Повернення активів через процедуру банкрутства в Україні: практичний посібник для іноземних кредиторів та інвесторів

Ярослав Мудрий, адвокат

Джерело: Legal 500

Сучасна практика застосування процедур банкрутства (неплатоспроможності) демонструє широкий функціонал цього правового механізму. Для кредиторів банкрутство дедалі частіше стає ефективним засобом стягнення активів боржника для задоволення невиконаних грошових вимог. Це особливо актуально в українському контексті, де боржники нерідко намагаються вивести активи шляхом їх передачі пов’язаним особам, створення штучної кредиторської заборгованості або роздроблення бізнесу між кількома групами компаній.

Повномасштабна війна значно загострила ці виклики та посилила значення офіційних процедур банкрутства.Знищення або втрата доступу до активів, релокація бізнесу, порушення ланцюгів постачання, падіння попиту, валютна нестабільність, зростання вартості фінансування та мораторії на примусове стягнення окремих категорій боргів створили умови, за яких багато компаній фактично стали неплатоспроможними.

Починаючи з 2022 року, статистика фіксує суттєве зростання кількості ініційованих процедур банкрутства в Україні. У 2022 році суди розглянули 1 002 справи про банкрутство, у 2023 році – 1 556, у 2024 році – 1 957, а у 2025 році – 2 469 справ.

В умовах воєнної економіки процедури банкрутства дедалі частіше використовуються кредиторами як стратегічний інструмент для забезпечення контролю над активами боржника. Ця стаття буде особливо цікавою для кредиторів, які розглядають банкрутство як засіб стягнення боргу; банків та фінансових установ, які управляють портфелями проблемної заборгованості в Україні; інвесторів, які оцінюють можливість придбання проблемних активів на українському ринку; власників бізнесу та керівництва компаній, що опинилися у фінансовій скруті; а також юридичних радників, які представляють інтереси кредиторів у процедурах банкрутства.

Чому процедури банкрутства є ефективним інструментом повернення активів?

Традиційний механізм стягнення боргу в межах виконавчого провадження може бути ефективним у випадках,коли боржник має кошти на банківських рахунках або володіє активами, на які може бути звернено стягнення (такими, як нерухоме, рухоме майно тощо), а також коли боржник має відносно невелику кількість кредиторів та обмежений розмір непогашеної заборгованості.

Однак коли боржник має численних кредиторів, значне кредитне (позичкове) навантаження, пов’язані компанії,спірні активи або триваючі судові спори щодо його майна, ініціювання окремого виконавчого провадження, як правило, є неефективним.

Процедури банкрутства працюють інакше. Вони зміщують фокус зі «індивідуального стягнення» на «концентроване (централізоване) стягнення», коли всі вимоги до боржника, інформація про його активи,пов’язаних осіб, майнові спори та дії керівництва боржника акумулюються в межах єдиного судового провадження. Це дозволяє кредитору не лише формально отримати судове рішення, що підлягає виконанню, а й виявити та повернути реальні активи боржника, за рахунок яких може бути задоволено непогашений борг.

У виконавчому провадженні стягнення зазвичай обмежується накладенням арешту, вилученням коштів та примусовою реалізацією майна боржника. Процедури банкрутства мають ширший предмет. Вони дозволяють кредиторам отримати доступ не лише до «видимих» активів боржника, а й до інформації про його фінансовий стан, дебіторську заборгованість, корпоративні права, укладені правочини, перекази активів та дії керівництва.

У виконавчому провадженні кредитор може зіткнутися з ситуацією, коли майно боржника вже формально відчужено на користь іншого власника і тому більше недоступне для звернення стягнення. Натомість у процедурі банкрутства кредитор або арбітражний керуючий може оскаржити такі факти виведення активів.

Іншою важливою перевагою є можливість притягнення до відповідальності керівництва боржника та його засновників (акціонерів або учасників). У виконавчому провадженні виконавець не аналізує господарську діяльність боржника, не оцінює комерційну обґрунтованість його рішень і не досліджує питання, чи були активи переведені на пов’язаних осіб.

Натомість ці питання є невід’ємною частиною процедури банкрутства. Арбітражний керуючий аналізує фінансово-господарський стан боржника, перевіряє угоди, виявляє дебіторську заборгованість, а кредитори через збори кредиторів та комітет кредиторів можуть здійснювати контроль за діяльністю керуючого та ініціювати процесуальні кроки, необхідні для захисту своїх інтересів.

Коли кредитору варто обрати банкрутство замість звичайного судового процесу?

Якщо боржник має достатньо ліквідних активів, не оспорює борг та добровільно виконує судове рішення,виконавче провадження може бути значно швидшим, дешевшим та ефективнішим засобом стягнення боргу.

