Дата публікації: 1 березня 2019
Олексій Горбатюк, юрист
Джерело: The Journal of Export Controls and Sanctions
Як і багато інших країн, Україна продовжує розвивати та застосовувати експортний контроль як засіб нерозповсюдження зброї масового знищення (далі – «ЗМЗ»), забезпечення міжнародної безпеки, та як невід’ємний аспект політики національної безпеки. З метою виконання своїх міжнародних зобов’язань щодо нерозповсюдження ЗМЗ, обмеження передачі озброєнь та протидії тероризму, міжнародна передача товарів військового призначення та подвійного використання підлягає державному експортному контролю.
Цей контроль та його здійснення передбачені Законом України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» від 20 лютого 2003 року (далі – «Закон»). Закон передбачає кілька методів здійснення експортного контролю, зокрема:
1. ідентифікацію товарів;
2. надання дозволів чи висновків;
3. здійснення митного контролю та митного оформлення товарів; та
4. застосування санкцій до суб’єктів господарювання, які порушили порядок здійснення таких передач.
Ідентифікація товарів військового призначення
Відповідно до статті 1 Закону, товарами військового призначення, що експортуються разом або окремо, є (1) вироби військового призначення, (2) послуги військового призначення та (3) технології військового призначення.
У цій же статті послуги військового призначення визначаються як надання іноземним юридичним чи фізичним особам в Україні або за її межами послуг, у тому числі посередницьких (брокерських), у сфері розроблення, виробництва, будівництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, демілітаризації, знищення, збуту, зберігання, виявлення, ідентифікації, придбання або використання виробів чи технологій військового призначення, а також надання зазначеним юридичним особам іноземної держави чи їхнім представникам або іноземцям послуг з фінансування таких робіт. Відповідно до цієї ж статті, послуги військового призначення включаються до визначення товарів військового призначення.
Із наведеного вище формулювання випливає, що надання послуг з перевезення товарів військового призначення не включене до визначень. Однак у цій же статті український законодавець намагається включити послуги з перевезення товарів військового призначення до визначення посередницьких [брокерських] послуг. Проте це концептуально різні речі.
Закон визначає посередницьку (брокерську) діяльність як будь-які дії суб’єкта господарювання України, що сприяють здійсненню міжнародних передач товарів військового призначення, включаючи дії з фінансування, транспортування чи експедирування вантажів, незалежно від походження таких товарів і території, на якій провадиться зазначена діяльність. Але згідно з цивільним законодавством України, послуги з перевезення не є «посередницькою діяльністю» і, відповідно до законодавства ЄС, повинні бути включені до переліку додаткових послуг у значенні закону про експортний контроль.
Закон вимагає затвердження Кабінетом Міністрів України (надалі – «КМУ») списку контрольованих товарів, міжнародна передача яких підлягає державному експортному контролю (надалі – «Список»).