Ставка на суд

Про стан українського правосуддя, необхідні зміни та ситуацію в практиці вирішення спорів «Юридичній практиці» розповів Михайло Ілляшев, керуючий партнер ЮФ «Ілляшев та Партнери».

— Судова практика — багаторічний флагман українського ринку юридичних послуг. У чому причини такої ситуації?

— На мою думку, це є наслідком специфіки українського суспільства та культури споживання юридичних послуг. За нашими спостереженнями, за кордоном перший контакт потенційного клієнта з юридичною фірмою відбувається у зв’язку з укладенням якогось контракту чи початком комерційного проєкту. В Україні ж уперше звертаються до юристів, коли виникає певна конфліктна ситуація. Це є визначальним для вагомої ролі судової практики в майже кожній українській юридичній фірмі.

Українські суди багато критикують. Я не можу погодитися з тим, що все аж так погано. Зважаючи на кількість звернень, справи в Україні розглядаються порівняно швидко, особливо господарськими судами. У світі не так багато держав, де комерційний спір може бути вирішено всіма інстанціями протягом одного року.  Для порівняння: в деяких країнах Південної Європи спір може розглядатися п’ять-сім років лише в суді першої інстанції. Для них питання ефективності судочинства, на мою думку, стоїть набагато гостріше.

Якщо б українські суди дійсно були аж занадто поганими, якщо би судові рішення дійсно майже ніколи не виконувалися, якщо би все було безнадійно, люди би не зверталися до суду. А оскільки звернень багато, значить, все не так уже й погано, як це намагаються показати.

Ба більше, багато хто каже, що в Україні правосуддя навіть надто доступне. Звідси велика кількість безпідставних позовів, зловживань процесуальними правами тощо. Це створює додаткове навантаження на судову систему.

— З точки зору адвоката, вам комфортно працювати в українських судах?

— Ми хотіли б, щоб було краще, але і бідкатися не буду. Безумовно, хотілось би реальної рівності сторін у тих процесах, де беруть участь правоохоронці. Щоб у адвокатів були такі самі кімнати в судах, як, скажімо, в прокурорів, де можна почекати початку судового засідання; щоб судді так само йшли назустріч адвокатам у питаннях перенесення чи відкладення засідання.

Хотілось би кращого матеріального забезпечення судів, більш зручних умов перебування в судових засіданнях та в будівлі суду в цілому.

Ще одне питання, щодо якого ми постійно ведемо дискусію з суддями, — стягнення якомога більшого розміру витрат на правову допомогу. Щоб судді не зменшували розмірів адвокатських гонорарів, які підлягають стягненню зі сторони, що програла спір. Адже чим ці суми будуть більшими, тим легше довірителі будуть ставитися до значних обсягів робот, виконаних адвокатом, і адвокат не буде заощаджувати кожну хвилину, щоб зменшити свій гонорар для клієнта. Клієнти, впевнені в своїй правоті, звертатимуться до кращих адвокатів (знаючи, що високі гонорари буде відшкодовано), а кількість необґрунтованих позовів зменшиться. Усе це сприятиме розвантаженню судів. Але із задоволенням визнаю, що ця практика в цілому розвивається в правильному напрямку, судді дедалі частіше погоджуються із заявленими сумами відшкодування. Суди в цих питаннях поступово перестають бути «адвокатами» сторони, яка програла.

— Як на гонорарну політику юрфірм вплинула практика відшкодування витрат на правову допомогу?

— Клієнти, які розуміють, що їх витрати у випадку позитивного рішення суду буде стягнуто з опонента, набагато спокійніше ставляться до великих гонорарів та легко сприймають те, що ми витрачаємо більше часу на підготовку до судових засідань. Відповідно, немає потреби шукати способи скорочення витрат, усе можна робити набагато якісніше.

— Чи впливає це на конкуренцію між юрфірмами, адже в Україні ціновий критерій традиційно превалює?

— На щастя, «Ілляшев та Партнери» вже перейшли в ту категорію, де ціновий фактор не є визначальним. Наші клієнти звертають увагу передусім на якість послуг адвоката, на нашу репутацію. Але ми в будь-якому разі намагаємося враховувати комерційну цінність наших послуг для клієнта, щоб співпраця з нами була йому вигідною.

На жаль, навіть у топовому дивізіоні юрфірм почастішала саме цінова конкуренція. Це цілком нормально для новачків на ринку, але цим, зокрема, зловживають декілька великих юридичних фірм. Ринок їх знає, і я вважаю, що це лише питання часу, коли такий демпінг сильно зашкодить їм самим.

У деяких тендерах, де ціна є важливим критерієм, ми бачимо ситуації, коли окремі наші колеги заявляють вартість послуг, далеку від собівартості, відповідно, така юрфірма явно збирається витратити на справу менше часу та зусиль, ніж це об’єктивно необхідно, або працювати собі у збиток. Ми завжди стоїмо на позиціях того, що ціна не повинна шкодити якості. Незважаючи на будь-які комерційні аспекти, доцільність для клієнта тощо, не можна заявляти ставки, які не дадуть тобі змоги надати справді якісні юрпослуги.

Будь-яка юридична фірма — це бізнес. І клієнт має сам собі поставити запитання, коли йому пропонують надто низьку ціну, зокрема фіксовану низьку вартість: чи збирається юридична фірма працювати над його проєктом собі у збиток? Якщо це юрфірма-стартап, то можливо. А якщо це відома компанія? Це риторичне запитання. Зрозуміло, що ні. Та в такому випадку юрфірма вочевидь буде намагатися мінімізувати свої витрати, щоб залишитися в плюсі.

