Дата публікації: 30 жовтня 2018
Вадим Кізленко, адвокат, арбітражний керуючий
Джерело: «УНІАН»
Нещодавно Верховна Рада ухвалила Кодекс з процедур банкрутства, зокрема банкрутства фізичних осіб. Ці зміни в законодавстві України нададуть можливість цивілізовано, в правовому полі, вирішити спори між кредиторами і фізичними особами-позичальниками, в результаті чого перші гарантовано отримають задоволення своїх вимог (їх частини), а боржники зможуть почати життя «з чистого аркуша». Правда, не без обмежень – протягом 5 років після банкрутства цим фізичним особам заборонено займатися підприємницькою діяльністю, брати кредити, виступати поручителями.
З набранням чинності Кодексом, втратить чинність Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У той же час, позичальники валютної іпотеки отримають пільгові умови погашення своїх кредитів, якщо вони є власниками єдиного житла (квартир не більше 60 м2 або будинків не більше 120 м2) – до них застосовуватиметься пільгова ставка (на рівні індексу депозитів 12 міс. (індекс НБУ) плюс 0,5% річних) і значно збільшені строки погашення (до 10 років).
Важливо, що продаж майна банкрута здійснюватиметься виключно через електронний аукціон. Також узгоджуватимуться умови продажу (склад майна, стартова ціна, крок аукціону, текст публікації) між комітетом кредиторів і заставними кредиторами. Це, безумовно, мінімізує можливі зловживання з боку учасників торгів. А також зменшить кількість оскаржень результатів аукціону, і забезпечить банкруту найвищу ціну продажу його майна.
Процедура банкрутства проходитиме за обов’язковою участю арбітражного керуючого, як кваліфікованого фахівця у цій галузі. Вважаю це дуже правильним кроком. Нагадаю, раніше суд міг призначити ліквідатором банкрута голову ліквідаційної комісії. А це міг бути, наприклад, колишній директор, який не має свідоцтва арбітражного керуючого…
Прозорості процедури банкрутства також сприятимуть нові норми, згідно яких арбітражний керуючий зобов’язаний звітувати перед комітетом кредиторів не тільки про винагороду й витрати, а й про свою роботу, про хід процедури банкрутства, надавати кредиторам інформацію про фінансовий стан боржника.
У свою чергу комітет кредиторів отримає право в будь-який момент звернутися до суду з клопотанням про заміну арбітражного керуючого, незалежно від наявності в діях останнього порушень. У цій частині важливо, яким шляхом піде судова практика. Хочеться вірити, що суди, під час розгляду відповідних клопотань, оцінюватимуть всі обставини справи в сукупності, а не «іти на поводі» у комітету кредиторів. Однак суд має право відмовити в порушенні справи про банкрутство, якщо не надано доказів авансування винагороди розпоряднику майна.
Втім, є й зворотна сторона медалі Кодексу – зменшення розміру боргу, необхідного кредитору для ініціювання справи про банкрутство. Це може спричинити збільшення кількості справ про банкрутство, а в окремих випадках може блокувати діяльність підприємств.
Ще одним негативним моментом, я вважаю положення Кодексу щодо повноважності зборів кредиторів. Якщо кредитор, якому належать ¾ голосів на загальних зборах, не буде на них з’являтися, загальні збори буде неможливо провести, відповідно, неможливо сформувати комітет кредиторів і рухатися далі за процедурою.
Зупинивши граничні терміни цих процедур, автори законопроекту не визначили наслідки виходу за рамки таких термінів. Більш того, з 2013 року практика показала, що задекларовані в законі про банкрутство строки банкрутства часто нездійсненні з різних причин. Наприклад, банкрутство великих підприємств, які мають багато майна, або ж необхідність вжиття заходів щодо повернення майна боржника від третіх осіб. Або оскарження процесуальних документів учасниками справи про банкрутство тощо.
Хоча в цілому Кодекс щодо процедур банкрутства містить достатньо прогресивних і новаторських положень, що йдуть в ногу зі світовими стандартами.
