Дата публікації: 1 вересня 2016
Андрій Конопля, адвокат, арбітражний керуючий
Джерело: «Юридична практика»
Процедура відновлення платоспроможності боржника, що регламентується в плані санації та часто передбачає складний механізм його реалізації.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» орієнтований на відновлення платоспроможності підприємства і передбачає процедури розпорядження майном, санацію та ліквідацію.
Під час процедури розпорядження майном аналізується фінансовий та інвестиційний стан боржника, його положення на ринках. За результатом такого аналізу збори кредиторів приймають рішення про наступну оптимальну процедуру (санацію, мирову угоду або ліквідацію) щодо задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.
Санація і мирова угода спрямовані на відновлення платоспроможності боржника, і тільки у випадку, якщо не можлива ні санація, ні мирова угода, приймається рішення про ліквідацію підприємства.
Слід зазначити, що перехід до процедури санації можливий і на стадії ліквідації, у випадку, якщо кредитори з будь-яких причин, наприклад, появи інвестора, побачать можливість відновити платоспроможність боржника.
Санація як вона є
Відповідно до статті 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під санацією розуміється система заходів, які здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Система заходів, спрямована на відновлення платоспроможності боржника, регламентується в спеціальному документі – плані санації, який повинен розробити керуючий санацією. План санації включає в себе також умови погашення вимог кредиторів. Звичайно, від якості підготовки плану санації залежить його реалізація.
Крім того, план санації повинен бути затверджений комітетом кредиторів боржника, письмово погоджений заставними кредиторами, а у випадку наявності державної власності – органом, уповноваженим управляти державним майном, і тільки після цього направляється до суду для затвердження. При цьому Законом встановлено 3-місячний строк подання плану санації до суду, який обчислюється з моменту введення процедури санації. У разі якщо план санації протягом 6 місяців не подано керуючим санацією на затвердження до суду, останній має право за власною ініціативою прийняти рішення про припинення процедури санації і перехід до ліквідаційної процедури.
Реалії практики
Перехід до процедури санації зі стадії розпорядження майном або зі стадії ліквідації досить поширений і будь-яких труднощів не представляє. Суди, як правило, задовольняють відповідні клопотання і вводять процедуру санації.
Складнощі в процедурі санації починаються на етапі підготовки, погодження та затвердження плану санації.
Наприклад, питання погодження плану санації з заставними кредиторами дуже часто є проблемою, яку неможливо вирішити.
По-перше, Закон не встановлює будь-які критерії, на підставі яких такий кредитор має право не погоджувати план санації і, з огляду на наявність гарантованої можливості отримати задоволення своїх вимог за рахунок реалізації заставного майна, такому кредитору, як правило, невигідно погоджувати план санації.
По-друге, у випадку, якщо такий кредитор відмовляється погодити план санації, Законом передбачені наступні варіанти: 1) про виділення заставних речей з майна боржника, їх продаж на аукціоні в порядку, визначеному цим Законом, і задоволення вимог такого кредитора за рахунок отриманих від продажу засобів; 2) про викуп боргу згідно з відомостями реєстру вимог кредиторів. При цьому рішення про вибір першого або другого варіанта приймає не заставний кредитор, що відмовився погодити план санації, а інші кредитори. У більшості випадків прийняте рішення іншими кредиторами не влаштовує такого заставного кредитора, оскільки першим невигідно встановлювати будь-які привілеї окремо взятому кредитору, другому невигідно підлаштовуватися під думку більшості.
Крім викладеного, слід звернути увагу на те, що Законом не встановлено момент, з якого слід вважати у вищевказаному випадку план санації погодженим: з моменту прийняття рішення іншими кредиторами, з моменту реалізації прийнятого рішення або з моменту закінчення судових проваджень.
Слід зазначити, що план санації, який передбачає повне або часткове погашення заборгованості в короткі строки за рахунок грошових коштів боржника проблем зазвичай не створює. Проте в подібних випадках учасники справи про банкрутство віддають перевагу укладенню мирової угоди.
План санації зазвичай містить більш складний механізм відновлення платоспроможності. Наприклад, в активі у боржника є об’єкт незавершеного будівництва. План санації в такому випадку може передбачати залучення інвестора, добудову, введення об’єкта в експлуатацію і продаж з метою задоволення вимог кредиторів.
Природно, що розробка такого плану санації вимагає значних зусиль і залучення спеціалістів у галузі будівництва. Проте навіть у випадку належної підготовки плану санації виникає питання його погодження, тому що неможливо точно спрогнозувати, коли буде закінчено будівництво, коли і за яку вартість буде проданий об’єкт нерухомості. Таким чином, план санації не може однозначно відповісти на питання кредитора (заставного кредитора) коли і в якому розмірі будуть отримані грошові кошти.
Якщо ж керуючому санацією все-таки вдалося затвердити план санації, то виникає проблема з його реалізацією. У випадку, наведеному вище, це може бути затримка виконання робіт підрядниками (субпідрядниками), зміна цін на матеріали і роботи, проблеми з отриманням дозвільних документів, припинення фінансування інвестором, відсутність попиту на ринку нерухомості і т.д. Таким чином, не завжди затверджений план санації вдається реалізувати.
Потенційного інвестора може відлякати можливість комітету кредиторів внести зміни до плану санації. Адже рішення про внесення змін до плану санації вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини голосів кредиторів – членів комітету кредиторів. При цьому на засіданні комітету кредиторів інвестор права голосу, а тим більше – права накладення вето не має.
Можливо, всі вищевказані обставини і є причиною того, що не часто процедура санації закінчується виконанням плану санації, затвердженням звіту керуючого санацією та відновленням платоспроможності боржника.
Вищезазначені проблеми, а також багато інших питань, які виникають в процедурі санації, вирішені в достатній мірі судовою практикою. В міру врегулювання тієї чи іншої спірної ситуації судовими інстанціями, думаю, що процедура санації підприємств буде ставати більш ефективною.