Дата публікації: 30 вересня 2014
Леся Самаріна, адвокат, керівник Дніпровського офісу
Джерело: «Юридична практика»
Формування судової практики щодо страхових виплат в зоні АТО залежить від позиції вищих судових органів щодо правильного застосування норм права
Антитерористична операція на сході держави все ще триває, а мирне населення проблемних регіонів поступово повертається до своїх пенатів, сподіваючись на оголошене перемир’я. Розраховуючи відшкодувати збитки, завдані майну, страхувальники масово звертаються з заявами до страхових компаній відповідно до укладених договорів.
Незважаючи на очевидність підстав для страхового відшкодування, страхувальники, на превеликий подив, стикаються з ситуацією, коли страхові компанії відмовляють у виплаті. Страховик мотивує це тим, що страховий випадок стався в зоні антитерористичної операції, відповідно, пов’язані з цим ризики є винятком з договору страхування або «форс-мажором», і договором не покриваються.
Особливості визначення
Українське законодавство не передбачає спеціальних законів, які могли б регулювати відносини сторін у цьому випадку. Саме тому ситуацію необхідно розглядати з урахуванням існуючих норм.
Слід зазначити, що порядок і умови здійснення страхових виплат і страхового відшкодування регулюються статтею 25 Закону України «Про страхування» і передбачають, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.
Кожна страхова компанія передбачає в договорі свої умови виплат і винятки з них. Згідно зі стандартним договором страхування, страхувальникові відшкодовуються збитки, що виникли в результаті протиправних дій третіх осіб. Стандартний виняток в таких договорах – збитки, що виникли під час терористичних актів, війни, воєнних дій, вторгнення військ, повстань, заколоту, громадянських хвилювань, конфіскації, примусового вилучення, реквізиції, арешту за розпорядженням уряду або органу влади.
Як же відрізнити одне від іншого і чітко визначити, чи є випадок страховим?
Проаналізувавши формулювання, можна зробити висновок про те, що основна проблема в цьому випадку – це правильна кваліфікація події. Відповідно, необхідно чітко вказувати на виникнення збитку в результаті протиправних дій третіх осіб, не підпадаючи під винятки, що містяться в договорі страхування.
Однак при цьому страхувальник стикається з проблемою визначення причини страхового випадку, що обумовлено неможливістю здійснення огляду і документального підтвердження факту настання, часу та обставин події. Правила страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування, містять порядок дій страхувальника в разі настання страхового випадку, а також порядок звернення страхувальника до компетентних органів для отримання підтверджуючих документів. Однак в умовах проведення антитерористичної операції найчастіше це зробити непросто, а часом взагалі неможливо, оскільки правоохоронні органи в Донецькій і Луганській областях не виконують своїх функцій.
Некоректне оформлення довідок правоохоронних органів, а також порушення порядку звернення страхувальника до страховика, що найчастіше обґрунтоване об’єктивними причинами, наприклад, перебоями в роботі поштових відділень, призводять до рішень про відмову у виплатах.
Слід звернути увагу, що статтею 26 Закону України«Про страхування» встановлено перелікпідставдлявідмовиу здійсненністраховихвиплатабостраховоговідшкодуваннястрахувальнику.
Таким чином, у разі відмови у виплаті страхового відшкодування страховик повинен обґрунтовано довести, що подія, що сталася, не є страховим випадком або є винятком зі страхових випадків.
Визнати обставини
Стосовно «форс-мажору», який страхові компанії вказують як підставу для відмови у виплатах, хочу зазначити наступне.
Термін «форс-мажор» (force majeure) у перекладі з французької означає «непереборна сила». В законодавстві України немає поняття «форс-мажор» і «форс-мажорні обставини». Ці терміни відсутні як в Цивільному, так і в Господарському кодексах України, що визначають їх як «випадок» і «непереборна сила».
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за певних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Стосовно засвідчення обставин форс-мажору. Статтею 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору. Постановою Вищого господарського суду України від 24 травня 2011 року у справі № 11/85 зазначено, що висновок будь-якого іншого органу не є легітимним і не може бути використаний як підтвердження форс-мажорних обставин.
Таким чином, страхова компанія не має права самостійно визнавати обставини форс-мажорними івідмовлятиу виплатінацій підставі. Крім того, рішення Торгово-промислової палати про засвідчення форс-мажорних обставин виноситься в індивідуальному порядку і може застосовуватися при розгляді конкретного страхового випадку.
Оскарження в судовому порядку відмови страховика у страховій виплаті прямо передбачено статтею 26 Закону України «Про страхування». Проаналізувавши підстави відмови у виплаті та підготувавши документи, передбачені договором страхування та правилами страхування, страхувальник має досить високі шанси на оскарження.
З іншого боку, на сьогоднішній день поки що немає судової практики, яка могла б стати прецедентною по вказаній категорії справ. Однак навіть пара десятків або навіть сотень винесених судових рішень навряд чи будуть одноманітними. Вважаю, що роз’яснення або висновки Верховного Суду України могли б внести ясність щодо правильного застосування норм права.
Слід також зазначити, що сьогодні багато страхових компаній анонсують спеціальні поліси для страхування майна в зоні антитерористичної операції з покриттям воєнних ризиків.
Однак, незважаючи на високу вартість полісів, говорити про подальші гарантовані виплати за цими договорами зараз передчасно. Прогнозувати зараз розмір покриття збитків страховими компаніями також складно, як і розмірковувати про тривалість проведення антитерористичної операції.
Проводячи аналіз закордонного ринку страхових послуг, наприклад, ринку США і ряду європейських країн, потрібно звернути увагу, що покриття воєнних ризиків передбачено національними програмами страхування, тобто врегульоване на державному рівні.
Резюмуючи, слід зазначити, що кожний страховий випадок потребує індивідуального підходу. Досить часто переговорний процес між сторонами може дати оптимальний результат для обох сторін, уникаючи судових витрат і витрат часу.