Залишити заявку

Спростування недостовірної інформації як джерело доказів

Дата публікації: 20 грудня 2017

Ірина Кириченко, Патентний повірений України

Джерело: «Аптека»

Суттєвим бар’єром для «вкидання» у ЗМІ всіляких пліток, що спричиняють шкоду діловій репутації фізичної чи юридичної особи, могла б стати криміналізація відповідальності за наклеп та образу. Проте «драконівські» закони від 16 січня 2014 р., що передбачали посилення відповідальності за дифамацію, Верховна Рада України не прийняла, а з часом була скасована і ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу (далі — ЦК) України, що містила так звану презумпцію недостовірності негативної інформації про особу. Правдивість такої інформації повинен був доводити автор дифамаційного матеріалу, який разом з розповсюджувачем виступав відповідачем у судовому спорі щодо спростування недостовірної інформації у разі, якщо особа, якої стосувалася така інформація, подавала відповідний позов.

Проте навіть за «життя» ч. 3 ст. 277 ЦК позивач в дифамаційному спорі був вимушений перебирати на себе тягар доведення недостовірності інформації, яка шкодила його діловій репутації, оскільки критеріїв, що дозволяли визначити негативну спрямованість твердження (особливо «викривального» характеру), наше законодавство не містило.

Тепер недостовірність негативної інформації, яка ганьбить честь та ділову репутацію фізичної або юридичної особи, не презюмується. Тобто власна реабілітація — доведення своєї доб¬ропорядності — особиста справа жертви дифамаційного матеріалу.

Як і раніше, остання може подати позов про захист честі, гідності, ділової репутації та, можливо, й відшкодування моральної шкоди, проте, як свідчить правозастосовна практика, навіть образливі вислови і безпідставні звинувачення у таких злочинах, як шахрайство, сьогодні зазвичай не визнаються судами інформацією, яка ганьбить і не відповідає дійсності.

Так, приймаючи рішення від 28 лютого 2017 р. про відмову у задоволенні позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, Шевченківський районний суд м. Київ «…вважає, що опублікована відповідачами інформація щодо отримання благодійного гранту, прийняття Господарським судом м. Київ рішення та наявності виконавчого провадження є фактичним твердженням, проте позивачем не надано доказів її недостовірності, а інша інформація є оціночним судженням, а тому, враховуючи п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. за № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» та ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», позовні вимоги задоволенню не підлягають».

З наведеної цитати мотивувальної частини рішення можна зробити висновок, що тепер кожен із нас у разі публічного звинувачення у скоєнні протиправного діяння або нетрадиційних вподобаннях повинен спочатку довести свою «непорочність», а вже потім звертатися до суду щодо захисту честі та гідності.

ТЕОРІЯ VS ПРАКТИКА

Категорія спорів, пов’язаних із захистом ділової репутації юридичної особи, честі та гідності фізичних осіб, є найбільш поширеними серед спорів, які випливають із інформаційних, а також конкурентних відносин. Однією з найбільш цікавих підкатегорій є спори про спростування недостовірної інформації, а також про захист від недобросовісної конкуренції.

Сутність базових термінів, без розуміння яких неможливо ефективно захистити основні немайнові права особи, роз’яснив Пленум Верхов¬ного Суду України (далі — ВСУ) в п. 4 постанови від 27 лютого 2009 р. за № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Так, зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. З честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні трудових, службових, громадських чи інших обов’язків.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб — підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі або ділової репутації вправі подати фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші зацікавлені особи (зокрема члени її сім’ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їх особисті немайнові права (п. 6 постанови Пленуму ВСУ).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, вона є фактичним твердженням чи оціночним суд¬женням (п. 19 постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 р. за № 1).

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК предметом судового захисту не є оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції (п. 19 постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 р. за № 1). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч. 4 ст. 277 ЦК України) і в такий самий спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України).

