Дата публікації: 10 жовтня 2014
Джерело: «Юридична практика»
Про складнощі, з якими стикається бізнес в Криму, варіанти захисту активів, а також про мотиви відкриття офісу в Сімферополі розповів старший партнер ЮФ «Ілляшев та Партнери» Роман Марченко.
— Які чинники зумовили прийняття рішення про відкриття представництва в Сімферополі?
— Відкриття кримського офісу – це де-факто наша реакція на анексію Росією частини української території, пов’язана з необхідністю захисту інтересів клієнтів у нових реаліях. Ми тривалий час придивлялися до ринку півострова, на якому у нас завжди було багато клієнтів, але ніколи не бачили цей ринок досить великим для того, щоб відкрити там своє представництво. Запити наших клієнтів в Криму закривались за рахунок ресурсів інших офісів: київського, дніпропетровського, іноді харківського. У зв’язку з окупацією Криму ситуація кардинально змінилася. Ми всі налаштовані патріотично, вважаємо Крим українською територією, але фактично він зараз перебуває під юрисдикцією РФ. Водночас інтереси наших клієнтів нікуди не зникли і повинні бути належним чином захищені, у тому числі згідно російського законодавства. У Сімферополі ми сформували команду фахівців як з українського, так і російського права, і на сьогодні офіс завантажений роботою на 100%.
— Які справи складають основу вашої кримської практики?
— В першу чергу ми націлені на захист українських і міжнародних інтересів в Криму. Якщо говорити в загальних рисах, вагому частку практики складає захист інтересів українських банків (а ми обслуговуємо їх більше десяти) на території Криму. Велика кількість банків надавала кредити кримчанам в тому числі під заставу майна, що перебуває на півострові. Де-факто в Криму не діють обтяження, що були внесені до українських реєстрів. На території Криму почав працювати Росреєстр. Банки змушені захищати інтереси своїх вкладників та акціонерів, а тому, з практичної точки зору, одним з перших кроків, що необхідно зробити, є внесення відомостей про обтяження до російських реєстрів з тим, щоб недобросовісний позичальник не зміг вивести майно з-під застави.
Також спостерігається загальна нервозність осіб, що володіють майном та активами на Кримському півострові. Існують, наприклад, виробничі потужності, що були націоналізовані кримською владою. Зараз всі компанії, що мають якусь повагу до себе, з Криму виїхали, побоюючись потрапити під вплив санкцій. Там працює зараз тільки місцевий і невеликий російський бізнес, не представлений більше ніде. Для світових компаній наразі є актуальним питання правильного «виходу» з Криму, а не організації там роботи. До того моменту, поки Крим знаходиться під впливом Росії, він буде мати статус території-ізгоя, і ніяка світова спільнота туди не прийде.
— Як у такому разі залишити Крим з мінімальними втратами, адже бажаючих викупити активи, як здається, не дуже багато?
— Все є відносним, є сфери, в яких покупці на активи знайдуться завжди, адже життя регіону триває. Приміром, є попит на нерухомість (в тому числі на приватне житло). У тій же сфері телекомунікацій – мобільний зв’язок продовжує працювати, тобто українські об’єкти інфраструктури в тому чи іншому вигляді вже були або будуть передані під контроль російським операторам.
— Які суди уповноважені розглядати кримські суперечки?
— Ми маємо ситуацію де-юре і ситуацію де-факто. Де-юре, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», кримські справи були передані на розгляд до столичних судів. Наприклад, особисто я, як розпорядник майна Феодосійської суднобудівної компанії «Море», подав позов до Окружного адміністративного суду м. Києва про оскарження незаконної націоналізації майна цього держпідприємства. Суд прогнозовано встановив, що акт про націоналізацію є нікчемним. Але по суті це не більш ніж політична заява. Таке рішення виконати неможливо, оскільки в Російській Федерації воно визнаватись не буде. Відповідно, ми змушені звертатись до російських судів.
— Чи можна розраховувати на отримання справедливого рішення по «кримській справі» у російських судах?
