Судова система України: вирішення транскордонних спорів

Олег Трохимчук, адвокат, радник, співкерівник практики вирішення спорів

В’ячеслав Ситий, адвокат, радник

Джерело: Chambers

У 2024 році українські суди всіх юрисдикцій та інстанцій, включаючи Верховний Суд, знову зафіксували суттєве зростання кількості поданих справ. Попри триваючу повномасштабну війну, країна продовжує залучати значні обсяги іноземних інвестицій у ключові галузі, такі як відновлення інфраструктури, оборонна промисловість, енергетика, сільське господарство, IT тощо. Ці тенденції підкреслюють роль України не лише як отримувача іноземного капіталу, але й як важливого форуму для вирішення спорів, що неминуче виникають у контексті міжнародної комерції.

Роль українських судів у вирішенні транскордонних спорів

Українські суди відіграють центральну роль у забезпеченні доступу до правосуддя як для вітчизняного, так і для іноземного бізнесу. Вони залишаються працездатними та функціональними попри виклики воєнного часу, забезпечуючи інституційну основу для розгляду транскордонних спорів. Така стійкість підкреслює важливість судової системи для підтримання верховенства права та захисту комерційних інтересів у надзвичайних умовах.

Спектр транскордонних спорів в Україні є широким і різноманітним. Типові справи включають: захист іноземних інвестицій і відшкодування інвестиційних втрат; виконання договірних зобов’язань, особливо у випадках, коли контрагенти посилаються на форс-мажор; визнання та виконання іноземних судових рішень і арбітражних рішень; оскарження внутрішніх регуляторних заходів, таких як санкції; а також позови про відшкодування збитків проти держави-агресора.

Водночас категорія комерційних спорів з іноземним елементом залишається відносно обмеженою, оскільки міжнародні інвестори зазвичай створюють юридичні особи за українським правом, а отже їхні спори підпадають під юрисдикцію національних судів.

Для міжнародних компаній участь у судових чи виконавчих процесах в Україні вимагає більшого, ніж загальне розуміння національної правової системи. Успіх залежить від здатності врахувати три ключові аспекти: юрисдикцію, стратегію вирішення спору та механізми виконання рішень. В умовах швидкоплинного правового середовища та ширшого геополітичного контексту чітке розуміння цих елементів є не просто корисним, а необхідним. Для іноземного бізнесу ефективне вирішення спорів в Україні залежить від передбачення процесуальних складнощів, узгодження правової стратегії з комерційними цілями та використання практики українських судів, що розвивається у сфері транскордонних спорів.

Структура судів

Національні суди мають низку переваг: чітку інституційну структуру, трирівневу систему оскарження та комплексні процесуальні кодекси, які забезпечують передбачуваність і послідовність у розгляді справ.

Судова система України організована за принципами спеціалізації, територіальності та ієрархії. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Система складається з трьох основних гілок:

• господарські суди – головний майданчик для вирішення транскордонних спорів в Україні. Вони спеціалізуються на спорах у сфері бізнесу за участю юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Їхня юрисдикція також охоплює категорії справ, прямо визначені законом, зокрема корпоративні спори, банкрутство та справи про неплатоспроможність;
• адміністративні суди розглядають спори за участю органів державної влади або регуляторів. Їхня юрисдикція особливо важлива для іноземних інвесторів у питаннях спорів з податковими та митними органами, оскарження санкцій, ліцензійних і регуляторних питань, а також позовів, що виникають через втручання держави у бізнес-діяльність;
• суди загальної юрисдикції розглядають спори за участю фізичних та юридичних осіб, які не належать до компетенції господарських чи адміністративних судів. Вони також здійснюють визнання та виконання іноземних судових рішень і арбітражних рішень, що робить їх важливим майданчиком для транскордонних спорів.

Місцеві, апеляційні суди та Верховний Суд

Судова система організована за трирівневою структурою: місцеві суди (перша інстанція), апеляційні суди та Верховний Суд. Окремі категорії справ розглядають вищі спеціалізовані суди, що функціонують у межах цієї системи:

• місцеві суди (суди першої інстанції) – початкова ланка для більшості спорів, які розглядаються по суті з установленням фактичних і правових підстав для подальшого розгляду;
• апеляційні суди переглядають рішення першої інстанції, забезпечуючи правильність застосування права та належне вирішення спору;
• Верховний Суд – найвищий судовий орган України, відповідальний за забезпечення єдності судової практики та узгодженість правозастосування.

