Економічна конкретика

Джерело: «50 провідних банків України 2014»

«Порушення кримінального провадження – єдиний на сьогодні законний варіант, що дає банку можливість отримати гроші не з позичальника чи поручителя, а з реального власника», — відзначає Роман Марченко, старший партнер ЮФ «Ілляшев та Партнери».

— Які методи використовують банки, щоб повернути проблемну заборгованість?
— Банк в першу чергу повинен проаналізувати, наскільки ефективною є наявна у нього застава. При цьому, як і на всіх етапах кредитування, безумовно, трапляються шахрайства, зокрема з боку співробітників банку. Іноді «схеми» винаходять через деякий час після дефолту. Наприклад, ми нещодавно успішно завершили проект для великого банку, коли заставою було майно, право власності на яке було визнане в судовому порядку. Позичальник сам звернутися до суду з проханням про скасування відповідного рішення, і таким чином майно формально було виведене з-під застави. Шахраїв на ринку досить багато. Причому людей на це часто штовхає безвихідна ситуація − високі відсотки, пеня, штрафи… Банки розуміють цю ситуацію, і, враховуючи недосконале законодавство та судову практику, воліють шукати механізми договірного вирішення спірних ситуацій. Банк на певному етапі має шанс отримати частину коштів, або продовжувати нараховувати відсотки і пеню та в результаті не отримати нічого − підприємство закриється, люди залишаться без роботи. Якщо ми говоримо про шахраїв, яких, на жаль, чимало, потрібно діяти жорстко, карати, зокрема в порядку кримінального переслідування. Проте якщо мова йде про сумлінного боржника, скажімо, того, який постраждав через кризу, банк, безумовно, має іти на компроміс.

— У яких випадках банк вдається до процедури банкрутства боржника?
— Банкрутство − це крайній захід, і банки намагаються його уникати. Це зокрема відбувається, оскільки наше законодавство про банкрутство далеке від досконалого. Однак, процеси банкрутства досить поширені. Наприклад, зараз я є розпорядником майна на двох великих державних підприємствах. Це Феодосійська суднобудівна компанія «Море» (кредиторами були Ощадбанк, Укрспецімпексбанк, VAB-банк і Піреус-банк). Була проведена робота щодо виведення підприємства з кризи, і на сьогодні реєстрових банківських боргів підприємство не має. Ситуація на другому підприємстві − Сумихімпром − набагато складніша (кредитори БМ Банк, Індустріалбанк, Брокбізнесбанк, Укрсоцбанк, ВАБанк, Райффайзен та інші банки). Мова йде про мільярдну заборгованість і перспектив її повного повернення немає.

На «Сумихімпромі» процентні ставки за боргами були дійсно грабіжницькими − звичайний легальний бізнес не здатний платити такі відсотки.

Коли ж відсотки доповнюються ще й штрафними санкціями, компанія змушена шукати шляхи порятунку. Зокрема доводиться йти на непопулярні для банків заходи. Це, зокрема право керуючого санацією відмовитися від договорів за законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Це не порушує право банку на отримання боргу (включаючи нараховані раніше відсотки), але з певного моменту такі кредитні договори перестають діяти. Ми прийняли такі заходи на «Сумихімпромі» і вважаємо, що це дозволить вивести компанію з кризи. При цьому мова йде з одного боку про пошук балансу між інтересами кредиторів, а з іншого – про перспективи компанії та її колективу, збереження податкових виплат та ін.

— Механізм банкрутства досить часто використовується для уникнення від відповідальності як боржників, так і майнових поручителів. Якої стратегії слід дотримуватися банку для протидії фіктивному банкрутству?
— При виявленні відповідних фактів Банку слід починати процедуру банкрутства, брати його під контроль: формувати комітет кредиторів (самостійно або з іншими кредиторами), призначати розпорядника майна та одночасно ініціювати порушення кримінальних проваджень. Перелік статей при цьому типовий: шахрайство, підробка документів, розкрадання, доведення до банкрутства, фіктивне банкрутство та інші.
Порушення кримінального провадження − на сьогодні єдиний законний варіант, що дає банку можливість отримати гроші не з позичальника, і не з майнового поручителя, а з реального власника або прихованого бенефіціара. У рамках кримінальної справи, що порушується за ініціативою банку, слідчі органи намагаються довести факт шахрайства, спрямованого на непогашення кредиту. Шахраї, що розраховували, наприклад, на те, що з припиненням юрособи кредитні зобов’язання зникнуть, стають фігурантами кримінального провадження, а банк, діючи як цивільний позивач, може розраховувати на отримання компенсації за заподіяну шкоду.