Однак у випадках, коли поведінка боржника свідчить про явну недобросовісність щодо кредиторів, включаючи спроби приховати/вивести активи або іншим чином діяти на шкоду кредиторам, процедури банкрутства є єдиним правовим механізмом, здатним ефективно захистити інтереси кредиторів.

Ініціювання процедури банкрутства слід розглядати за таких обставин:

• боржник починає приховувати або відчужувати свої активи (зокрема шляхом продажу основних засобів,відступлення права вимоги дебіторської заборгованості, зміни структури власності або переведення бізнесу на іншу юридичну особу);
• боржник має кількох кредиторів (у таких випадках існує ризик хаотичного та нерівномірного задоволення вимог, за якого кредитор, який першим отримає рішення, першим накладе арешт або першим знайде актив,отримає значну перевагу над іншими);
• виконавче провадження виявляється неефективним (наприклад, коли виконавець не може виявити банківські рахунки, рухоме чи нерухоме майно, тоді як боржник продовжує здійснювати операційну діяльність, але формально не володіє активами, на які можна звернути стягнення).

Ключові механізми повернення активів за законодавством України про банкрутство

Один із ключових інструментів повернення активів у процедурі банкрутства – це можливість оскарження підозрілих правочинів та майнових дій, вчинених боржником до або після відкриття провадження про банкрутство.

Перша категорія охоплює правочини, укладені за ціною, значно нижчою за ринкову. На практиці це може бути продаж нерухомості, обладнання, транспортних засобів, корпоративних прав, прав вимоги чи інших активів за ціною, нижчою від ринкової, особливо якщо угода відбулася протягом «підозрілого періоду» (протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство).

Друга категорія включає правочини, за якими боржник виконав свої майнові зобов’язання до настання строку їх виконання, здійснив розрахунки з кредитором, прийняв майно в рахунок задоволення грошових вимог у період, коли сукупні вимоги кредиторів перевищували вартість активів боржника, або взяв на себе забезпечення виконання грошових зобов’язань.

Третя категорія складається з фраудаторних правочинів – тобто правочинів, вчинених боржником на шкоду своїм кредиторам. Сформована судова практика підтверджує, що фраудаторні угоди не обов’язково є фіктивними. Вони можуть бути належним чином оформлені та задокументовані, проте їхня реальна економічна мета полягає у виведенні активів з-під можливого звернення стягнення. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, будь-який правочин, укладений боржником на шкоду кредиторам, може бути кваліфікований як фраудаторний та оскаржений у межах справи про банкрутство з урахуванням загальних засад добросовісності, визначених у п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Четверта категорія стосується передачі активів пов’язаним або зацікавленим особам. Відповідно до ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, правочини, укладені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними, якщо боржник уклав правочин із зацікавленою особою. Поняття «зацікавленої особи» визначено у ст. 1 Кодексу та включає, серед іншого, осіб, які мають корпоративні, управлінські, фінансові чи інші зв’язки з боржником.

П’ята категорія включає дарування та інші форми безоплатної передачі майна. Ч. 2 ст. 42 Кодексу прямо передбачає можливість оскарження правочинів, за якими боржник безоплатно відчужив майно, взяв на себе зобов’язання без отримання відповідного зустрічного виконання від іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог або уклав договір дарування.

У справах про банкрутство кредитори часто стикаються з ситуацією, коли на момент відкриття провадження основні активи вже не належать боржнику. Нерухомість може бути продана, обладнання – передано пов’язаній компанії, дебіторська заборгованість – відступлена третій особі. Крім того, корпоративні або інші майнові права можуть бути переведені на іноземні юридичні особи.

За таких обставин звичайна ліквідаційна процедура без активних заходів із розшуку та повернення активів боржника, швидше за все, завершиться затвердженням ліквідаційного балансу з мінімальним або взагалі нульовим задоволенням вимог кредиторів.

Водночас українське законодавство не обмежує кредиторів або арбітражного керуючого можливістю звернення стягнення лише на ті активи, які залишаються на балансі боржника на дату відкриття провадження про банкрутство. Навпаки, Кодекс України з процедур банкрутства спрямований на максимальне формування ліквідаційної маси шляхом повернення активів або їх вартості, якщо вони були вилучені з порушенням прав боржника чи його кредиторів.

Понад те, згідно з усталеною судовою практикою, ліквідатор не може просто констатувати відсутність активів.Ліквідатор зобов’язаний з’ясувати, коли і на яких умовах були передані активи, встановити кінцевого набувача та оцінити можливість повернення відповідного майна до ліквідаційної маси. Іншими словами, ліквідатор зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів для виявлення активів боржника. Ні в суду, ні в кредиторів не повинно виникати обґрунтованих сумнівів щодо повноти та належності цих зусиль.

Стратегії повернення активів реалізуються в кілька етапів.