Господарські спори зазвичай розглядають господарські суди першої інстанції. Їхні рішення переглядають господарські апеляційні суди, а Верховний Суд переглядає рішення як судів першої, так і апеляційної інстанцій.

Верховний Суд поділений на чотири касаційні суди, кожен з яких містить спеціалізовані палати:

• Касаційний господарський суд – зосереджується на складних бізнесових та транскордонних комерційних спорах;

• Касаційний адміністративний суд – розглядає податкові, митні, регуляторні та санкційні питання;
• Касаційний цивільний суд – вирішує спори за участю фізичних осіб, зокрема у сфері трудових відносин, захисту прав споживачів і сімейних питань;
• Касаційний кримінальний суд – менш актуальний для більшості комерційних спорів, але має значення у справах, що стосуються комплаєнсу, шахрайства та «білих комірців».

Поєднання спеціалізації та ієрархічного перегляду забезпечує передбачуваність і професійність у вирішенні спорів. Розуміння ролі кожної гілки та рівня судової системи є ключовим для успішної навігації у сфері транскордонних та комерційних судових процесів в Україні.

Визначення юрисдикції у комерційних та цивільних спорах

Під час розгляду транскордонних спорів сторони повинні ретельно оцінювати, чи мають українські суди юрисдикцію, а також наскільки договірні застереження (наприклад, арбітражні застереження) можуть обмежувати доступ до них.

В Україні юрисдикція визначається за чотирма основними критеріями: предмет спору, сторони, інстанція та територіальна підсудність.

Предметна юрисдикція розподіляє справи між відповідними гілками судової системи – цивільною (загальною), господарською або адміністративною – залежно від характеру спору та сторін. Як зазначалося, господарські суди зазвичай розглядають спори, що виникають у сфері підприємницької діяльності між юридичними особами або фізичними особами-підприємцями. Вони також мають виключну юрисдикцію щодо окремих категорій справ, включаючи корпоративні спори за участю українських юридичних осіб та справи про банкрутство й неплатоспроможність. Натомість спори за позовами до фізичних осіб, як правило, належать до юрисдикції судів загальної юрисдикції, які також уповноважені визнавати та виконувати іноземні судові рішення і арбітражні рішення, незалежно від сторін спору.

Більшість спорів розглядаються судами першої інстанції. Водночас питання щодо визнання та виконання арбітражних рішень, а також їх оскарження належать до компетенції апеляційних судів загальної юрисдикції, які у таких випадках діють як суди першої інстанції. Як правило, апеляційні суди переглядають у апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів у межах своїх апеляційних округів, а Верховний Суд переглядає у касаційному порядку рішення як судів першої інстанції, так і апеляційних судів.

Територіальна юрисдикція зазвичай визначається за зареєстрованою адресою відповідача, що забезпечує передбачуваність для позивачів. Водночас українське законодавство встановлює й виключні правила територіальної підсудності: спори щодо нерухомості розглядаються за місцем її розташування, корпоративні спори – за місцем реєстрації компанії, справи про банкрутство – за місцем реєстрації боржника. У транскордонних спорах діють додаткові підстави: якщо у відповідача-іноземця немає зареєстрованої присутності в Україні, юрисдикцію може бути визначено за місцезнаходженням його активів.

Взаємодія українських судів з міжнародним арбітражем

Якщо сторони в угоді передбачили передачу на арбітраж усіх чи будь-яких спорів, які виникають або можуть виникнути між ними щодо визначених правовідносин (договірних чи позадоговірних), предмет яких може бути переданий на арбітраж, Нью-Йоркська конвенція зобов’язує кожну державу-учасницю визнавати таку угоду.

З огляду на це українські суди дотримуються проарбітражного підходу та поважають вибір сторонами арбітражного застереження, якщо воно належним чином включене до основного договору. Такий підхід підтверджений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 910/3208/22 та інших рішеннях. Правову базу становлять Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Цивільний процесуальний кодекс та Господарський процесуальний кодекс.

