Дата публікації: 25 січня 2017
Роман Марченко, адвокат, старший партнер
Джерело: «РБК-Україна»
27 грудня 2016 року Дорогомилівський суд Москви прийняв рішення, яким визнав Революцію гідності (євромайдан) і подальшу зміну влади в Україні державним переворотом. Приводом для прийняття подібного рішення стала заява одного з колишніх керівників Партії Регіонів, екс-нардепа Володимира Олійника про встановлення юридичного факту. Безумовно, суд держави може розглядати найрізноманітніші заяви і позови, приймати на своїй суверенній території будь-які рішення. Але в даному випадку Дорогомилівський суд Москви став першовідкривачем, оскільки важко пригадати в сучасній історії міжнародної юриспруденції, коли суд однієї країни визнавав факт держперевороту в іншій.
Володимир Олійник міг подати відповідні заяви в один з українських судів. Але розуміючи безперспективність подібної витівки в Україні, в тому числі через неможливість участі в суді таких «шанованих» свідків, вирішив звернутися до суду в РФ.
Сам судовий процес більше нагадував добре поставлений спектакль, в якому, крім самого судді і Володимира Олійника, також брали участь Віктор Янукович, Микола Азаров, екс-міністр МВС Віталій Захарченко та інші особи. Будівля суду знаходилася під посиленою охороною правоохоронних органів. З метою безпеки був обмежений вхід на весь поверх, де проходило засідання. Показання чиновників-втікачів транслювали в прямому ефірі із залученням максимальної кількості журналістів
З великою ймовірністю можна стверджувати, що дане рішення суду приймалося в цілях пропаганди, щоб влада РФ могла ретроспективно аргументувати цілий ряд дипломатичних і управлінських кроків. Зокрема, обґрунтувати анексію Криму і необхідність введення російської армії на Донбас для захисту російськомовного населення від наслідків перевороту в Києві.
Однак при цьому не варто виключати, що судове шоу і поява подібного рішення необхідні російській владі для обґрунтування і майбутніх кроків щодо України.
Питання про те, чи повинна Україна оскаржувати рішення московського суду, досить дискусійне. Теоретично наша країна в особі Міністерства юстиції має повну можливість подати апеляційну скаргу на рішення Дорогомилівського суду Москви. Але робити такі кроки навряд чи раціонально. Адже в цьому випадку ми фактично визнаємо юрисдикцію московського суду. До того ж спрогнозувати результати оскарження такого судового рішення досить просто. З ймовірністю 99,9%, всі російські суди підтвердять версію пана Олійника і Ко про держпереворот в Україні.
У зв’язку з цим більш логічною є поява офіційної заяви представників Міністерства закордонних справ і Міністерства юстиції України щодо нікчемності даного судового рішення як прийнятого з грубим порушенням норм міжнародного права і правил підсудності.
При цьому саме по собі прийняття подібного рішення в РФ не має будь-яких правових наслідків для нашої держави. Однак не варто виключати, що, відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України прихильники Володимира Олійника спробують «легалізувати» рішення Дорогомилівського суду Москви на території нашої країни, подавши відповідну заяву в один з українських судів. Здається, що швидше за все український суд відхилить клопотання про визнання такого рішення в Україні, наприклад, з посиланням на те, що таке рішення порушує публічний порядок України, адже тільки українські суди, включаючи Конституційний, уповноважені розглядати подібні питання.
Ймовірно, прихильники версії держперевороту спробують скористатися правом апеляційного та касаційного оскарження. Не виключено, що подібна заява може розглядатися вже новими суддями Верховного Суду України.
При цьому і, можливо, це і є однією з основних цілей всієї даної провокації, перипетії «легалізації» рішення Дорогомилівського суду Москви в Україні стануть топ-темами для дискусій в кремлівських ЗМІ. При цьому вже російські чиновники спробують звинуватити Україну в порушенні міжнародного права. Мовляв, наша країна не виконує положення Мінської конвенції держав-членів СНД від 22 січня 1993 р., яка встановлює чіткий порядок визнання виконання судових рішень, винесених судами країн-учасниць.
Як кажуть, «Show must go on»…