укр eng рус

Content on this page requires a newer version of Adobe Flash Player.

Get Adobe Flash player

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Надолужений азарт

30.08.2013

Автор: Максим Копейчиков, адвокат, партнер ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Джерело: «Дзеркало тижня»

У травні 2009 р. депутати Верховної Ради прийняли закон про заборону ігорного бізнесу – документ, що передбачав припинення діяльності всіх ігорних закладів: казино, букмекерських контор, салонів ігрових автоматів. Цей закон приймався під соусом захисту інтересів соціально незахищених верств населення. Зокрема, студентів, школярів та пенсіонерів, які, на думку авторів закону, були завсідниками ігорних закладів та несли туди останні гроші. Опоненти стверджували, що закон спрямований на боротьбу з наслідками, а не з причиною масової ігроманії українців.

Тим не менш, цей законопроект був прийнятий депутатами парламенту. Легальні ігорні заклади припинили свою діяльність, що призвело до звільнення приблизно 200 тис. осіб, які працювали в індустрії. А окремі нелегальні казино та салони ігрових автоматів продовжують свою роботу і по сьогоднішній день. До того ж закон не позбавив українців азарту, а найголовніше – бажання швидко та легко збагатитися, яке особливо зростає в період кризи. Тому не дивно, що сьогодні все більше азартних українців шукають альтернативу казино та тоталізаторам. Багатьом це вдається, та кінцевий результат для любителів «легких» грошей залишається невтішним.

Меркантильні мотиви

Закон про заборону ігорного бізнесу поставив азартних українців перед дилемою: змиритися з існуючим ладом або шукати альтернативні шляхи задоволення своїх азартних потреб. Багато прихильників дармових грошей вирішили заповнити вакуум за рахунок Інтернет-ресурсів, які нібито надають можливість за допомогою азартної гри примножити свої кровно зароблені гроші. Тому левова частка завсідників ігорних закладів перекочувала до віртуальних казино.

Підвищеним попитом на азартні розваги українців вирішили скористатися й Інтернет-шахраї, які під різними приводами, нерідко вдаючись до мистецьки продуманих схем, виманюють гроші у своїх жертв. Сьогодні спостерігається тенденція до збільшення у всесвітній павутині кількості різноманітних аукціонів та лотерей, де кожному пропонують стати щасливим власником квартири або машини за кілька гривень. На окремих Інтернет-ресурсах з’являються фінансові піраміди – різновиди популярного в 90-ті роки «МММ» Сергія Мавроді, які обіцяють учасникам надзвичайно високі прибутки на вкладені гроші.

Одним з нових видів шахрайства, який був успішно апробований у Російській Федерації та незабаром може заповнити вітчизняний Інтернет-простір, є так звані Інтернет-банки. Шахраї закликають громадян відкривати депозити в таких банках, пропонуючи надзвичайні відсотки.

Першопричини

Однією з особливостей усіх Інтернет-шахрайств є те, що їх жертви не поспішають повідомляти про злочин до правоохоронних органів.

Причин цьому декілька. Найчастіше суми грошей, які шахраям вдається виманити у наших співгромадян, є порівняно невеликими. Тому багато українців вважають за краще забути про втрату декількох сотень гривень, аніж звертатися до міліції з відповідною заявою. Не виключено, що українці сумніваються в здатності правоохоронців упіймати зловмисників. Тому в міліцейській статистиці на Інтернет-шахрайства припадає лише мала частка всіх злочинів.

Також варто брати до уваги той факт, що більшість жертв шахраїв розуміють ступінь ризику втрти своїх грошей. Будь-яка азартна людина, починаючи гру, подумки готовить себе до того, що може не повернути свої гроші. Тому не дивно, що частина українців ставиться до Інтернет-афер з певною часткою скептицизму. Мовляв, чому бути, того не минути.

Не менш важливим фактором є те, що споконвіку аферисти в якості «наживки» дають кожній жертві виграти незначні суми грошей або малоцінні призи. Природно, що подібні доходи українцями не декларуються, а отже багатьох жертв Інтернет-шахраїв можна сміливо назвати людьми, що ухиляються від сплати податків. Багато потерпілих усвідомлюють це, що, у свою чергу, є дієвим стримуючим фактором для написання заяви про злочин.

До того ж не кожна людина готова визнати той факт, що вона піддалася на хитрощі аферистів та добровільно віддала їм певну суму. Нашим співвітчизникам легше придумати історію про пропажу або втрату грошей, ніж зізнатися своїм рідним та близьким, що вони припустилися ганебної помилки, давши себе одурити.

Зворотний ефект

Сьогодні існує думка про те, що притягнути Інтернет-шахраїв до відповідальності практично неможливо. Але це далеко не так. Інтернет є лише засобом для здійснення шахрайства. Так само аферисти можуть використовувати газети і журнали, рекламу уздовж доріг або в транспорті. Вичислити зловмисників та притягнути їх до відповідальності досить не складно, особливо якщо Інтернет-ресурс зареєстрований в Україні. Слідчим органам досить зробити запит провайдеру, щоб уточнити власників веб-сайту та відстежити ланцюжок до організаторів афери. Далі, як говориться, справа техніки, та якщо з нею все в порядку, винні будуть установлені.

Інша справа, що правоохоронні органи, як правило, аніяк не палають бажанням розслідувати факти шахрайства в Інтернеті. Справа в тому, що у більшості випадків збитки від такого шахрайства становлять кілька сотень гривень, а витрати на виявлення та упіймання шахраїв є значними. Тому до набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом правоохоронці правдами і неправдами намагалися переконати людей не подавати заяви про злочин за фактом шахрайства в Інтернеті, і найчастіше це їм вдавалося. Я можу помилятися, проте напевно і зараз такі заяви розслідуються за залишковим принципом, оскільки сили витрачаються на розслідування більше тяжких злочинів.