Українські суди визнають і виконують іноземні арбітражні рішення (наприклад, постанова Верховного Суду у справі № 824/55/23 від 21 грудня 2023 року), розглядають справи щодо їх оскарження (наприклад, постанова Верховного Суду у справі № 824/83/22 від 12 січня 2023 року), підтверджують чинність арбітражних угод і зупиняють судове провадження на користь арбітражу (наприклад, постанова Верховного Суду у справі № 924/497/22 від 03 травня 2023 року). При розгляді заяв про визнання та виконання суди фокусуються виключно на можливості виконання рішення та потенційних підставах для відмови згідно зі статтею V Нью-Йоркської конвенції, не переглядаючи суті спору (див. також справу № 824/55/23 від 21 грудня 2023 року).

У 2024 році українські суди продовжили зміцнювати проарбітражний підхід. Основні тенденції включали:

• більший акцент на з’ясуванні правової природи арбітражних угод;
• зростання кількості справ щодо визнання та виконання арбітражних рішень у секторі оборонної промисловості;
• звужене тлумачення категорії «публічний порядок»;
• подальше обмеження судового втручання при перегляді арбітражних рішень із наголосом на неприпустимості надмірного втручання судів.

Остання практика українських судів дедалі більше відповідає міжнародним стандартам арбітражу, а національне законодавство регулярно оновлюється з урахуванням практичних потреб міжнародного арбітражу.

Приклад із практики

ЮФ «Ілляшев та Партнери» успішно представила інтереси JKX Oil & Gas PLC у Верховному Суді та Київському апеляційному суді у справі про визнання та виконання арбітражного рішення в Україні, а також перед Державною казначейською службою України та державним виконавцем.

Збитки були завдані внаслідок порушення Україною своїх зобов’язань за Угодою між Урядом України та Урядом Великої Британії про заохочення та взаємний захист інвестицій від 10 лютого 1993 року.

21 листопада 2019 року Верховний Суд залишив у силі постанову Київського апеляційного суду про визнання та виконання в Україні арбітражного рішення (справа Постійно діючого третейського суду № 2015-11) від 6 лютого 2017 року про стягнення з України понад 12 млн доларів США на користь JKX Oil & Gas Plc.

Мова судочинства

Офіційною мовою судових проваджень в Україні є українська. Це правило застосовується однаково в господарських, цивільних та адміністративних справах і для іноземних сторін винятків не передбачено.

Водночас закон гарантує, що сторони, які не володіють українською мовою, не будуть поставлені у невигідне становище. Вони мають право повною мірою брати участь у процесі: робити заяви, надавати свідчення, представляти правові аргументи та подавати клопотання рідною мовою або іншою зручною для них мовою. Для цього суд залучає кваліфікованого перекладача: офіційний протокол ведеться українською, але сторона може вільно користуватися своїми процесуальними правами.

Усі процесуальні документи, подання та докази мають подаватися українською мовою. Документи іноземною мовою повинні супроводжуватися офіційним засвідченим перекладом українською. У певних випадках документи, видані за кордоном, потребують легалізації або апостиля перед їх використанням у провадженні в Україні.

Виклики у транскордонних спорах

Для іноземних сторін витрати на переклад і часові рамки можуть бути значними, особливо у справах, що потребують великого обсягу документації, таких як інвестиційні спори, провадження у справах про банкрутство чи позови, пов’язані з багатосторінковими договорами. Точність перекладів також критично важлива: навіть незначні неточності у термінології чи описі фактів можуть вплинути на те, як суд тлумачить позицію сторони.

На практиці українські суди зазвичай надають сторонам достатньо часу для підготовки перекладів, особливо у транскордонних спорах із великим обсягом доказів з-за меж юрисдикції. Проте ефективне ведення справи вимагає планування, бюджетування на сертифікацію, переклад та послуги усного перекладу, а також тісної співпраці з професійними перекладачами, які спеціалізуються на юридичних процесах.

Строки розгляду справ

Встановлені процесуальні строки у цивільних і господарських справах

Українські процесуальні кодекси встановлюють відносно короткі строки для розгляду цивільних і господарських спорів. Суди першої інстанції мають вирішувати справи протягом 30–120 днів, тоді як апеляційний та касаційний перегляд – у межах 30–60 днів.

На практиці справи у судах загальної юрисдикції розглядаються повільніше, ніж у господарських судах, з огляду на значно більшу завантаженість.

