Дата публікації: 22 листопада 2025
Категорія форс-мажору — одна з найчастіше згадуваних у договірній та судовій практиці останніх років, особливо після початку повномасштабної війни в Україні. Її роль суттєво змінилася: якщо раніше посилання на форс-мажор мали переважно формальний характер, то тепер цей інститут став інструментом збереження балансу інтересів сторін договору в умовах непередбачуваних соціально-економічних і воєнних потрясінь.
Юридична суть форс-мажору
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є правовою категорією, покликаною звільнити сторону зобов’язання від відповідальності за його невиконання або неналежне виконання, якщо доведено, що це стало наслідком події, яку сторона не могла передбачити або відвернути. Поняття форс-мажору ґрунтується на принципах добросовісності та справедливості у договірних правовідносинах, а його мета полягає не у звільненні боржника від самого зобов’язання, а у тимчасовому усуненні відповідальності через неможливість його виконання внаслідок об’єктивних, незалежних від нього факторів.
Ключові норми та роль Торгово-промислової палати у підтвердженні форс-мажору
Правове регулювання форс-мажору в Україні має комплексний характер. Базові положення закріплені у ст. 617 Цивільного кодексу України, яка визначає, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення стало наслідком непереборної сили. Крім того, важливе значення має Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні», зокрема ст. 14–1, яка надає Торгово-промисловій палаті України та уповноваженим нею регіональним торгово-промисловим палатам повноваження засвідчувати факт настання та дію форс-мажорних обставин шляхом видачі відповідного сертифіката.
Під обставинами непереборної сили чинне законодавство розуміє надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливили виконання зобов’язання. При цьому «надзвичайність» означає, що добросовісна сторона зобов’язання, діючи з достатнім ступенем обачливості, не могла очікувати або передбачити настання таких обставин. «Непереборність» означає, що непереборна сила в принципі унеможливлює виконання зобов’язання, незалежно від заходів, які сторона зобов’язання вчинила або могла вчинити для уникнення порушення зобов’язання.
Форс-мажор у договорах
Укладаючи договір, сторони передбачають, які саме обставини будуть вважатися ними форс-мажорними, а також що вони вважатимуть належним та достатнім доказом настання таких обставин. Як правило, таким доказом за погодженням сторін договору є сертифікат відповідної торгово-промислової палати.
На практиці ця конструкція набуває декількох ключових функцій. Передусім вона виконує компенсаційно-захисну функцію, спрямовану на відновлення рівноваги прав і обов’язків сторін, коли одна з них об’єктивно позбавлена можливості виконати договір. Форс-мажор також відіграє превентивну роль, оскільки стимулює сторони передбачати ризики в договорах і належно врегульовувати порядок дій у разі настання надзвичайних подій.
Як суди тлумачать поняття надзвичайності й невідворотності у 2025 році
Коли ж виникає спір щодо виконання договірних зобов’язань, часто посилання на настання форс-мажорних обставин, навіть підтверджених відповідним сертифікатом, є недостатнім. Як свідчить судова практика, сторона має надати не лише формальне підтвердження настання форс-мажорних обставин сертифікатом торгово-промислової палати, але й ретельно довести причинно-наслідковий зв’язок між подією та неможливістю виконання конкретного договірного зобов’язання.
У попередні роки практика судів свідчила про значну схильність визнавати сертифікат ТПП як належний доказ настання форс-мажорних обставин. За законодавством України (зокрема ст. 14–1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні») саме ТПП уповноважена засвідчувати факти непереборної сили шляхом видачі сертифіката. У цьому контексті суди господарської юрисдикції звертали увагу, що надання сертифіката ТПП створює вагому, хоч і не автоматичну, підставу для визнання форс-мажору. Ще у період до 2022 року в низці рішень аналізували саме сертифікат як ключовий елемент доказування.
Водночас у подальшій практиці Верховний Суд неодноразово підкреслював, що наявність сертифіката ТПП сама собою не звільняє від відповідальності, якщо сторона не довела, що саме обставини непереборної сили зробили виконання зобов’язань неможливим.
Після початку повномасштабного вторгнення обставиною, на яку найчастіше посилалися сторони у контексті неможливості виконання своїх договірних зобов’язань, стала збройна агресія російської федерації та пов’язані з цим наслідки: окупація території України, активні бойові дії, закриття транспортних шляхів, ворожі обстріли та знищення майна чи виробництва тощо.
Практика Верховного Суду щодо питань застосування форс-мажору
У 2025 році практика Верховного Суду щодо питань застосування інституту форс-мажору (обставин непереборної сили) набуває дедалі визначенішого характеру. Суд підтверджує, що для звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язання за договором недостатньо самостійно зазначити факт настання непередбачуваної події — сторона, що посилається на форс-мажор, повинна належно довести як сам факт обставини, так і її безпосередній вплив на конкретне виконання зобов’язання. У практичному вимірі це означає: сторона, яка спирається на сертифікат ТПП, має переконати суд, що саме ці обставини, підтверджені сертифікатом, зробили виконання її зобов’язань неможливим у конкретному договорі, і при цьому вона дотрималася процедур повідомлення контрагента та вжила заходів мінімізації наслідків. Іншими словами, сертифікат ТПП відкриває шлях до аргументації, але не замінює доказового аналізу. Судова практика 2023–2025 років демонструє, що саме модель оцінювання «сертифікат» + «докази» + «оцінка обставин» стала переважною.
З огляду на практику Верховного Суду у 2025 році найчастіше суди скасовували рішення судів першої та апеляційної інстанцій через неправильне тлумачення принципу невідворотності. У контексті цього ВС вказував, що суди залишили поза увагою здійснення часткового виконання зобов’язання, тоді як принцип невідворотності робить неможливим виконання зобов’язання в принципі. Розглянемо декілька цікавих висновків Верховного Суду у справах щодо тлумачення форс-мажору.
