Залишити заявку

Відповідальність за банкрутство: як покарати винних

Дата публікації: 24 червня 2019

Андрій Конопля, радник, адвокат, арбітражний керуючий

Джерело: «Юридична газета»

Відповідальність за платоспроможність (неплатоспроможність) підприємства повинні нести особи, які в силу Статуту наділені повноваженнями приймати рішення щодо господарської діяльності юридичної особи. Зокрема, це керівник та/або учасники (акціонери) товариства чи власник майна (орган, уповноважений управляти майном).

Положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) передбачено, що у разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов’язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства.

Боржник зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності); під час ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи в разі якщо вартості майна боржника – юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, Законом встановлено обов’язок звернутися з заявою в разі виникнення ознак неплатоспроможності, але на практиці перелічені вище особи не завжди зацікавлені у виконанні цього обов’язку та, відповідно, ігнорують цю вимогу.

Ймовірно, це пов’язано з тим, що Законом не передбачена відповідальність за невиконання обов’язку звернутися до суду з заявою про порушення справи про банкрутство.

У разі своєчасного звернення боржника з заявою про порушення справи про банкрутство кредитори мали би більше шансів задовольнити свої вимоги. Проте, непоодинокі випадки, коли кредитор (або сам боржник) звертається до суду тоді, коли у боржника відсутні активи, необхідні для задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 164-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Приховування стійкої фінансової неспроможності» передбачена відповідальність за умисне приховування громадянином – засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей або неподання в установлений строк до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи у випадках, передбачених законом, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові.

Виникає запитання щодо застосування цієї статті на практиці. Зокрема, протоколи про адміністративні правопорушення, які передбачені статтею 164-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складають органи внутрішніх справ (Національна поліція). Втім, складно усвідомити, яким чином представник органу внутрішніх справ (Національної поліції) може виявити адміністративне правопорушення, яке полягає, зокрема, в неподанні в установлений строк до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи.

Враховуючи проблеми, пов’язані з виявленням правопорушення, передбаченого статтею 164-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнення до адміністративної відповідальності за приховування стійкої фінансової неспроможності малоймовірно.

Втім, Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за приховування стійкої фінансової неспроможності могла би бути доказовою базою при покладенні субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника.

Адже, Законом передбачено, що у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника – юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

Слід зазначити, що на практиці є поодинокими випадки, коли пред’являються претензії до осіб, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії.

Таку низьку активність можна пояснити наступним.

Тлумачення терміну «субсидіарна відповідальність» визначено в статті 619 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред’явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Таким чином, пред’явити вимогу до засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника є можливим лише після вчинення ліквідатором, передбачених Законом дій, направлених на виявлення та реалізацію активів боржника. В разі, якщо грошових коштів в результаті реалізації таких активів недостатньо для задоволення кредиторів – у ліквідатора виникає право на пред’явлення субсидіарної вимоги.

Іншими словами, звернутися з позовом до засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника можливо лише після «проходження» всієї процедури банкрутства, починаючи з порушення провадження у справі та закінчуючи формуванням ліквідаційної маси та реалізацією активів боржника. На практиці це займає роки, а тому ліквідатор та кредитори не бажають нести додаткові витрати.

Слід звернути увагу, що за рахунок коштів, отриманих від засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника, в силу Закону задовольняються вимоги виключно кредиторів, а тому виникає запитання хто буде оплачувати винагороду та відшкодовувати витрати ліквідатора.

Крім цього, ліквідатору необхідно довести вину та наявність протиправної поведінки осіб, які можуть нести субсидіарну відповідальність. Звичайно, за наявності вироку про притягнення до кримінальної відповідальність за статтею 219 Кримінального кодексу України «Доведення до банкрутства» чи хоча б до адміністративної відповідальності за статтями 164-15 «Приховування стійкої фінансової неспроможності», 166-16 «Незаконні дії в разі банкрутства», 166-17 «Фіктивне банкрутство» Кодексу України про адміністративні правопорушення довести вину буде простіше. Проте, зазвичай у ліквідатора відсутні вироки про притягнення до кримінальної відповідальності та/або постанови про накладення адміністративного стягнення.

Незважаючи на вищезазначені проблеми, вважаю, що довести вину та протиправну поведінку осіб, які можуть нести субсидіарну відповідальність, є можливим на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, інших документів, а тому рекомендую кредиторам звертатися до ліквідаторів з проханням провести відповідну роботу.

З 21 жовтня 2019 року вводиться в дію Кодекс України з процедур банкрутства. Норми Кодексу містять аналогічні положення щодо субсидіарної відповідальності засновників (учасників, акціонерів), керівника боржника, а тому проблеми, пов’язані з практичним застосуванням цих норм залишаться.
Кодекс також містить положення про обов’язок боржника у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

Звертаю увагу, що на відміну від Закону, Кодексом встановлено місячний строк та відповідальність за невиконання такого обов’язку, а саме якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.

Ці зміни викликають ряд запитань, які, звичайно, будуть врегульовані судовою практикою. Зокрема, не зазначено, хто з учасників процесу чи суд, за власною ініціативою, мають право ініціювати питання щодо притягнення керівника до солідарної відповідальності; яким чином та на якій стадії будуть погашатися вимоги кредиторів за рахунок коштів, отриманих від керівника боржника; чи будуть включатися активи керівника боржника до ліквідаційної маси тощо.

Проте, в будь-якому випадку загроза звернення стягнення на майно керівника боржника буде більше дисциплінувати останнього та надає кредиторам додаткові шанси для задоволення їх вимог.