За словами Голови Касаційного господарського суду, середня тривалість господарського спору від подання позову до остаточного касаційного рішення становить близько восьми місяців.

Середня тривалість справ та чинники, що на неї впливають

Статистика за 2022–2024 роки підтверджує, що середній строк від першої інстанції до касаційного перегляду становить близько 235 днів, тоді як до повномасштабної війни – 160–180 днів. Збільшення пов’язане насамперед із воєнними обставинами: повітряними тривогами, логістичними ускладненнями та необхідністю належного повідомлення сторін.

За офіційними даними, у 2024 році господарські суди першої інстанції вирішували справи в середньому за 86 днів (89 днів у 2023 році), тоді як господарські апеляційні суди – у середньому за 80 днів.

На касаційній стадії середня тривалість розгляду становить близько 69 днів. У більшості господарських справ перше засідання відбувається протягом місяця з моменту відкриття касаційного провадження та часто завершується остаточним рішенням. Лише складніші спори, передані до Об’єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду, розглядаються довше.

Попри відносну ефективність, строки розгляду можуть збільшуватися у випадках:

• складності спору чи великого обсягу доказової бази;
• політичної чутливості справи;
• участі багатьох сторін;
• зловживання процесуальними правами (неявка в судові засідання, ігнорування ухвал суду, подання безпідставних клопотань, повторних заяв, апеляцій рішень, що не підлягають оскарженню);
• необхідності експертиз, великої кількості свідків, повідомлення іноземних учасників чи застосування іноземного права.

Для іноземних учасників додатковий час може знадобитися для виконання процесуальних формальностей: перекладу документів українською, апостилювання чи консульської легалізації, нотаріального засвідчення.

Також на тривалість справ впливають:

• навантаження конкретного суду (найбільш завантажені – господарські суди Києва, Миколаївської та Сумської областей);
• нестача суддівських кадрів (наприклад, у 2024 році найвище середнє навантаження серед апеляційних господарських судів було у Центральному апеляційному господарському суді, де лише дев’ять суддів здійснювали розгляд справ. Його показники свідчать про недостатню кількість суддів для розгляду значного масиву справ, що може мати негативні наслідки найближчим часом);
• воєнні фактори, зокрема часті повітряні тривоги, які часто призводять до відкладення й перенесення засідань.

Хоча процесуальні строки в Україні є амбітними, господарські справи зазвичай вирішуються менш ніж за рік, що співставно або навіть швидше, ніж у багатьох інших юрисдикціях. Водночас провадження з іноземним елементом зазвичай тривають довше й можуть затягуватися навіть на кілька років.

Верховний Суд та судова практика

Роль Верховного Суду у забезпеченні єдності судової практики

Верховний Суд є найвищим судовим органом в Україні та виконує ключову функцію забезпечення єдності судової практики. Він складається з касаційних судів у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах, а також Великої Палати, яка розглядає найбільш фундаментальні питання. Така структура дозволяє гармонізувати рішення в різних галузях права та забезпечує стабільність для учасників правовідносин.

Основним механізмом забезпечення єдності є правові висновки у постановах Верховного Суду, які є обов’язковими для судів нижчих інстанцій. Це зменшує ризик суперечливих рішень у подібних справах і створює передбачуваність для бізнесу. Крім того, Верховний Суд має повноваження відступати від попередніх позицій, якщо змінюється соціально-економічний контекст або виникають нові виклики, наприклад, у сфері міжнародної торгівлі чи санкцій.

Для компаній, у тому числі іноземних, важливо мати послідовну та передбачувану судову практику. Це дозволяє точніше оцінювати ризики, враховувати можливі наслідки у контрактах і уникати непередбачених витрат. Верховний Суд фактично виконує функцію стабілізатора української судової системи, наближаючи її до стандартів міжнародного бізнес-середовища.

Бізнес взаємодіє з Верховним Судом переважно через механізм касаційних скарг, передбачений процесуальними кодексами. Якщо суди нижчих інстанцій неправильно застосували норми права, саме у Верховному Суді компанії можуть отримати остаточне тлумачення цих норм. Крім того, Верховний Суд публікує огляди та узагальнення практики, які допомагають юристам та інвесторам відстежувати ключові тенденції й орієнтуватися у правозастосуванні.

