Дата публікації: 25 грудня 2025
Марина Рященко, адвокат, радник
Джерело: «Юридична практика»
Повномасштабна агресія рф стала випробуванням для всієї системи правового захисту іноземних інвестицій в Україні. За таких обставин резонно виникає питання про те, якою мірою існуючі правові гарантії зберігають свою захисну функцію, та які механізми здатні реально компенсувати втрати інвесторів.
Попри екстремальний контекст, законодавча та міжнародно-договірна інфраструктура гарантій залишається чинною і забезпечує юридичний фундамент для захисту прав інвесторів. Формально інвестиційне поле України продовжує функціонувати на підставі національних законів і численних двосторонніх інвестиційних договорів, однак наскільки ефективно ці гарантії працюють у воєнний час?
На практиці інвестори та державні органи опинилися в постійному діалозі про межі публічного інтересу, необхідність надзвичайних заходів та принципи компенсації. Цей діалог дедалі частіше переходить у сферу міжнародного арбітражу, де суди й трибунали визначають прийнятні межі втручання держави в інвестиційні права під час воєнного стану. Нещодавня арбітражна активність іноземних інвесторів щодо позовів проти України свідчить про появу нової хвилі спорів, у яких оцінюється відповідність державних заходів стандартам міжнародного інвестиційного права.
Спостерігається зростання кількості запитів іноземних компаній щодо ризиків, пов’язаних із санкціями, експропріацією та регуляторними обмеженнями під час воєнного стану.
Національні гарантії України для міжнародних інвесторів
Україна зберігає режим сприятливості та рівності для іноземних інвесторів, що зафіксований у Законі України «Про режим іноземного інвестування», Законі України «Про інвестиційну діяльність» та інших базових актах. Ключовим залишається принцип недискримінації, гарантія захисту від незаконного примусового вилучення майна, експропріації і відшкодування у разі примусового вилучення.
Навіть за умов воєнного стану ці гарантії продовжують діяти, а будь-яке обмеження прав допускається виключно в межах спеціальних процедур і з урахуванням вимог пропорційності.
Санкції як головний ризик для іноземних інвесторів в Україні
Акт збройної агресії російської федерації проти України став причиною особливого режиму санкцій проти країни-агресора та ряду її громадян і компанії.
Застосування введених спеціальних економічних та обмежувальних заходів до підсанкційних осіб та компанії часто передбачає блокування активів, введення тимчасового управління майном, арешти майна, стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, запобігання виведенню капіталів за межі України тощо. Такі санкції, застосовані до іноземних інвесторів можуть і, найімовірніше, трактуються як порушення основних засад національних гарантій інвестиційної діяльності в України. Хоча введені санкції і спрямовані на забезпечення національної безпеки, вони мають бути ретельно документовані та мотивовані, аби не стати підставою для претензій для іноземних інвесторів.
На практиці це означає, що процедура прийняття рішень щодо введення санкцій, індивідуальна оцінка ризику для кожного окремого випадку та можливість їх оскарження стають вирішальними елементами захисту порушених прав інвестора.
На національному рівні оскарження введених санкцій здійснюється шляхом подання адміністративного позову до Верховного Суду, але такі процеси є досить тривалими та не завжди ефективними.
Стандарти і підходи інвестиційних арбітражів у справах, пов’язаних із війною
Україна с стороною понад 70 двосторонніх інвестиційних угод (BIT) та ряду міжнародних угод і конвенцій, які є основним інструментом захисту прав іноземних інвесторів в Україні.
Міжнародні інвестиційні інструменти містять майже ідентичні класичні гарантії захисту інвестицій:
- справедливий та рівний режим;
- повний захист і безпеку;
- недискримінацію;
- компенсацію у випадку експропріації майна.
Саме ці положення стають основою для низки позовів іноземних інвесторів до міжнародних інвестиційних арбітражів, де інвестори оскаржують наслідки рішень державних органів України, пов’язаних із регуляторними обмеженнями чи примусового вилучення майна.
Розглядаючи позови іноземних інвесторів, арбітражні трибунали аналізують не лише факт втручання держава в діяльність компаній, але й його контекст: чи було втручання пропорційним, чи дотримано процедурних гарантій, чи надана компенсація інвестору у випадку експропріації його майна.
