Дата публікації: 7 липня 2025
Олександр Камша, адвокат, арбітражний керуючий, керівник Дніпровського офісу
Джерело: «Юридична Газета»
Одним із важливих питань під час виконання великої кількості правочинів (угод, договорів) є забезпечення їхнього ефективного виконання з боку сторін. Задля цієї мети існує інститут забезпечення виконання зобов’язань, який серед інших заходів забезпечення виконання зобов’язань має такий як «гарантія». Тобто «гарантія» виступає одним із способів для забезпечення інтересів кредитора під час виконання зобов’язань за правочином.
Ключові умови для отримання виплати за гарантією
За гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником [1]. Отже, за гарантією в українському законодавстві визначено спеціальний суб’єкт для гаранта, яким може бути лише банк або інша фінансова установа. Не будь-яка особа може виступити гарантом у зобов’язанні. Для договору гарантії, як і для будь-якого договору забезпечення, обов’язковою є письмова форма договору, інакше договір буде нікчемним [2].
Особливістю гарантії є також те, що вона не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання [3]. Отже, такий вид забезпечення виконання зобов’язань як гарантія можна вважати більш надійним, оскільки навіть припинення основного зобов’язання не повинно вплинути на чинність гарантії.
Щодо суті гарантії слід зазначити, що фактично це є обов’язком гаранта — сплатити кредитору грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією [4]. Тобто забезпечення виконання зобов’язань за правочином полягає в отриманні грошової компенсації у разі, якщо боржник за правочином порушив свої зобов’язання з проведення виконання зобов’язання належним чином.
З метою отримання грошових коштів за гарантією бенефіціар повинен подати гаранту письмову вимогу та документи, передбачені умовами гарантії. Під час укладення договору гарантії як гаранту, так і бенефіціару варто особливу увагу приділити саме тим умовам і документам, які можуть вимагатися в майбутньому задля отримання грошових коштів, а також строку дії гарантії. Це важливо, бо у разі, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії, то гарант має право відмовитися від задоволення вимоги бенефіціара.
Виплати за гарантією: судова практика
Як зазначали більшість судів до 2024 року відповідно до усталеної практики Верховного Суду, яка є загальною щодо спорів про стягнення боргу за гарантією, обов’язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов’язання, забезпеченого гарантією, та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає [5].
У 2022 році Верховний Суд навіть акцентував увагу на законності виходу гаранта (банку) за межі виключно формальних вимог, коли банк перевіряє достовірність заяви бенефіціара, і зроблено висновок про право гаранта відмовити у виконанні зобов’язань за гарантією, якщо немає підтверджень гарантійного випадку. У постанові Верховного Суду йдеться: «Верховний Суд неодноразово зазначав, що при вирішенні спору про існування обов’язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов’язку — гарантійного випадку (порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією» [6].
Тобто важливе значення для виконання гарантом зобов’язань за договором гарантії мала відповідь на такі запитання: чи відповідає вимога та подані бенефіціаром документи умовам договору гарантії, чи настав гарантійний випадок за договором гарантії та чи надані були бенефіціаром достатні докази для підтвердження настання гарантійного випадку. В ситуації, коли бенефіціаром не було належними доказами доведено настання гарантійного випадку за договором гарантії, були наявні підстави для гаранта для відмови у здійсненні грошової виплати за договором.
Позиція Верховного Суду після 2024 року: гарант не має права досліджувати обставини настання чи ненастання гарантійного випадку
Підхід судової практики до питання наявності права у гаранта на відмову у сплаті коштів за гарантією у разі недоведеності настання гарантійного випадку зазнав змін у 2024 році, коли було прийнято постанову Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду (далі — Постанова ОП КГС ВС) [7].
Відповідно до висновків у Постанові ОП КГС ВС: «Верховний Суд (…) дійшов висновку, що норми ГК України та ЦК України, якими врегульовано забезпечення виконання зобов’язання гарантією та її правова природа, слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов’язку принципала, а зобов’язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Ст. 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов’язання боржником» [8].
Тобто Верховний Суд вказав, що гарант немає права досліджувати обставини настання чи ненастання гарантійного випадку за договором гарантії, а натомість має лише перевірити подання бенефіціаром належної вимоги та документів, які передбачені договором гарантії. Як зазначено у Постанові ОП КГС ВС: «При вирішенні спору про існування обов’язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування не входить дослідження наявності чи відсутності порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією» [9].
Фактично було констатовано про необхідність дотримання суто формального підходу для прийняття рішення щодо сплати коштів за гарантією. Якщо вимога та додані бенефіціаром документи відповідають умовам гарантії, то виплата повинна бути проведена гарантом. В іншому разі, якщо, наприклад, бенефіціаром не подані обов’язкові документи за умовами договору гарантії, то у гаранта буде право відмовити у здійсненні виплати. І навіть у ситуації, коли бенефіціаром не було доведено настання гарантійного випадку за договором гарантії, то це не надає право гаранту для відмови у здійсненні гарантійної виплати, адже бенефіціар незобов’язаний доводити порушення боржником основного зобов’язання.
Ризики для банків у договорах гарантії: рекомендації
Раніше для банків пріоритетом була перевірка факту порушення зобов’язання принципалом та перевірка доданих бенефіціаром доказів. Але зараз для фінансових установ критично важливо уважно та детально прописувати в умовах договору гарантії вимоги щодо форми та документів, які потрібно подати бенефіціару для отримання виплати.
На практиці ЮФ «Ілляшев та Партнери» консультує клієнтів щодо запобігання ризикам, які виникають при укладанні договорів гарантії. Зокрема, в одному з кейсів команда «Ілляшев та Партнери» супроводжувала клієнта у розробці умов договору, що дали змогу мінімізувати потенційні спори щодо форми і змісту вимог за гарантією. Такі превентивні дії дозволяють ефективно захищати інтереси гаранта в судовому порядку.
Саме тому доцільно звертатися до юридичних радників, наприклад, до адвокатів, які спеціалізуються на аналізі та розробці договорів гарантії, а також на судовій практиці з розгляду спорів, що пов’язані з виконанням договорів гарантії, для отримання правничої допомоги у процесі підготовки договору для захисту інтересів гаранта. Досвідчений адвокат зможе надати рекомендації щодо забезпечення інтересів гаранта у зв’язку з актуальними висновками Верховного Суду.
[1] Цивільний кодекс України №435-IV від 16 січня 2003 року, ст. 560.
[2] Там само, ст. 547.
[3] Там само, ст. 562.
[4] Там само, ч. 1 ст. 563.
[5] Постанова Касаційного господарського суду від 18 жовтня 2018 року у справі №910/21641/17: https://reyestr.court.gov.ua/Review/77247874; постанова Касаційного господарського суду від 21 грудня 2021 року у справі №910/17772/20: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102147703.
[6] Постанова Касаційного господарського суду від 8 червня 2022 року у справі №910/9397/20: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104896138.
[7] Постанова Об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 травня 2024 року у справі №910/17772/20: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119618126.
[8] Там само, п. 102.
[9] Там само, п. 84.