Таким чином, Верховний Суд не лише завершує судовий процес, але й формує «правила гри» для всього бізнес-середовища. Його функція гаранта єдності забезпечує стабільність, що є критичною умовою для розвитку внутрішніх та міжнародних інвестицій в Україні.

Велика Палата Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду – це спеціальний колегіальний орган, який об’єднує представників усіх касаційних юрисдикцій. Її створення було передбачено судовою реформою з метою забезпечення єдності підходів у випадках, коли виникають різні тлумачення закону або конфлікти між юрисдикціями. По суті, це «арбітр серед арбітрів», який визначає остаточну позицію у спірних питаннях.

Передача справи до Великої Палати відбувається у випадках, коли необхідно відступити від раніше сформованої правової позиції або вирішити суперечності між рішеннями різних касаційних судів. Іншими словами, цей орган формує стабільні стандарти правозастосування, які згодом стають орієнтиром для всієї судової системи.

Значення рішень Великої Палати особливо велике у категоріях справ, де бізнес стикається з невизначеністю у правовому регулюванні: корпоративні конфлікти, юрисдикційні спори, визнання іноземних судових рішень, застосування санкцій. Рішення Великої Палати не підлягають оскарженню та мають найвищу юридичну силу, що гарантує остаточність і передбачуваність.

Для іноземних інвесторів це означає, що якщо їхній спір доходить до Великої Палати, його вирішення матиме не лише індивідуальне, але й системне значення для всієї судової практики. Це створює додатковий рівень захисту та стабільності для тих, хто працює в Україні у складних чи високоризикових сферах бізнесу.

Отже, Велика Палата Верховного Суду є ключовим елементом забезпечення єдності судової практики, а її рішення встановлюють довгострокові стандарти, на які можуть покладатися як національні, так і міжнародні компанії.

Практика Верховного Суду у транскордонних спорах

Для міжнародного бізнесу транскордонні спори є найбільш чутливою категорією, адже вони демонструють, наскільки національна судова система здатна ефективно інтегруватися у глобальний правовий простір.

Верховний Суд неодноразово підтверджував відданість міжнародним стандартам. Зокрема, у справах щодо визнання та виконання іноземних арбітражних рішень суди зобов’язані застосовувати положення Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.). Так, у постанові від 28 липня 2022 року у справі № 824/191/21 (щодо виконання арбітражного рішення) Верховний Суд наголосив, що українські суди не мають права переглядати сутність спору, а лише перевіряють формальні підстави для відмови, передбачені Конвенцією. Це забезпечує передбачуваність для іноземних компаній, які обирають арбітраж як механізм вирішення спорів.

Інший приклад – юрисдикційні застереження в міжнародних контрактах. Верховний Суд сформував підхід, згідно з яким українські суди повинні поважати домовленості сторін про вибір іноземного суду чи арбітражу. Якщо контракт містить таке застереження, провадження в Україні має бути закрите. Це узгоджується з європейською практикою і гарантує, що домовленості сторін будуть дотримані в Україні.

У корпоративних та інвестиційних спорах Верховний Суд послідовно визнає юрисдикцію України у випадках, коли предметом спору є активи чи корпоративні права, розташовані на території України, навіть якщо однією зі сторін є іноземна компанія. Такий підхід чітко окреслює межі національної юрисдикції та дозволяє бізнесу передбачати, де саме буде розглядатися спір.

Таким чином, практика Верховного Суду та Великої Палати у транскордонних спорах демонструє баланс між міжнародними зобов’язаннями України (Нью-Йоркська конвенція, інвестиційні договори) та національними інтересами. Для іноземних інвесторів це означає, що в Україні існує усталений механізм правового захисту, який враховує як глобальні стандарти, так і особливості українського правопорядку.

Приклад із практики

Юридична фірма «Ілляшев та Партнери» успішно захистила у Верховному Суді інтереси J.S. Corrugating Machinery Co., Ltd – одного з найбільших виробників пакувального обладнання у Китаї – у справі про про визнання і надання дозволу на виконання в Україні рішення Китайської міжнародної економічної та торговельної арбітражної комісії (CIETAC, Шанхай).

У 2020 році Верховний Суд надав дозвіл компанії J.S. Corrugating Machinery Co., Ltd на виконання арбітражного рішення CIETAC про стягнення понад 5 млн доларів США, а також відсотків і арбітражних витрат з українського боржника – ТОВ «Південний картон». Заборгованість виникла внаслідок порушення українською компанією своїх зобов’язань за контрактом на постачання обладнання.