Війна не дає державі автоматичного «імунітету» від відповідальності за недотримання своїх гарантій для іноземних інвестицій. Навпаки, інвестиційні арбітражі вимагають детальної аргументації, що кожен захід щодо обмеження прав інвестора був виправданий та узгоджувався з міжнародними зобов’язаннями. Така позиція робить арбітраж надалі центральним індикатором того, як саме держава збалансує безпекові інтереси й захист прав інвесторів.
ЮФ «Ілляшев та Партнери» відзначає, що підвищені вимоги до документування та прозорості рішень держави вже стали ключовим аргументом у нових інвестиційних спорах.
Тенденції інвестиційних спорів проти України
За останні роки проти України було ініційовано низку міжнародних інвестиційних спорів, що виникли саме з нових ризиків, пов’язаних з війною в Україні. Поява нових інвестиційних спорів демонструє, що інвестори активно використовують міжнародні механізми для отримання компенсації у взаємодії зі складними реаліями санкцій та примусового вилучення майна.
Серед помітних прикладів є провадження ABH Holdings S.A. v. Ukraine (ICSID Case No. ARB/24/1), предметом якого відшкодування збитків за націоналізацію Sense Bank. Цей спір демонструє, що навіть у кризових умовах інвестори очікують від держави збереження процедурної стабільності та передбачуваності.
Важливу категорію спорів формують провадження, пов’язані із санкціями та тимчасовим управлінням активами осіб, які перебувають під підозрою у зв’язках з державою-агресором. У багатьох справах інвестори стверджують, що вони потрапили під санкції через:
- складні корпоративні структури;
- перехресне володіння активами;
- хибні оцінки їхнього впливу на національну безпеку.
Такі ситуації в міжнародних арбітражах аналізуються з точки зору наявності індивідуальної оцінки, доступності механізмів перегляду рішень та пропорційності обмежень. Держава має довести, що втручання відповідає легітимній меті, а процедури забезпечують належний баланс між публічними інтересами та правами приватних осіб.
Зростає також кількість спорів, що стосуються регуляторних змін, які інвестори розглядають як непряме позбавлення майна. У таких спорах трибунали зважують ступінь втручання, його обґрунтованість та відповідність очікуванням інвестора, сформованим на момент здійснення інвестиції. Це створює для держави підвищені вимоги щодо ретельного документування мотивів прийняття рішень і забезпечення максимальної прозорості регуляторних процесів.
Що визначатиме інвестиційний клімат України після війни
Рішення, які ухвалюватимуть арбітражні трибунали у спорах, пов’язаних із воєнним періодом, матимуть довгостроковий вплив на формування інвестиційної політики держави та правозастосування. Якщо трибунали підтвердять, що окремі заходи держави були непропорційними або здійсненими без належних гарантій, це змусить державу систематизувати практику застосування санкцій і тимчасового управління. Якщо міжнародний інвестиційний арбітраж визнає такі заходи виправданими за наявності достатнього документарного підтвердження та процедур, це створить певний прецедент для ширшого застосування оборонних інструментів у майбутньому. Майбутні арбітражні рішення не лише визначатимуть долі конкретних позовів, а й впливатимуть на інституційну рамку захисту інвестицій у поствоєнний період.
Правова система гарантій для іноземних інвесторів в Україні формально зберігає силу, проте її практична дієвість у воєнний час залежить від синтезу національних процедур та міжнародних арбітражних механізмів. Нещодавні арбітражні провадження проти України показують, що держава повинна поєднувати національну безпеку з високими процедурними стандартами: документованість рішень, індивідуальна оцінка ризиків і механізми оскарження. Саме цей баланс, а не формальна декларація гарантій, визначатиме, чи зможе Україна зберегти інвестиційну привабливість і відновити економічну потужність після закінчення війни. Юридична фірма «Ілляшев та Партнери» очікує, що прозорість процесів, індивідуальна оцінка ризиків та чітке дотримання міжнародних зобов’язань стануть ключовими елементами формування інвестиційної політики після війни.