— Чи часто банки ініціюють процедури банкрутства?
— Якщо банк зробив висновок, що його кредитор − фактичний банкрут та інші заходи виявилися неефективними, слід негайно ініціювати процедуру банкрутства. Це дозволить отримати контроль над компанією і «відкрутити» назад невигідні угоди, наприклад, з виведення активів. Це потрібно зробити якомога швидше, адже майно може кілька разів змінити власника і почне діяти принцип добросовісного придбання. При цьому минають строки давності, документи знищуються, зменшується вартість активів… Відповідно, якщо вже рішення про банкрутство прийняте − всі дії повинні відбуватися блискавично − подача звернення до суду, арешт активів, зміна менеджменту, паралельне залучення команди з пошуку активів. Якщо є підстави − порушуються кримінальні провадження і т.д. Не можна давати боржнику можливість «гратися» з активами і зобов’язаннями, адже навіть сумлінний боржник може на певному етапі почати «клеїти дурня».

— Які практичні кроки слід зробити, щоб знайти активи боржника, особливо якщо вони знаходяться в декількох юрисдикціях?
— Ринок подібних послуг не дуже розвинений. Крім спеціалізованих фірм, цим займаються відповідні служби великих банків. Проблема при цьому найчастіше лежить в двох площинах: знайти актив і довести зв’язок між активом і реальним боржником. У світовій практиці це працює таким чином. Наприклад, колишній власник казахстанського БТА Банку вивів з нього величезні суми, які, природно, розчинилися. Пошуком займається кілька команд детективів і результати досить хороші: знайдені активи в декількох країнах, досить багато майна стягнуто в Україні та Росії. Зазначу, що відповідні процедури досить добре врегульовані в англійському праві − щодо майна вводиться зовнішнє управління. Причому до переліку майна, що підлягає такому управлінню, вноситься все, що більш-менш обґрунтовано вважається активами боржника. У справі БТА Банку до цього списку внесені більше тисячі (!) компаній. Якщо до списку потрапляє «чужа» компанія, вона вилучається з нього за зверненням фактичного власника. Цікавим є те, що суд може видавати ордер на цивільний обшук − це дає право юристам банку увійти до приміщення і вилучити все, що може вважатися доказом. Призначається сторонній юрист, який діє як своєрідний медіатор. Обшук проводиться без поліції, але якщо особа, до якої прийшли з обшуком, відмовляється пустити юристів, це тягне відповідальність, аж до двох років ув’язнення.

— В Україні є аналогічні механізми?
— На жаль, немає. За винятком вищезазначеного кримінального провадження. Слідчий може накласти арешт на майно, і згодом воно може бути звернене на користь потерпілої сторони.

Вважаю, що відповідні механізми доцільно імплементувати в Україні. Кілька провідних українських юридичних фірм, зокрема «Ілляшев та Партнери», запропонували банкам створити ініціативну групу з підготовки відповідних законодавчих змін, що дозволило б використовувати світову практику і дало б можливість банкам ефективно захищати свої права. Механізми напрацьовані, але поки що не впроваджені. Банкіри, як і законодавці, просто не знають, що такі механізми існують. Ми готові надати відповідні напрацювання, але ця робота, безумовно, повинна бути оплачуваною − партнери юридичних фірм не можуть дозволити собі на три місяці випасти з бізнесу і писати законопроекти. Ціна питання незначна порівняно з тим, скільки втрачають банки через недосконалість законодавства. Для кваліфікованих юристів, які перевантажені роботою, це питання не є першочерговим. Воно повинне бути пріоритетним для банків, але фінансисти поки що не виявляють належного інтересу. Якісна зміна законодавства − один із шляхів стабілізації ситуації на кредитному ринку.