— Коли ми ініціювали розгляд російськими судами позовів про нікчемність проведеної в Криму націоналізації, російські юристи нашого кримського офісу озвучили думку, що, з юридичної точки зору, справа є абсолютно виграшною, оскільки за російським законодавством суб’єкт федерації не уповноважений щось конфіскувати – це можливо лише на підставі федерального закону, з виплатою компенсацій тощо. Однак з урахуванням поточної політичної ситуації я прогнозую затягування розгляду цієї справи – призупинення такої справи у зв’язку з кримінальними провадженнями або розглядом питань Європейським судом з прав людини і т.п. Адже, з одного боку, РФ не має нічого сказати щодо очевидної неправомірності дій кримської влади, з іншого – визнавати незаконність в цій ситуації буде для Росії складно у політичному сенсі. Взагалі, нестандартних ситуацій зараз існує безліч. Один з наших клієнтів опинився у цікавій ситуації «на стику часів»: він отримав позитивне для себе рішення в Господарському суді м. Севастополя і негативне – в Севастопольському апеляційному господарському суді. До моменту окупації ми оскаржили це рішення у Вищому господарському суді України (ВГСУ) і здобули там перемогу, але оскільки рішення ВГСУ було винесено після анексії Криму, місцева влада його не визнає. Ми були змушені подати скаргу до російського Верховного суду. При цьому ситуація ускладнюється тим, що матеріали справи не були повернуті ВГСУ до Криму.
— Чи є зараз, в принципі, можливим виконати рішення українського суду на території Криму?
— Ситуація в цілому є складною, кожна справа потрібна бути проаналізована індивідуально. Однак, наприклад, у відношенні рішень українських судів, що були винесені на користь українських банків, Держрада Криму 03 вересня 2014 року взагалі прийняла рішення про призупинення їхнього виконання до 01 січня 2017 року. Тобто тенденції, якими керуються окупанти, зрозумілі.
— А які тоді перспективи виконання в Криму рішень українських судів?
— Тут позначається великий політичний вплив. Якщо конфлікт триватиме, а півострів залишатиметься під контролем Росії, не виключено, що рішення українських судів у Криму не будуть виконуватися ніколи. При цьому треба пам’ятати, що практично будь-яка країна у важливих спорах, наприклад, що стосуються нерухомості, цінних паперів тощо, визнають юрисдикцію тільки своїх судів. Тому, з урахуванням багатьох факторів, варіант вибору українських судів для клієнта, що бореться за актив сьогодні, ми розглядаємо швидше як політичний, ніж реальний. Для досягнення результату на сьогодні неминучим є звернення до російських судів і робота з іншими російськими держорганами.
— Як ви взагалі оцінюєте перспективи розгляду «кримських справ»?
— Насправді існує декілька варіантів захисту інтересів в Криму. Першим варіантом є звернення до українських судів і очікування, що коли-небудь Україна зможе ці рішення виконати. Другим варіантом є звернення до російських судів. Третій варіант представляє собою звернення до Європейського суду з прав людини після проходження всіх національних інстанцій. Четвертим варіантом є ініціювання розгляду спору в арбітражі на підставі угод про взаємний захист інвестицій між Україною та РФ у випадку наявності інвестиційних інтересів.
— Чи можете Ви докладніше розповісти про варіант з міжнародним арбітражем?
— Угода між Кабінетом Міністрів України та урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій передбачає право звернення до суду за правилами UNCITRAL або до Стокгольмського арбітражу. Зрозуміло, що кожна ситуація є унікальною і комерційна діяльність може здійснюватись у різних масштабах. Такий розгляд триватиме кілька років і може коштувати ініціатору декілька мільйонів доларів США. Тому, не за всякий актив має сенс боротися. Більше того, ініціюючи розгляд проти Росії стосовно незаконної експропріації, слід усвідомлювати відсутність будь-яких гарантій виконання такого рішення, адже відомо, що Росія багато чого програє, але нічого не платить. А після розгляду справ компанії «ЮКОС» ситуація має ускладнитись ще більше. Взагалі, вже в середньостроковій перспективі я особисто припускаю виключення або вихід РФ з Ради Європи, в тому числі у зв’язку з невиконанням рішень Європейського суду з прав людини.
— Якщо залишити за дужками політичне питання приналежності Криму, то якими, на вашу думку, є тимчасові рамки повернення півострова до правового поля?
— Якщо ми говоримо про окупаційне – російське – правове поле, то станом на сьогодні в Криму працює багато суддів, що тільки почали вивчати право РФ і, відповідно, роблять масу помилок. Але при цьому на рівні розгляду справ в апеляційних і касаційних інстанціях ці помилки виправляються. Тому, думаю, з побутовими суперечками суди розберуться досить швидко. Складнощі, як видається, стосуватимуться правовідносин, що виникли до анексії і до яких, у такому випадку, можна застосувати як російське, так і українське право. Але, думаю, протягом року судова та інші практики в Криму стабілізуються, якщо тільки (на що ми всі сподіваємося, але, на жаль, не сильно поки віримо) протягом цього ж року Крим не повернеться до складу України.