Дата публікації: 16 жовтня 2024
В’ячеслав Ситий, радник, адвокат
Джерело: «Юридична Газета»
Договір є універсальним регулятором приватних відносин, а категорія спорів, що виникають з договорів, є однією з найбільш поширених, які розглядаються судами.
Однією з причин виникнення спорів доволі часто є неоднозначні формулювання умов договору і, як наслідок, різне тлумачення таких умов сторонами.
Тлумачення договору — це з’ясування змісту договору, з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторін. Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту договору його сторонами, зокрема при невизначеності й незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів.
Згідно зі ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в самому договорі немає посилання на ці умови.
Підходи до тлумачення умов договору
У ч.ч. 3, 4 ст. 213 Цивільного кодексу України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину загалом, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування:
а) мети правочину;
б) змісту попередніх переговорів;
в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою);
г) звичаїв ділового обороту;
ґ) подальшої поведінки сторін;
д) тексту типового договору;
е) інших обставин, що мають істотне значення.
Отже, зміст правочину або його частини підлягає тлумаченню за правилами, встановленими ст. 213 ЦК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди повинні обирати засоби такого тлумачення, які зазвичай включають законодавчі акти, чинну судову практику, думки вчених тощо (Volovik v. Ukraine, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).
Позиція Верховного Суду
Як зазначає Верховний Суд, підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами правочину щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всього договору/ його частини, що не дає змоги з’ясувати дійсний зміст правочину/його частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. Тлумачення не може створювати, а лише роз’яснює наявні умови договору.
Тобто, продовжує Верховний Суд, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов.
При цьому зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з’ясування змісту договору/його окремих частин, який складає права та обов’язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов. З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст договору/його частини у способи, встановлені ст. 213 Цивільного кодексу України. Тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей і суперечностей у трактуванні його положень. При розв’язанні питання щодо тлумачення умов договору суди встановлюють наявність між сторонами договору спору, перевіряють і встановлюють, у чому полягає порушення прав позивача і чи дійсно є обставини, на які посилається позивач, достатніми підставами для застосування ст. 213 Цивільного кодексу України.
У моїй практиці траплялися випадки, коли одна поставлена у договорі кома призводила до неоднозначності його умов та була приводом для тлумачення договору судом із застосуванням правила Contra proferentem, що негативно впливало на правову позицію клієнта. В інших випадках суд погоджувався із нашими доводами та відмовляв опонентам у тлумаченні договору, положення якого були викладені клієнтом чітко й однозначно.
Правило Contra proferentem
Якщо встановлені ст. 213 Цивільного кодексу України правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору, то суди застосовують правило тлумачення Contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem) — слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов’язаний із неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не лише щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча й були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).
Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, у невигідне становище, оскільки саме вона допустила таку двозначність. Це правило спрямоване на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (зокрема під час вибору мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь у процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов у договорі, складала проєкт усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.
У разі неясності умов договору тлумачення повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проєкт договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
На що звернути увагу?
Багато договірних спорів виникають внаслідок неналежного виконання стороною своїх договірних зобов’язань. При цьому важливо, щоб умови договору були викладені однозначно та прозоро для всіх його сторін. У такому разі у сторін принаймні не буде спокуси його перекрутити і розтлумачити так, як їм це вигідно у тій чи іншій ситуації.
Під час підготовки договору потрібно уникати неясних і неоднозначних формулювань, які опоненти потім можуть використати у своїх інтересах.
Також на стадії підготовки важливо переконатися, що всі сторони розуміють зміст договору. Окрім того, бажано пересвідчитися, що всі сторони розуміють його зміст однаково. Це можна зробити, наприклад, обмінюючись електронними листами між контрагентами.
Правильно прописані умови договору є запорукою уникнення можливих конфліктів або успішного розв’язання конфліктної ситуації.