У пункті 3 постанови Пленуму ВСУ від 28.09.1990 р. № 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» визначено, що під поширенням відомостей слід розуміти опуб¬лікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших ЗМІ, викладення у характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в пуб¬лічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині. До відомостей, що ганьб¬лять особу, слід відносити ті, які принижують честь і гідність громадянина або організації у громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Як свідчить правозастосовна практика районних судів м. Київ, позивачі не в змозі довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог. А оприлюднена відповідачами інформація про них є оціночними судженнями — тому, враховуючи п. 19 постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 р. за № 1 та ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 47 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Відповідну правову позицію наведено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Лінгенса (12/1984/84/131), у п. 41 якого зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та самореалізації кожної особи; за умови додержання п. 2 ст. 10 цієї Конвенції свобода вираження стосується не лише «інформації» або «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й таких, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Проте, звівши норми Європейського Співтовариства до рангу ідеалу і використовуючи їх як основний інструмент політичної риторики, ми залишилися практично позбавленими дієвого правового «заслону» перед потоками інформаційного бруду, який заполонив значну частину наших ЗМІ.

До речі, колишній британський прем’єр-міністр Д. Кемерон свого часу публічно визнав крах багатьох ідеалів демократії: «Виникає питання, якщо проблема у відсутності демократії, то чому так багато екстремістів у вільних і відкритих суспільствах?»

СПРОСТУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ВСТАНОВЛЕННЯ НЕОБХІДНИХ ФАКТІВ

Як раніше повідомлялося на сторінках «Щотижневика АПТЕКА» , власник і розробник бренду «Біле Вугілля®» — ТОВ «ОмніФарма Київ» — ініціював ряд справ, що знаходяться у провадженні компетентних органів України, щодо протидії незаконному обігу фальсифікату та запобігання недобросовісній конкуренції. Ці справи спрямовані на припинення розповсюдження товару, маркування упаковки якого відтворює дизайн оригінального сорбенту — лікарського засобу (назва та маркування якого зареєстровані як знаки для товарів і послуг, а торгова назва здобула статус добре відомого знака) і вводить в оману споживачів щодо джерела походження товару.

Попри явне використання в назві «двійника» вищезгаданої торгової марки, у справах щодо припинення її імітації для встановлення фактів схожості назв сорбентів та їх пакування були призначені відповідні судові експертизи.

Проте 7 вересня 2017 р. з Єдиного державного реєстру судових рішень власник торгової марки дізнався, що 29 серпня 2017 р. Глухівський районний суд Сумської обл. виніс рішення у справі про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, яким задовольнив позов ТОВ «Здравофарм» до місцевої газети «Неделя» та автора матеріалу, який фактично був переказом відповідних статей, опублікованих в «Щотижневику АПТЕКА». Дане рішення прямо стосувалося прав та обов’язків власника торгової марки, проте його не було залучено до участі у справі. Зокрема, суд вирішив наступне.

Визнати зміст статті «Внимание: сорбенты. Земляки, будьте бдительны при покупке сорбентов!», яка була розміщена 4 серпня 2017 р. на с. 6 випуску 31 обласної регіональної газети «Неделя» в редакції автора цієї статті О.О. Саїдова, а саме щодо:

  • виробництва та реалізації сорбенту без реєстрації його у встановленому законом порядку як лікарського засобу;
  • фальсифікації лікарського препарату шляхом умисного незаконного його виробництва, розповсюдження, поставки і продажу;
  • неправомірного використання товарного знаку;
  • виробництва та реалізації продукції, яка вводить в оману споживача стосовно лікарського засобу та стосовно виробника цього засобу;
  • виробництва та реалізації дієтичної добавки неналежної якості;
  • здійснення недобросовісної конкуренції шляхом умисного неправомірного використання товарного знаку для своїх товарів, недостовірною і такою, що порушує ділову репутацію ТОВ «Здравофарм».

При цьому суд знехтував об’єктивними даними, що містяться в державних реєстрах, зокрема, що ТОВ «ОмніФарма Київ» має виключні права на використання знаків для товарів і послуг, а також на виробництво вищезгаданого лікарського засобу — рішення у справі прямо стосується його прав та обов’язків — отже, власник торгової марки мав бути залученим до участі у справі.

Власник торгової марки подав апеляційну скаргу на зазначене рішення, оскільки якби воно вступило в законну силу, факти, встановлені в його мотивувальній частині, мали б преюдиційне значення для справ щодо припинення недобросовісної конкуренції та заборону її використання, ініційованих ним.

