГС ВС від 26 березня 2026 року у справі № 910/14711/25 суд розмежував поняття зупинення дії рішення АМКУ та зупинення виконання рішення АМКУ.

Зупинення дії рішення означає припинення його юридичної сили на відповідний період. Якщо рішення не діє, воно не може використовуватися як юридична підстава для його виконання. Тому зупинення дії рішення, за наявності відповідних підстав, може мати наслідком і зупинення його виконання.

Водночас зупинення виконання не означає автоматичного припинення юридичної сили рішення. Верховний Суд вказав: питання забезпечення позову необхідно вирішувати з урахуванням конкретних обставин справи; універсального алгоритму не існує. Ця правова позиція має безпосереднє значення для змісту заяв про забезпечення позову. Якщо підприємство хоче запобігти використанню рішення АМКУ як юридичної підстави для подальших дій, воно повинно чітко визначити, який саме наслідок потрібно зупинити, – дію рішення,  його відповідні юридичні наслідки або дії третіх осіб, які ґрунтуються на чинності рішення.

Практичний висновок для бізнесу: чітке формулювання прохальної частини може призвести до ситуації, коли суд задовольнить заяву формально, але відповідний захід не забезпечить реального захисту інтересів підприємства. Тому в антимонопольних спорах забезпечення позову повинно розглядатися як окрема стратегічна частина процесу, а не як формальний додаток до позовної заяви.

Спори з АМКУ про введення в оману споживачів без реального нанесення збитків

Особливо показовою в такому випадку є постанова КГС ВС від 20 березня 2026 року у справі № 910/9006/25. Предметом спору була інформація на упаковці косметичного засобу про його лікувальні властивості. Продукт не був зареєстрований як лікарський засіб, однак його маркування створювало у споживачів уявлення про наявність відповідних лікувальних властивостей.

Верховний Суд погодився з кваліфікацією такої поведінки як поширення інформації, що вводить споживачів в оману, та як прояв недобросовісної конкуренції. Принципово важливим є те, що Суд не вимагав доведення фактичних збитків для конкурентів. Для кваліфікації порушення достатньо встановити поширення інформації, яка може впливати на наміри споживачів щодо придбання товару. Це означає, що конкурентне право захищає не лише вже порушені майнові інтереси конкурентів, а й сам механізм добросовісного формування споживчого вибору.

Наразі таких справ в АМКУ стає все більше. Навіть добросовісні компанії підпадають під подібні розслідування і зміни інформації, виправлення незначних формальних помилок, здійснені до початку розслідувань, не допомагають уникнути проблем з відстоюванням своїх інтересів.

Практичний висновок для бізнесу: не можна захищати свої інтереси лише використовуючи аргумент про недоведеність шкоди для конкурентів через таку рекламу, бо суди оцінюватимуть потенційну можливість впливу на конкуренцію або вибір споживача.

Межі перевірки АМКУ на стадії відкриття справи

Розглянемо позицію суду, визначену в постанові КГС ВС від 19.03.2026  у справі № 910/980/25. Тут Суд сформулював важливий процесуальний принцип – якщо АМКУ вирішує відкривати чи ні справу за заявою про порушення законодавства, він має оцінити наявність лише ознак такого порушення, а не встановлювати факт самого правопорушення, оскільки відкриття справи – це лише початок розслідування.

АМКУ не повинен вимагати від заявника доведення правопорушення – це взагалі-то справа самого Комітету. Водночас він має встановити наявність саме достатніх ознак потенційного порушення. Після завершення розслідування АМКУ вже повинен мати достатню доказову базу для висновку про сам факт порушення.

Практичний висновок для бізнесу: при оскарженні рішення АМКУ для заявника варто правильно визначитися, що саме оскаржується. Якщо рішення про відмову відкривати справу, то готувати аргументи щодо правильності перевірки заяви і ознаки правопорушення. Якщо ж мова йде про оскарження рішення по суті справи, то це інша історія.

Суд не замінює АМКУ, а тільки перевіряє, чи відповідає рішення АМКУ вимогам законності, обґрунтованості, повноти дослідження обставин та належного мотивування. Економічний аналіз ринку, наприклад, який здійснив АМКУ,  підлягає перевірці судом щодо логіки та відповідності встановленим фактам, але суд не здійснює вивчення чи формування самого ринку, не допускаючи необґрунтованих припущень Комітету.

Підхід Верховного Суду до судових спорів з АМКУ: ключові тенденції

Судова практика у сфері конкурентного права України у 2025-2026 роках визначалася поглибленням підходів до доказування правопорушень, процесуального оформлення та правових наслідків. Важливо розуміти підхід Верховного Суду до доведення узгодженості поведінки через доведення сукупності непрямих доказів.

Існує п’ять ключових тенденцій підходів Верховного Суду до спорів з АМКУ:

• доказова комплексність. У справах про змову суд дедалі більше оцінює поведінку суб’єктів у сукупності, а не ізольовані докази;
• процесуальна вимогливість. Порушення строків, неповне дослідження заяви або неналежне мотивування рішення можуть мати самостійне значення;
• реальність наслідків рішення АМКУ. Оскарження рішення не означає автоматичного припинення всіх його юридичних наслідків;
• диференціація процесуальних інститутів. Верховний Суд дедалі точніше розмежовує відкриття антимонопольної справи, розгляд справи по суті, дію рішення та його виконання;
• зближення з європейськими підходами.

На що звернути увагу бізнесу?

• Використання різних фактів, які самі по собі можуть мати різну доказову силу, в сукупності може підтверджувати координацію поведінки. Для встановлення порушення не завжди потрібно доводити реальне настання майнової шкоди або завершення закупівлі. Сам факт спотворення або можливість спотворення конкурентної процедури може бути достатнім для відповідної кваліфікації.
• Судове оскарження рішення АМКУ не означає автоматичного припинення всіх правових наслідків його чинності.
• Поширення неправдивих відомостей про лікувальні властивості товару може бути порушенням конкурентного законодавства навіть без доведення реальних збитків конкурентів, якщо така інформація здатна вплинути на поведінку споживачів.
• Розмежування зупинення дії та зупинення виконання рішення АМКУ підвищує значення правильного процесуального формулювання заяви про забезпечення позову.
• На етапі вирішення питання про відкриття справи АМКУ повинен встановлювати наявність ознак порушення, а не доводити його по суті.

У сукупності ці рішення ВС дозволяють говорити про формування більш зрілої моделі конкурентного правосуддя, де на перший план виходять вимоги до доказової бази, визнання за АМКУ спеціальної компетенції без виключення його рішень із повноцінного судового контролю, підвищення ролі процесуальних гарантій, врахування реального конкурентного ефекту поведінки, розширення значення цифрових доказів, посилення зв’язку конкурентного права із законодавством про публічні закупівлі та захист прав споживачів,  а також наближення практики до європейських підходів.