«Ілляшев та Партнери» працює переважно за погодинними ставками та витрачає стільки ресурсів і зусиль, скільки справді необхідно, — ми бережемо свою репутацію переможців, і для нас головне не участь у судовому процесі, а саме перемога.

— Досить значна кількість спорів з «українським елементом» є транскордонними. Чому український бізнес надає перевагу іншим юрисдикціям?

— Усі транскордонні спори слід розділяти на дві категорії. Перша — коли українська компанія стала мимовільним заручником ситуації та правовідносини підпорядковано іноземному праву з огляду на категоричну позицію її потужних контрагентів. Інша — коли свідомо робиться вибір на користь іноземної юрисдикції, угода структурується таким чином, щоб вивести її з-під дії українського права. Ми рекомендуємо такий варіант, виключно якщо клієнтам важливо певним способом врегулювати відносини між собою, які не може бути врегульовано саме так у межах українського законодавства. Наприклад, в англійському праві у сторін об’єктивно більше дискреції на регулювання відносин між собою. Також застосування права іншої країни є виправданим, якщо воно в майбутньому дасть змогу примусово виконати зобов’язання, що в межах українського законодавства є неможливим. Але завжди слід зважати на ціну питання — витрати на потенційний судовий процес, наприклад, у Лондоні можуть бути значно більшими, ніж сума всього контракту.Відповідно до нашого досвіду, опцію, скажімо, застосування англійського права можна розглядати в контрактах із ціною щонайменше 2 млн дол. США.

— Тобто першопричина в матеріальному праві, а не в перевагах саме іноземного суду?

— Мабуть, кожен контракт юрист готує з думкою про можливий спір. Хороший юрист завжди має готуватися до найгіршого сценарію розвитку подій. Принаймні, в мене така філософія. Може мати місце як одна причина, так і обидві.

— А чи дає рішення іноземного суду якісь переваги на етапі його виконання?

— Якщо ми говоримо про виконання на території Україні, перевагу матиме рішення українського суду. Для мене це аксіома. Його не потрібно визнавати, щодо нього не може бути жодних питань, окрім, власне, його примусового виконання. Та якщо ти не можеш виконати в Україні рішення українського суду, точно так само ти не зможеш виконати в Україні і рішення іноземного суду. Однак неможливість виконання рішення іноземного суду в Україні не означає неможливості виконання аналогічного по суті рішення місцевого суду. Тому, обираючи юрисдикцію, в якій буде вирішено спір, слід також зважати на місце виконання. Якщо примусове виконання планується в Україні, то українське право і українська юрисдикція мають бути пріоритетними за інших рівних умов. Якщо ж примусове виконання планується в іншій країні, то, звісно, ситуація не така лінійна. В українських судів неоднозначна репутація в деяких країнах.

— Чи можна відстежити тенденцію, чому зараз український бізнес віддає перевагу: місцевим судам, іноземним судам, міжнародному арбітражу?

— За кількістю та сумами це, безумовно, українські суди, далі — міжнародні арбітражі та іноземні суди. Справи в українських третейських судах та арбітражах на загальну статистику практично не впливають.

Я давно прихильник ідеї, що провідні українські юридичні фірми мають об’єднати зусилля та створити третейський суд, у якому би розглядалися спори українського бізнесу, ті, які зараз розглядаються державними судами. Провідні юрфірми мають достатньо високу репутацію і професіоналізм, щоб бізнес довіряв нам розгляд своїх спорів.

— Така інституція буде альтернативою Міжнародному комерційному арбітражному суду (МКАС) при Торгово-промислові палаті (ТПП) України?

— Цей третейський суд не може стати повноцінною альтернативою МКАС при ТПП України, який розглядає спори з іноземним елементом. Скоріше, він може бути альтернативою українським державним судам та розглядатиме спори між великими українськими компаніями або навіть громадянами, які зможуть дозволити це собі, адже апріорі такий процес не може бути дешевим.

— А як ви оцінюєте ідею створення в Україні спеціального арбітражу з розгляду інвестиційних спорів?

— Складне запитання. Для того щоб спір було розглянуто якісно та справедливо, його має розглядати незалежний орган. Створений в Україні інвестиційний арбітраж навряд зможе вважатися повністю незалежним та ефективно розглядати спори за участі держави Україна. Є передчуття, що такий орган, якщо його буде створено, буде більше зосереджений на захисті держави від інвесторів, ніж на захисті інтересів іноземних інвесторів.

— Яким є ваш прогноз щодо розвитку практики вирішення спорів як сервісу держави та сегменту ринку юридичних послуг?

— У держави немає іншого вибору, крім підвищення якості та швидкості надання послуг із вирішення спорів. Абсолютно очевидно, що тієї кількості суддів, яка наразі здійснює правосуддя, недостатньо і ситуація потребує негайного реагування. Це простежується навіть на прикладі деяких касаційних судів у складі Верховного Суду. Ми не можемо йти шляхом держав, у яких робота судів не витримує жодної критики, передовсім з огляду на строки розгляду справ.

Наступне — необхідне подальше звуження спеціалізації суддів. Часто неправильні судові рішення виносяться не через злий умисел, а з причини недостатньої компетентності судді в тому чи іншому питанні. Таке звуження спеціалізації, на мою думку, доцільно проводити в рамках наявної структури судів — значення має не загальна спеціалізація суду, а кваліфікація конкретного судді та довіра до нього. Адже саме конкретний суддя ухвалює рішення іменем України. Підвищення рівня довіри до кожного конкретного судді також матиме наслідком зменшення кількості апеляційних скарг.

Перспективи ж юридичного ринку нерозривно пов’язані з економічними процесами в Україні. Чим активніше буде працювати економіка, чим більше буде угод, тим більше роботи буде в юристів, зокрема в практиці вирішення спорів. Ми в це віримо, тому продовжуємо свій розвиток!