Так, Глухівським райсудом без проведення відповідних досліджень та застосування спеціальних знань було встановлено, що продукт ТОВ «Здравофарм» є не лікарським засобом, а є біологічно активною добавкою, кваліфікується як харчовий продукт і відповідно до діючого законодавства не потребує реєстрації як лікарський засіб; що зображення пакувань сорбентів та їх наз¬ви суттєво відрізняються, оскільки мають різну фонетику, семантику та загальне зорове враження як самого знаку, так і дизайну їх упаковок, що не призводить до змішування товарів та їх виробників споживачами, тобто вони мають розрізняльну здатність у розумінні ст. 492 ЦК України.

При цьому в оскаржуваному рішенні суд чітко розмежував поняття фактів та оціночних суджень, вказавши наступне: «проаналізувавши інформацію, наведену у статті стосовно позивача, а також характер використаних при її викладенні мовних засобів, суд доходить до висновку, що в цілому ця інформація подана саме у формі фактичних тверджень (даних) та не може кваліфікуватись як оціночні судження з огляду на використання мовних оборотів, застосованих у статті, які прямо і ясно вказували на певні події та явища».

Проте, вирішуючи питання, чи є продукт ТОВ «Здравофарм» фальсифікованим лікарським засобом, чи є він взагалі лікарським засобом, чи є його маркування імітацією оригінального сорбенту або ні, суд не призначив експертне дослідження, наприклад, в державній науково-дослідницькій лабораторії контролю якості лікарських засобів (або іншій компетентній установі). При цьому суд спеціальними знаннями із зазначених питань не володіє.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. Отже, питання схожості конфліктних позначень — компетенція експертів, атестованих за спеціальностями 13.4 «Дослідження, пов’язані з охороною прав на промислові зразки» та 13.6 «Дослідження, пов’язані з комерційними (фірмовими) найменуваннями, торговельними марками (знаками для товарів і послуг), гео¬графічними зазначеннями».

Питання практики призначення судових експертиз і використання їх висновків у кримінальному та цивільному судочинстві відображені у постанові пленуму ВСУ від 30.05.1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах».

Так, з метою усунення недоліків і роз’яснення питань, що виникають у судовій практиці при призначенні та проведенні експертиз, Пленум ВСУ постановляє наступне:

«Судам слід мати на увазі, що при розгляді справ вони strong> не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення останньої є обов’язковим. Непроведення такої експертизи є підставою для повернення справи на додаткове розслідування».

Основний принцип, з якого виходять міжнародне законодавство й світова практика, — неприпустимість змішування знаку (позначення) і введення тим самим в оману споживачів. Цей принцип неприпустимості змішування є загальним для всіх країн і головним у визначенні небезпеки введення споживача в оману щодо дійс¬ного виробника товару.

Так, купуючи товар під позначенням «Біле Вугілля-Здравофарм» споживач вводиться в оману, оскільки вважає, що насправді він купує лікарський засіб, що виробляється ТОВ «ОмніФарма Київ».

Окрім цього, згідно з дефініцією п. 27 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», у загальному розумінні вищезгаданий продукт є фальсифікатом. Фальсифікована продукція — продукція, виготовлена з порушенням технології або неправомірним використанням знака для товарів та послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої особи. У даному випадку має місце інформаційна фальсифікація — це обман споживача за допомогою неточної чи спотвореної інформації про товар.

Цей вид фальсифікації здійснюється шляхом надання неточної інформації в товарно-супровідних документах, на маркуванні та в рекламі. Будь-який вид фальсифікації у більшості випадків доповнюється інформаційною фальсифікацією про товар. У протилежному випадку фальсифікація легко виявляється.

Уважно розглянувши доводи апелянта — власника бренду, заслухавши у судовому засіданні його представника, 17.10.2017 р. Апеляційний суд Сумської області скасував рішення, що мало «легалізувати» розповсюдження «клонованого» продукту.

Проте для отримання конкурентних переваг усі засоби добрі: «…в конце концов я пришел к выводу, что речь идет о чем-то вроде правил дорожного движения. Добро — это их соблюдение, зло — нарушение, но не любое, а гламурное. Как бы объезд по встречной полосе с включенным спецсигналом. В этом отличие зла с большой буквы «З» от нищего свинства» (В. Пелевин, «Ананасная вода для прекрасной дамы»).