Перший крок – встановлення ланцюга передачі активів (від боржника до первинного набувача і надалі — до пов’язаних компаній, родичів або іноземних суб’єктів).

Наступний крок – розробка правової стратегії, включаючи вибір належного способу захисту (наприклад, визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків його недійсності, витребування майна з чужого незаконного володіння або стягнення компенсації його вартості).

Нарешті – збір необхідних доказів (фінансової звітності, банківських виписок, реєстраційних даних,інформації про пов’язаність сторін, незалежної оцінки ринкової вартості) та подання відповідного позову до суду.

Чи можуть директори та акціонери нести особисту відповідальність у процедурах банкрутства в Україні?

Важливою перевагою процедур банкрутства для кредиторів є можливість вийти за межі принципу обмеженої відповідальності юридичної особи. Якщо банкрутство стало наслідком недобросовісних дій директорів,акціонерів, учасників, бенефіціарних власників компанії або інших осіб, які здійснювали фактичний контроль над боржником, українське законодавство дозволяє порушувати питання про їхню особисту майнову відповідальність.

Законодавство України передбачає дві основні форми такої відповідальності: субсидіарну відповідальність за доведення боржника до банкрутства та солідарну відповідальність директорів чи органів управління за невчасне подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності загрози неплатоспроможності.

Субсидіарна відповідальність покликана компенсувати фінансові збитки, завдані неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відповідно, суд має встановити причинно-наслідковий зв’язок між поведінкою відповідної особи та настанням неплатоспроможності боржника.

До субсидіарної відповідальності можуть бути притягнуті засновники (учасники, акціонери), директори боржника, а також будь-які інші особи, які мали право надавати обов’язкові до виконання вказівки або мали можливість іншим чином визначати чи контролювати його дії.

Солідарна відповідальність має іншу мету. Вона спрямована на запобігання ситуаціям, коли керівництво компанії продовжує укладати договори, брати на себе нові зобов’язання або вибірково задовольняти вимоги окремих кредиторів, вже знаючи про неможливість виконання зобов’язань перед усіма кредиторами.

Для покладення солідарної відповідальності необхідно встановити обставини, які свідчать про те, що директор знав або повинен був знати, що задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання зобов’язань перед іншими кредиторами.

Як здійснюється продаж активів під час процедури банкрутства в Україні?

Аукціони є завершальним етапом процедури банкрутства. саме на цьому етапі виявлені або повернуті активи перетворюються на грошові кошти для подальшого розподілу між кредиторами на погашення їхніх вимог.

Кредиторам слід враховувати, що ефективність процедури банкрутства вимірюється не лише тим, чи вдалося успішно оскаржити підозрілий правочин або повернути актив від третьої особи, а й тим, чи було цей актив продано за найвищою можливою ціною.

Продаж майна боржника здійснюється через електронні аукціони. На практиці продаж активів у справах про банкрутство в Україні відбувається через електронну торгову систему «Прозорро.Продажі».

У процедурі банкрутства може бути реалізовано широкий спектр активів: виробничі потужності, об’єкти нерухомості, обладнання, транспортні засоби, дебіторська заборгованість, корпоративні права, майнові права,права вимоги та цілісні майнові комплекси. Для інвесторів такі активи можуть становити привабливі можливості для інвестування завдяки дисконтованій ціні та потенціалу їх інтеграції в існуючий бізнес.

Забезпечені vs незабезпечені кредитори

Забезпечені кредитори

Вимоги забезпечених кредиторів задовольняються першочергово за рахунок коштів, отриманих від продажу майна боржника, що є предметом забезпечення (застави/іпотеки).

Основне джерело погашення – майно, що перебуває в заставі або іпотеці. Забезпечений кредитор отримує погашення з виручки від продажу цього активу у разі його успішної реалізації.

Кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, беруть участь у зборах кредиторів лише з правом дорадчого голосу, якщо тільки вони не відмовилися від забезпечення або не мають незабезпеченої частини вимог, що дає право голосу (ст. 48 ч. 1 Кодексу).

Незабезпечені кредитори

Незабезпечені вимоги задовольняються у черговості, встановленій законом. Ч. 1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає, що вимоги кредиторів без забезпечення задовольняються в четверту чергу.

Основне джерело погашення – ліквідаційна маса боржника після задоволення вимог вищих черг та з урахуванням першочергового погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок заставного майна.

Право вирішального голосу на зборах кредиторів мають конкурсні (незабезпечені) кредитори, вимоги яких визнані господарським судом за результатами попереднього засідання (ст. 48 ч. 1 Кодексу).

Як іноземні кредитори можуть повернути активи, розміщені за межами України?

Іноземні кредитори мають право заявляти грошові вимоги, брати участь у процедурах банкрутства, оскаржувати правочини боржника, впливати на формування ліквідаційної маси та здійснювати процесуальні права на рівних умовах із національними кредиторами.