Показові справи Верховного Суду у 2025 році щодо тлумачення форс-мажору
У справі №916/4411/23 ВС своєю постановою від 30 вересня 2025 року направив справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Верховний Суд назвав передчасним висновок суду апеляційної інстанції про наявність обставин форс-мажору у зв’язку з окупацією Скадовського району Херсонської області. ВС вказав, що з тексту постанови суду апеляційної інстанції неможливо встановити, які саме фактичні обставини в цьому конкретному випадку дають підставу для висновку про існування причинно-наслідкового зв’язку; апеляційним судом не досліджено та не зазначено у постанові, чи дійсно факт окупації Скадовського району Херсонської області призвів до повної відсутності можливості здійснення відповідачами господарської діяльності, у зв’язку з чим такий факт унеможливив виконання відповідачами своїх зобов’язань за договором кредиту. Зокрема, не досліджено питання наявності/відсутності у відповідачів виробничих потужностей на інших неокупованих територіях, продовження/припинення загалом господарської діяльності відповідачів після окупації Скадовського району Херсонської області, наявність/відсутність у відповідачів джерел та ресурсів, за рахунок яких вони могли б виконати свої зобов’язання за кредитним договором.
У рішенні у справі №922/1290/24 від 4 березня 2025 року ВС звернув увагу на те, щодо ведення наявності форс-мажору не може базуватися лише на узагальненому посиланні на воєнний стан або бойові дії. Суд встановив, що сторона-боржник у справі довела наявність сертифіката ТПП, своєчасного повідомлення контрагента, наказів про призупинення діяльності й те, що місце виконання зобов’язань перебувало в зоні бойових дій (смт Шарівка та село Заброди Богодухівського району Харківської області) — усе це дало змогу дійти висновку про наявність форс-мажору.
У постанові від 21 травня 2025 року у справі №913/333/24 Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій виходили з того, що сам собою факт накладення арештів на активи сільськогосподарського підприємства, яке веде господарську діяльність у публічній сфері, не може вважатися обставиною, яка є непередбачуваною або надзвичайною в розумінні ст. 617 Цивільного кодексу України. Такі ризики об’єктивно належать до сфери дії самого суб’єкта господарювання і з урахуванням звичайного обігу є частиною його підприємницької діяльності. Верховний Суд погодився з такою позицією судів першої та апеляційної інстанцій, вказавши, що порушення відповідачем умов договору поставки було безпосередньо зумовлене особливостями здійснення ним власної господарської діяльності, що, відповідно, виключає наявність об’єктивних підстав для звільнення від відповідальності за ст. 617 Цивільного кодексу України.
У справі №910/2003/24 суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем із достатнім рівнем вірогідності підтверджено факт наявності форс-мажорних обставин, які починаючи з 1 січня 2024 року зумовили неможливість виконання останнім (як виконавцем) зобов’язань за контрактом, та визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції хоча і погодився з такими висновками, проте задовольнив позов у частині стягнення з відповідача відсотків за користування коштами попередньої оплати, вказавши, що для стягнення таких коштів не є необхідною наявність будь-якої вини виконавця за контрактом. Верховний Суд, скасовуючи своєю постановою від 18 вересня 2025 року постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення місцевого суду, вказав, що заявлена позивачем до стягнення сума процентів належить до окремого виду відповідальності відповідно до договірного врегулювання між сторонами, отже, стягнення апеляційним судом відсотків за користування коштами попередньої оплати за відсутності будь-якої вини відповідача суперечить умовам укладеного сторонами договору та наведеним вище нормам законодавства (щодо форс-мажору).
Суд також звертає увагу на процедурні аспекти. Наприклад, саме повідомлення іншої сторони про настання обставин непереборної сили має бути своєчасним, інакше це може стати підставою для відмови у застосуванні звільнення. У справі №910/6519/24 від 18 лютого 2025 року Верховний Суд акцентував, що стороною має бути вжито заходів мінімізації шкоди — посилання лише на форс-мажор без адекватних дій не створює автоматичного звільнення.
Як не втратити право на звільнення від відповідальності за форс-мажором: поради для бізнесу
Сучасне тлумачення форс-мажору Верховним Судом спрямоване на збереження рівноваги між формальною визначеністю права і гнучкістю правозастосування. Форс-мажор перестає бути механічним виправданням і перетворюється на інструмент правової рівноваги — своєрідний тест на добросовісність сторін у кризових умовах.
Ключові практичні орієнтири, які сформулював Верховний Суд, можна узагальнити так: обставини мають бути надзвичайними, незалежними від сторони, невідворотними; сторона має довести вплив таких обставин саме на виконання конкретного зобов’язання; вона має виконати процедуру повідомлення і вжити заходів для мінімізації наслідків; нарешті, друкований сертифікат чи лист Торгово-промислової палати є важливим, але не самодостатнім доказом.
Для юридичної практики це означає: договір має містити чіткі положення про форс-мажор: перелік, механізми повідомлення, строки, режим мінімізації збитків. У разі виникнення спору сторона-боржник має бути готова надати сукупність доказів: листи, акти, накази, документи ТПП, дані логістики, фактичне підтвердження, що саме через зазначені обставини в цьому місці і в цей період виконання стало неможливим. Судова практика 2025 року демонструє, що автоматичне застосування форс-мажору — це минуле, сьогодні йдеться про ретельну доказову стратегію та індивідуальний аналіз кожного зобов’язання.
