Залишити заявку

Економічний прагматизм: транскордонне банкрутство збільшить шанси кредиторів на повернення грошей

Дата публікації: 23 листопада 2017

Дмитро Константинов, юрист

Джерело: Forbes

Економічний прагматизм: транскордонне банкрутство збільшить шанси кредиторів на повернення грошей

Відсутність єдиного правового поля призводить до того, що іноді інтереси кредиторів взагалі виявляються не захищеними: процедура банкрутства завжди вводиться судом, а суди майже ніколи не бувають транснаціональними.

У червні 2017 року у ЄС вступає в силу вже другий за рахунком загальноєвропейський акт, який регулює транскордонне банкрутство – Регламент (Regulation) № 2015/848. У Росії транскордонне банкрутство протягом двох десятиліть вважається модною темою для обговорення на різних рівнях. Але на практиці банкрутство у нас залишається виключно національної концепцією.

Ризики для кредиторів

В умовах глобального ринку відсутність механізму транскордонного банкрутства негативно позначається на конкурентоспроможності російської економіки. Якщо значна кількість компаній володіє майном та веде бізнес не в тій країні, де такі компанії були створені, то інтереси кредиторів повинні бути однаково захищені у всьому світі. Зараз це зовсім не так. Наприклад, для нашої країни типова ситуація, коли компанії, інкорпоровані в інших країнах, підприємницьку діяльність ведуть тільки у Росії. В умовах виключно національного регулювання банкрутства кредитори таких компаній можуть тільки покладатися на виконавче провадження у Росії, або намагатися почати банкрутство в іншій країні. Крім того, у кредиторів немає доступу до специфічного інструментарію повернення активів, який дає банкрутство. Наприклад, вони не можуть оскаржувати угоди і притягувати до матеріальної відповідальності контролюючих осіб боржника.

Інститут транскордонного банкрутства дозволив би починати процедуру банкрутства у країні, де боржник здійснює основну економічну діяльність, і шанси на повернення грошей у кредиторів, у такому випадку, суттєво б збільшилися. У кінцевому рахунку, це означає менші ризики для кредиторів, і, як наслідок, більш дешеві кредитні кошти для економіки.

Загальне поле Європи

Однак створення цього інституту в усьому світі стикається з низкою труднощів. Процедура банкрутства завжди вводиться судом, а суди, за рідкісними винятками з області публічного права, не бувають транснаціональними. Тому процедура банкрутства, яка була відкрита в одній країні, не має автоматичного ефекту в інший. Зрозуміло, у всіх країнах рішення іноземного суду може бути визнано та виконано, але відповідна процедура займає кілька років і потребує значного фінансування. Крім того, далеко не завжди суд однієї країни визнає судові акти, прийняті в інший країні, особливо якщо такий суд переконаний, що це конкретне питання повинен був дозволити він сам. Саме така ситуація складається з транскордонним банкрутством – навіть якщо законодавство однієї країни дозволяє відкрити процедуру банкрутства за місцем знаходження майна боржника, суд за місцем інкорпорації компанії дуже неохоче виконає судовий акт про його банкрутство.

Ці складності призводять до того, що в реальності режим транскордонного банкрутства можливий або на підставі двосторонніх міжнародних угод, або в рамках вже існуючого загального правого поля, яким виявилося, наприклад, загальноєвропейське право. Ще в 2001 році з’явився Регламент ЄС № 1346/2000, який ввів до європейського права поняття «місця основних бізнес-інтересів», завдяки якому стало можливим подати заяву про банкрутство в будь-якій країні ЄС, де знаходяться бізнес-інтереси боржника. Порушена справа про банкрутство має силу в будь-якій країні ЄС. Правда, навіть в рамках об’єднаної Європи цей механізм став застосовуватися не відразу і не завжди успішно. Проте, поступово транскордонне банкрутство стало набирати популярність. Через 15 років був прийнятий новий Регламент, який, зокрема, дозволяє застосовувати правила транскордонного банкрутства до реабілітаційних та гібридних процедур і регулює взаємодію між судами, що знаходяться у різних країнах.

Неефективне банкрутство

Але нашій країні усі ці можливості поки недоступні. Росія не є членом ЄС і не претендує на цей статус. Чи означає це, що нам залишається тільки спостерігати за формуванням у Європі загального банкротного поля? Якщо обмежуватися тими підходами, які є у нашій країні до міжнародного права зараз, то, безумовно, транскордонне банкрутство у Росії залишиться виключно теоретичною концепцією. Навіть з найближчими партнерами – Білоруссю і Казахстаном – укладення міжнародних угод, подібних за впливом до європейських регламентів, зараз не обговорюється. А про угоди з європейськими країнами (саме там була створена чи не більшість іноземних юридичних осіб, які ведуть бізнес у Росії) говорити навіть не доводиться.

Але якщо режим транснаціонального банкрутства може мати позитивний економічний ефект, то зазначені складності необхідно подолати. Зараз немає ніяких перешкод для розробки міжнародних угод з країнами СНД, які дозволили б створити режим транснаціонального банкрутства хоча б з найближчими сусідами.

Також немає принципових перешкод і для подібних угод з окремими країнами ЄС або з ЄС в цілому. Якщо абстрагуватися від політичної складової цього питання, то поширення дії Регламенту ЄС на країну, яка не є членом ЄС, цілком можливо. І таких прикладів чимало. Наприклад, Норвегія і Швейцарія не є членами ЄС, але мають з ЄС ряд угод, які дозволяють поширити на ці країни ряд норм європейського права. Тому Росія, виходячи з здорового економічного прагматизму, може розглянути можливість застосування на своїй території загальноєвропейських правил транскордонного банкрутства.

Але також необхідно розуміти, що транскордонне банкрутство не дозволить кредиторам отримати більше, ніж при внутрішньому російському банкрутстві, – цей інститут здатний тільки вирівняти ефективність процедур у випадках, коли боржником є російське товариство і іноземна компанія. А національний інститут банкрутства в сучасній Росії, нажаль, важко визнати ефективним. Відсоток задоволення вимог кредиторів залишається дуже низьким, і цю велику проблему доведеться вирішувати одночасно з введенням механізму транскордонного банкрутства.