Головне завдання для іноземного кредитора – належним чином обґрунтувати свої грошові вимоги. Навіть якщо вимоги підтверджені первинними комерційними документами або рішенням іноземного суду чи міжнародного арбітражу, кредитор все одно повинен подати заяву з грошовими вимогами у справі про банкрутство в Україні та надати суду як первинну документацію, так і відповідні судові чи арбітражні рішення.

Для іноземних кредиторів основними практичними викликами є: дотримання процесуальних строків подання вимог, легалізація або апостилювання документів, забезпечення завіреного перекладу українською мовою,визнання та виконання рішень іноземних судів або арбітражів, подолання валютних та санкційних обмежень, а також координація роботи українських та іноземних юридичних радників.

Транскордонне повернення активів у межах українських процедур банкрутства – це складний і багатогранний процес, що вимагає узгодження українських процедур із паралельними юридичними діями у відповідних іноземних юрисдикціях.

Процедура банкрутства в Україні може забезпечити іноземним кредиторам визнання їхніх вимог, процесуальну консолідацію спорів, контроль за діяльністю арбітражного керуючого, доступ до інформації про боржника,можливість оскарження підозрілих правочинів, формування ліквідаційної маси та отримання судових рішень про повернення активів або стягнення їх вартості.

Водночас якщо активи були виведені за кордон або оформлені на іноземні компанії чи трастові структури, їхнє реальне повернення до ліквідаційної маси неодмінно вимагатиме активних правових дій як з боку кредиторів, так і з боку арбітражного керуючого безпосередньо в юрисдикції місцезнаходження цих активів.

Пошук та відстеження активів до відкриття банкрутства

Ефективне повернення активів у процедурі банкрутства часто починається ще до подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Кредиторам варто почати з проведення базового аудиту боржника, що включає:

• аналіз корпоративної структури боржника, історії змін засновників (учасників), директорів, юридичної адреси, видів діяльності та кінцевих бенефіціарних власників;
• окреме дослідження пов’язаних осіб, афілійованих компаній, колишніх і діючих директорів, а також виявлення збігів за адресами, номерами телефонів, засновниками чи бенефіціарами;
• перевірку наявності майна у боржника, у тому числі отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
• аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень, а також реєстрів виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника.

Типові виклики

До основних проблем та викликів під час процедур банкрутства в Україні належать:

• відсутність або знищення бухгалтерської та первинної документації боржника.Це значно ускладнює встановлення реального фінансового стану компанії, відстеження руху активів та оцінку загального стану її справ.
• втрати, спричинені війною, включаючи фізичне знищення активів, втрату доступу до майна,розташованого на тимчасово окупованих територіях, пошкодження виробничих потужностей та втрату корпоративних архівів.
• приховування активівшляхом їх переведення на пов’язаних осіб, афілійовані компанії, родичів,підставних осіб або офшорні структури, що створює істотні перешкоди для ефективного повернення активів кредиторами.
• конфлікт економічних інтересів різних кредиторів, що може призводити до блокування окремими кредиторами рішень на зборах або в комітеті кредиторів.

Практичні рекомендації для іноземних кредиторів

• Не чекайте завершення виконавчого провадження.Розглядати процедуру банкрутства слід не лише після неефективного примусового виконання, а й одразу при появі перших ознак неплатоспроможності або виведення активів.
• Зберігайте всі докази договірних відносин із боржником.Договори, інвойси, акти приймання-передачі,банківські виписки, листування, претензії, повідомлення та інші документи мають бути зібрані та систематизовані. Це прискорить їх переклад українською мовою та подання до суду.
• Моніторте діяльність боржника.Відстежуйте зміни в Єдиному державному реєстрі (ЄДР), Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному державному реєстрі судових рішень та Реєстрі виконавчих проваджень.
• Заздалегідь оцінюйте ризики транскордонного виконання.Якщо активи боржника знаходяться за межами України, українську процедуру банкрутства слід узгоджувати з паралельними процесами у відповідних іноземних юрисдикціях.
• Беріть активну участь після відкриття банкрутства.Тісно співпрацюйте з арбітражним керуючим,беріть участь у зборах та комітеті кредиторів, аналізуйте зібрані керуючим документи, контролюйте процес продажу активів (включаючи умови проведення аукціону).

Процедури банкрутства в Україні перетворилися на один із найефективніших правових механізмів повернення корпоративних активів. За стратегічного підходу вони дозволяють кредиторам не лише брати участь у розподілі майна боржника, але й скасовувати фраудаторні угоди, притягувати до відповідальності винних директорів та акціонерів і максимізувати розмір стягнення завдяки скоординованим судовим та процесуальним діям.