У 2019 році арбітражне рішення на користь цього ж клієнта, ухвалене в Шеньчжені щодо боргу іншої української компанії, також було визнано в Україні. У даному випадку Верховний Суд залишив у силі ухвалу Київського апеляційного суду про визнання та виконання рішення.

Висновки та практичні поради

Ключові рекомендації для іноземних компаній, які планують судитися в Україні

• Процесуальні особливості судової системи.В Україні необхідно враховувати процесуальні особливості судочинства. Усі документи мають подаватися українською мовою з офіційним перекладом, а за потреби – з апостилем або консульською легалізацією. Недотримання цих формальних вимог може призвести до затримок у розгляді справи або навіть відмови у її розгляді.
• Дотримання процесуальних строків.Українські суди суворо контролюють строки, і пропуск навіть одного з них може суттєво ускладнити позицію компанії. Тому потрібно завчасно планувати час для підготовки матеріалів і реагування на вимоги суду.
• Особлива увага доказовій базі.Українська система значною мірою орієнтована на письмові матеріали, і належно підготовлені документи часто мають вирішальне значення для результату справи.
• Строки судового розгляду в Україні.Компаніям слід враховувати, що процес може бути тривалим, особливо з урахуванням розгляду справ у трьох інстанціях. Тому важливо передбачити достатній бюджет і ресурси.
• Залучення місцевого адвоката.Згідно із законодавством України, представництво у судах здійснюється виключно адвокатами, внесеними до Єдиного реєстру адвокатів України. Це означає, що іноземна компанія не може вести процес самостійно і має залучити місцевого адвоката.

Важливість залучення досвідченого місцевого радника

Роль місцевого юридичного радника виходить далеко за межі формального представництва. Вони мають глибокі знання поточної судової практики Верховного Суду та Великої Палати, добре орієнтуються в процесуальних нюансах і розуміють, які аргументи є найбільш переконливими для українських судів. Така експертиза важлива для уникнення типових помилок, які часто призводять до відмови у задоволенні позову.

Крім того, українські адвокати мають практичний досвід у підготовці та організації доказів, своєчасному реагуванні на вимоги суду та оформленні процесуальних документів. Вони забезпечують належну підготовку матеріалів і швидко адаптуються до додаткових вимог, які часто виникають у процесі.

Це не лише знижує ризики, але й суттєво економить час і оптимізує витрати для іноземних компаній. У результаті залучення досвідченої української команди стає ключовим фактором ефективного захисту інтересів у судових процесах в Україні.

У судових спорах в Україні результат часто залежить не лише від суті спору, але й від належного дотримання процесуальних норм. Професійний юридичний супровід мінімізує ці ризики та підвищує шанси на позитивний результат.

Як професійна правова підтримка знижує ризики та підвищує шанси на успіх

Багато справ програються не по суті, а через формальні процесуальні недоліки, включаючи пропущені строки, неправильні переклади або неналежним чином оформлені документи. Професійна підтримка гарантує, що всі документи будуть подані відповідно до вимог процесуальних кодексів.

Зазвичай досвідчені адвокати будують аргументацію, виходячи з правових позицій Верховного Суду та Великої Палати. Без знання таких нюансів іноземна компанія ризикує вибудувати стратегію на застарілих нормах.

Професійна підтримка також дозволяє своєчасно визначити, чи варто доводити справу до кінця, чи доцільніше використати медіацію або укласти мирову угоду. Наприклад, у корпоративних конфліктах українські суди часто заохочують сторони до мирових рішень, і адвокати знають, коли такий крок збереже ресурси без шкоди для результату.

Адвокати допомагають бізнесу реально оцінювати перспективи: які витрати очікувати, які ризики існують та які кроки дадуть найбільший ефект. Це дозволяє уникати непередбачених фінансових втрат і приймати зважені рішення щодо подальшої стратегії.

Таким чином, професійна правова підтримка в Україні – це не лише питання формального доступу до суду, а й ключовий фактор успіху. Вона гарантує дотримання процедур, актуальність аргументів та управління ризиками, що разом значно підвищує шанси іноземних компаній на позитивний результат у складних транскордонних спорах.