Набагато складніше упіймати аферистів, що діють через сайти, зареєстровані за межами України. Оскільки юрисдикція наших міліціонерів та працівників Служби безпеки поширюється лише на територію нашої держави, будь-яке розслідування діяльності шахраїв, які фізично перебувають не в Україні, вимагає виконання досить складних процедур у рамках міжнародних та міждержавних угод. І це без гарантії того, що врешті шахраїв зможуть знайти.

З огляду на перелічені вище обставини окремі експерти пропонують внести до Кримінального кодексу спеціальну норму, яка б передбачала відповідальність для Інтернет-шахраїв. Така позиція є щонайменше сумнівною, оскільки виразного розмежування складів злочину і, зокрема, пояснень, яким саме чином суспільна небезпека шахрайства в Інтернеті є вищою або нижчою за звичайне шахрайство, від цих авторів отримати не вдалося. Повторю, що всесвітня мережа є лише засобом здійснення злочину. До того ж окрема стаття в Кримінальному кодексі може дозволити Інтернет-шахраям уникнути відповідальності за діяння, вчинені до їх криміналізації (простіше кажучи, за факти Інтернет-шахрайства, які сталися до включення відповідної статті до КК), адже, як відомо, закон не має зворотної сили.

Шляхом просвіти

Теоретично жертвою шахраїв може стати кожний, надто якщо афера спланована та продумана до дрібниць. Проте кожна людина повинна пам’ятати золоте правило про єдине місце, де можна знайти безкоштовний сир.

Шахраї можуть заволодіти грошима лише тих людей, які бажають збагатитися, не докладаючи особливих зусиль, – фольклорних Ємель і у сучасній Україні хоч греблю гати, а попит завжди породжує пропозицію.

Найбільш ефективним методом протидії аферистам видається роз’яснювальна робота. Посилення контролю за Інтернет-простором з боку держави, можливо, і приведе до певних успіхів у боротьбі з шахраями, та варто усвідомлювати, які наслідки це матиме для більшості людей. Втручання держави в роботу Інтернет-провайдерів під приводом захисту інтересів громадян приведе до тотального контролю та обмеження конституційних прав законослухняних українців, тобто до настання оруеллівської антиутопії, хай майже через 30 років після 1984-го, але від того не менш страшної.

Для запобігання будь-яким видам шахрайства, у тому числі і в Інтернет-просторі, українцям варто прищепити декілька стереотипів. Перше, що повинні запам’ятати наші співвітчизники, – віртуальних банків в українській правовій реальності не існує. Будь-який банк, будь-яка фінустанова повинні мати відповідну державну реєстрацію та ліцензії, наявність яких досить легко перевірити через той самий Інтернет. Відсутність необхідних реєстраційних та дозвільних документів – найсерйозніша підстава для сумнівів.

По-друге, кожний українець повинен розуміти, що шанси виграти мільйон або автомобіль, заплативши одну гривню, практично дорівнюють нулю.

По-третє, жодний законний бізнес, що залучає гроші сторонніх осіб, не дозволяє виплачувати відсотки таким «вкладникам» у кілька разів вище, ніж існуючі ставки на фінансових ринках країни.

При цьому роз’яснювальну роботу слід проводити не лише серед потенційних жертв Інтернет-шахраїв, але й серед вкладників кредитних спілок та різноманітних кас взаємодопомоги, простіше кажучи – серед всіх громадян України. Така робота повинна охоплювати у першу чергу найбільш депресивні регіони. У цьому випадку, можливо, вдасться уникнути трагічних наслідків, які сталися у березні 2013 р. в одному з філіалів кредитних спілок Донецька, коли один з пайовиків захопив в заручники працівників кредитного союзу і, погрожуючи ножем, вимагав повернути вкладені ним гроші.

Як виявилося пізніше, нездалий інвестор вніс у касу спілки 3,5 тис. грн, щоб одержати кредит у розмірі 50 тис. грн., але ані кредиту не одержав, ані свої гроші повернути не зміг, що й спонукало його вдатися до радикальних мір.

Варто зазначити, що громадян, які постраждали від діяльності таких кредитних союзів, значно більше, ніж жертв Інтернет-шахраїв. Вражають і суми коштів, які втратили їх вкладники. При цьому левова частка постраждалих пайовиків кредитних союзів – пенсіонери.

З позитивних моментів слід зазначити, що Нацкомісія, яка здійснює регулювання ринку фінансових послуг, начебто почала вести роз’яснювальну роботу серед громадян за допомогою розміщення відповідної інформації на білбордах та сітілайтах, але доки я бачив їх лише у столиці нашої держави, де цільова аудиторія такої кампанії менше, ніж будь-де.

Не хочу закликати до пильності, а хочу закликати до розуму українців: перш ніж віддавати будь-кому свою кривавицю, потрібно розуміти, хто це, наскільки законною є його діяльність та які є гарантії якщо не одержання прибутку, то хоча б повернення вкладених грошей. Зрозуміло, всі ці рекомендації не адресовані професійним гравцям та венчурним капіталістам містечкового масштабу – у них свої мотиви і своє життя, важливою частиною якого є ризик.

На останок хочеться побажати співвітчизникам не бути «буратинами» – Поля Чудес не існує, філософського каменю – теж.

 
© 2017 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія