Дата публікації: 16 липня 2025
Валерія Гудій, Партнер
Джерело: The Legal 500
Санкційна політика стала одним із ключових факторів міжнародної торгівлі, банківської діяльності та M&A з українськими контрагентами. В умовах повномасштабної війни із державою-агресором інформаційна безпека стала невід’ємною складовою національної безпеки України.
У 2021 році запроваджено Стратегію інформаційної безпеки (Указ Президента №685/2021), створено Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки України (РНБО). Ці кроки стали відповіддю на безпрецедентні загрози гібридного типу, зокрема – інформаційні атаки, які супроводжують військову агресію.
Санкційна політика в Україні: ключові характеристики
Санкції стали важливим інструментом національного захисту. Закон України «Про санкції» визначає спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи як механізм захисту суверенітету, територіальної цілісності, національної безпеки та прав громадян.
Рішення про санкції ухвалює РНБО, а вводяться в дію вони Указом Президента України. Позови про визнання протиправним указу Президента України, яким введено в дію санкції щодо конкретно визначеної особи можуть бути подані безпосередньо до Верховного Суду. Виключенням є спеціальна процедура стягнення активів у дохід держави, що здійснюється через Вищий антикорупційний суд.
Санкції за українським законодавством – це спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи, які можуть застосовуватися з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також для запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
Перелік санкцій, які можуть бути застосовані в Україні є доволі розширеним – від блокування активів, зупинення торговельних операцій до стягнення активів в дохід держави і на практиці санкції застосовуються на роки, десятки років. Ключовим є, що механізм виключення особи з санкційного списку не реалізований.
Слід визнати, що санкційний механізм в Україні діє у режимі, адаптованому до надзвичайних умов. На сьогодні не прийнято підзаконного акту, який би деталізував порядок застосування санкцій, зокрема щодо оцінки доказів чи комунікації з особою, стосовно якої планується застосувати превентивний захід у вигляді санкцій РНБО.
Критерії запровадження санкцій, правові стандарти та тривалість
Для порівняння варто звернутись до санкційної політики Європейського Союзу. Тут обмежувальні заходи запроваджуються Радою ЄС та можуть бути переглянуті Судом ЄС, якщо особа вважає, що її права порушено. Визначальним є дотримання прав особи на ефективний засіб правового захисту, а також вимог прозорості, обґрунтованості та достатності доказової бази.
Суд ЄС має сталу практику, згідно з якою на інституції ЄС покладається обов’язок довести наявність конкретних фактів, що обґрунтовують включення особи до санкційного списку. Це було яскраво підкреслено в останньому рішенні від 4 червня 2025 року у справі Boguslayev v. Council of the European Union (справа T‑161/23), де Суд ЄС скасував рішення Ради ЄС про продовження санкцій, застосованих до українського громадянина В’ячеслава Богуслаєва.
Рішення у справі T‑161/23 (Boguslayev v. Council) є показовим в контексті підходів до застосування санкцій, адже у цій справі Суд прямо зазначив, що Рада ЄС не надала жодного нового доказу або оцінки щодо поведінки Богуслаєва у період, який обґрунтовував продовження санкцій, та не провела належної переоцінки обставин. Суд підкреслив, що в основі рішень про обмежувальні заходи повинні бути докази, що існували на момент ухвалення, а не лише загальні посилання на ситуацію в Україні чи в медіа. Суд наголосив, що рішення мають ґрунтуватися на фактах, а не на загальних твердженнях чи публікаціях у ЗМІ. Такий підхід демонструє пріоритетність презумпції невинуватості, права бути заслуханим та юридичної визначеності.
Окремо, досить спірним є застосування санкцій до особи з посиланням на обставини з медіа джерел – статті, судження авторів публікацій, тощо, правдивість змісту в яких доцільно піддавати об’єктивному скептицизму.
Верховний Суд у справах про оскарження санкцій зазвичай відмовляє у задоволенні позовів, наголошуючи на їх превентивному характері в умовах політичної ситуації в Україні та необхідності захисту національних інтересів держави під час воєнного стану. Так, у низці рішень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначається, що укази Президента України про санкції не підлягають оцінці по суті встановлення підстав, обставин застосування санкцій, та доказів, а перевірка обмежується лише формальним дотриманням процедури (наприклад, наявністю пропозицій Служби безпеки України або Кабінету Міністрів України).
Інсайт: «Особа, вилучена з санкційного списку ЄС, може роками залишатися під санкціями в Україні».
Незважаючи на виклики перед якими постала Україна, все ж таки наявні спроби розвивати стандарти доказовості. 20 лютого 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вперше задовольнив позов щодо персональних санкцій у справі № 990/176/23 (Луї-Мішель Дюре), визнавши Указ Президента №82/2023 протиправним. Верховний Суд зазначив, що відповідачі не довели фактичної участі особи у діях, що загрожують національній безпеці. Рішення Верховного Суду не набрало чинності і наразі Великою Палатою Верховного Суду прийнято до провадження апеляційну скаргу Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2025 року у справі № 990/176/23.
Взагалі, процесуальним законодавством України не передбачено касаційний перегляд судових рішень у санкційних справах, тому на питання чи дотримується український суд прав особи на ефективний та справедливий судовий захист в цій категорії справ може виснувати лише Європейський суд з прав людини.
Стратегія санкційного комплаєнсу для іноземних компаній
Станом на червень 2025 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень зафіксовано понад 460 позовів про оскарження санкцій, застосованих за час воєнного стану в Україні.
На практиці, особа до якої застосовано санкції в Україні не повідомляється про підстави застосування санкцій, право на ознайомлення з такими підставами не передбачено жодним нормативним актом України. Водночас, реєстр санкцій є публічно відкритим і будь-яка особа перед прийняттям рішення про майбутню співпрацю може перевірити, чи перебуває контрагент в санкційних списках та які санкції до нього застосовані.
Юристи ЮФ «Ілляшев та Партнери» рекомендують компаніям, які мають бізнес в Україні, з обачністю відноситись до санкційних контрагентів, щоб не наразити себе на ризик бути включеним до санкційного списку, або не створити умови для обходу санкцій контрагентом. Та й в найближчому майбутньому законодавцем планується впровадити кримінальну відповідальність за порушення санкцій (спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів).
Робота з українськими партнерами або дочірніми підприємствами
Варто визнати, що санкційна політика України реалізується в умовах повномасштабної агресії, постійної загрози державній незалежності, численних проявів внутрішньої колаборації. Це потребує гнучких, а інколи – оперативних управлінських рішень, що не завжди можуть бути реалізовані з дотриманням усіх процедур мирного часу. Санкційна політика України є реакцією на глибоку кризу безпеки та прикладом того, як держава використовує інструменти публічного права для протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам.
Підсумовуючи, санкції – це не лише політичний інструмент, а й правова реальність з прямими наслідками для контрактів, банківських операцій і судових процесів, тому юридична фірма «Ілляшев та Партнери» рекомендує міжнародним та українським клієнтам:
- ретельно перевіряти контрагентів у публічному реєстрі санкцій, уникаючи угод із особами, щодо яких застосовано обмежувальні заходи;
- використовувати санкційні застереження в договорах – право на розірвання або призупинення зобов’язань;
- зважати на ризик зворотної дії санкцій: співпраця з особами, що перебувають під санкціями в інших юрисдикціях (зокрема рф), може стати підставою для застосування українських санкцій;
- очікувати криміналізацію порушень санкційного режиму, яка наразі на розгляді законодавця.
