Україна на шляху рівності у спорті

Михайло Ілляшев, керуючий партнер ЮФ «Ілляшев та Партнери», член НОК України, президент Федерації фехтування України
Джерело: «Юридична практика»

Забезпечення гендерної рівності в спорті є комплексним завданням, яке потребує скоординованих зусиль з боку державних органів, спортивних федерацій, освітніх установ і медіа.

Міжнародний досвід

Олімпійські ігри, що пройшли в 2024 році в Парижі, стали першими іграми, які майже досягнули повного гендерного паритету: жінки становили 49,14% від загальної кількості спортсменів.

Багато країн досягли значних успіхів у забезпеченні гендерної рівності у спорті. Європейський інститут з питань гендерної рівності (EIGE) щорічно публікує Індекс гендерної рівності, який оцінює прогрес країн ЄС у досягненні гендерної рівності в різних сферах, включаючи спорт.

Згідно з Індексом 2024 року, середній показник гендерної рівності в ЄС становить 70,2 зі 100 можливих балів, що свідчить про поступовий прогрес у досягненні рівності між жінками та чоловіками. Лідерами за цим показником є Швеція, Данія та Нідерланди, які демонструють високий рівень гендерної рівності у різних сферах суспільного життя.

Хоча Індекс не надає детальної статистики, спеціально присвяченої спорту, високі загальні показники гендерної рівності в цих країнах свідчать про їхні успіхи у забезпеченні рівних можливостей для жінок і чоловіків у спортивній сфері. Це включає рівний доступ до спортивних заходів, рівне фінансування чоловічих та жіночих команд, а також представництво жінок на керівних посадах у спортивних організаціях.

Наприклад, у Швеції та Норвегії діють програми, спрямовані на рівне фінансування чоловічих та жіночих спортивних команд, а також на підвищення представництва жінок у керівних органах спортивних організацій.

Міжнародний олімпійський комітет (МОК) також активно просуває гендерну рівність, встановлюючи квоти на участь жінок в Олімпійських іграх та заохочуючи національні олімпійські комітети до збільшення кількості жінок-тренерів та суддів.

Аналіз міжнародної нормативно-правової бази з питань гендерної рівності показав, що першим кроком до дотримання і забезпечення гендерної рівності у світі є закріплення на законодавчому рівні, саме тому провідне значення має інституційна складова юридичного національного механізму забезпечення реалізації принципу гендерної рівності в країнах. Інституції забезпечення гендерної рівності в різних країнах світу мають певні розбіжності, проте мета їхньої діяльності спільна: досягнення рівності осіб не залежно від статі. Світова практика державного управління гендерними процесами характеризується різноманітністю форм і на урядовому рівні здійснюється через різні структури.

Основне питання полягає не лише у юридичному проголошенні положень міжнародних документів, а і в їхній практичній реалізації через механізми, що закріплюють рівні права, тобто створення структур, які б аналізували й аргументували необхідність втілення гендерної кадрової політики.

Досягнення України

Формування нормативно-правової бази з регулювання гендерної політики в Україні розпочалося у 1980 році з ратифікації Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок».

Конституція України 1996 року заклала правові основи реалізації активності жінок у різних сферах суспільного життя, а у 2006 році набув чинності Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який закріпив принципи недискримінації та рівності статей у всіх сферах суспільного життя, включаючи спорт.

Окрім конкретизації положення Конституції України про забезпечення рівності жінок і чоловіків у Законі вперше закріплено такі поняття, як:

• рівні права жінок і чоловіків – відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі;
• рівні можливості жінок і чоловіків – рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків;
• дискримінація за ознакою статі – дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків;
• сексуальні домагання – дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування;
• гендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Сьогодні Україна активно працює над впровадженням принципів гендерної рівності у спортивній сфері, у тому числі на рівні Національного олімпійського комітету України: комісія НОК «Жінки в спорті» формує стратегію гендерної рівності в спорті. За ініціативи Комісії у 2024 році в Україні був вперше проведений Всеукраїнський форум із гендерної рівності, що є важливим кроком на цьому шляху.

З проблем, які обговорювались на форумі, можна виділити низьке залучення жінок до окремих видів спорту через гендерні стереотипи, обмежений доступ до спортивної інфраструктури, а також роль жінок у керівництві спортивними організаціями.

За попередніми даними спільного опитування Ради Європи та Європейського Союзу «All In Plus: Покращуємо стан гендерної рівності у спорті», яке проводить Рада Європи та ЄС, а на національному рівні – Міністерство разом з НОК України, Національним комітетом спорту інвалідів України та національними федераціями з олімпійських видів спорту, залишаються невирішеними питання щодо лідерства жінок у федераціях, їхньої більшої залученості у тренерську діяльність та суддівство, а також проблеми з впровадженням політик та програм з гендерної рівності у спортивних організаціях. Результати опитування будуть представлені у 2025 році.

Висновки та рекомендації

Незважаючи на досягнутий прогрес, Україні необхідно продовжувати роботу і реалізовувати комплексну стратегію, що стосується усіх напрямків, зокрема:

1) Законодавчі ініціативи та реформи:

• прийняття та імплементація законів, що гарантують рівні права та можливості для жінок і чоловіків у спорті. Важливо, щоб законодавство чітко передбачало заборону дискримінації за ознакою статі, а також обов’язкову участь жінок у спортивних організаціях та змаганнях;

2) Інституційна підтримка та фінансування:

• забезпечення рівного фінансування для чоловічих і жіночих спортивних команд та змагань. Це включає як державні, так і приватні інвестиції;
• створення програм для заохочення участі жінок у спорті на всіх рівнях — від аматорського до професійного.

3) Освітні програми та тренінги:

• впровадження освітніх програм для тренерів, організаторів спортивних змагань та адміністративного персоналу щодо гендерної рівності, для формування культури рівних прав і можливостей;

4) Рівні умови для участі у змаганнях:

• забезпечення рівного доступу жінок і чоловіків до спортивних змагань, чемпіонатів та турнірів, включаючи представництво в органах спортивних федерацій;
• підтримка ініціатив для забезпечення рівних можливостей в професійному спорті, зокрема через створення ліг для жінок, які б мали рівну популярність та фінансування з чоловічими.

5) Медіа та популяризація жінок у спорті:

• розробка медіаплатформ та кампаній для підвищення видимості жінок у спорті, зокрема через новини, інтерв’ю та документальні проекти;
• заохочення медіа висвітлювати досягнення жінок-спортсменок нарівні з чоловіками, щоб змінити суспільні стереотипи та створити позитивний імідж для жінок у спорті.

6) Психологічна підтримка та боротьба зі стереотипами:

• проведення кампаній для боротьби з гендерними стереотипами, які можуть стримувати участь жінок у спорті, зокрема через освітні програми в школах та університетах;
• створення психологічних програм підтримки для спортсменок, що допомагають подолати стрес, пов’язаний з дискримінацією чи недостатньою увагою до їхніх досягнень.

7) Моніторинг та оцінка:

створення механізмів для моніторингу стану гендерної рівності в спорті, включаючи регулярне опитування спортсменів, тренерів та адміністративного персоналу щодо рівних можливостей.