Дата публікації: 4 серпня 2025
Олександр Денисенко, адвокат, радник
Джерело: «Юридична газета»
З початком повномасштабного вторгнення багато родин були змушені виїхати на більш безпечні території як в межах України, так і за кордон. При цьому релокація сім’ї доволі часто супроводжувалась розділенням родини, адже чоловіки ставали до лав ЗСУ або просто не могли виїхати за межі України разом із своєю сім’єю. Через це різко збільшився відсоток розлучень.
Так, за інформацією Міністерства юстиції України, у 2024 році було зареєстровано на 19,3 % менше шлюбів, ніж у 2023 році, а кількість розлучень зросла на 42,2 %. В таких умовах подружжя, що бажає розлучитися, стикнулися з рядом проблемних питань відносно того, як правильно визначити суд, який повноважний розглядати справу про розірвання шлюбу.
Який суд має юрисдикцію, якщо подружжя виїхало в різні області чи за кордон?
Давайте розберемося з цим питанням. Загальне правило визначення територіальної юрисдикції судів міститься у ч. 1 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК), згідно якої позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
З цього правила слідує, що з позовом про розірвання шлюбу слід звертатися до суду за місцем реєстрації проживання або перебування відповідача. Якщо після переїзду чоловік або дружина — відповідач за позовом іншого з подружжя, звернувся до ЦНАПу та зареєстрував своє нове місце проживання або перебування, то слід звертатись до місцевого суду за новим місцем проживання відповідача. Якщо такої перереєстрації не відбулось, то для державних органів така особа все ще проживає за старою адресою і позов варто подавати саме до відповідного суду за старим місцем проживання.
У переважній кількості випадків виїзду одного з подружжя за кордон, останнє не знімається з реєстрації за старим місцем проживання у зв’язку з виїздом на постійне проживання, а тому позов до такого подружжя слід подавати в суд за останнім місцем реєстрації в Україні.
Згідно з ч. 2 ст. 28 ЦПК позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти, або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Як видно із змісту ч. 2 ст. 28 ЦПК, то вона містить виключення із загального правила, передбаченого ч. 1 ст. 27 ЦПК, про пред’явлення позову до суду за місцем проживання або перебування відповідача. Такими виключеннями є:
на утриманні того із подружжя, що звертається із позовом, перебувають малолітні або неповнолітні діти;
наявність поважних причин у позивача, що унеможливлюють, або значно ускладнюють можливість відвідувати судові засідання в суді за місцем проживання або перебування відповідача.
При цьому слід звернути увагу на те, що наявність вищенаведених виключень має бути документально підтверджена, інакше суд своєю ухвалою передасть справу на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК підсудністю у відповідності до ст. 31 ЦПК.
Тут також варто згадати, що із запровадженням в Україні можливості для сторін брати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, доцільність застосування згаданої ч. 2 ст. 28 ЦПК значно знизилася, оскільки сторони справи можуть брати участь в судових засіданнях, не виходячи з свого дому.
Ще одним виключенням із загального правила територіальної підсудності, передбаченим ч. 2 ст. 28 ЦПК, є випадок, коли подружжя за домовленістю між собою визначило суд, в якому їм зручніше розглядати справу про розірвання шлюбу — чи то за місцезнаходженням позивача, чи відповідача.
Якщо подружжя бажає не тільки розірвати шлюб, а й має спір відносно поділу спільного майна, то такий позов може бути заявлений як спільно із позовною вимогою про розірвання шлюбу, так і окремо у вигляді окремого позову. Зазвичай предметом поділу спільного майна подружжя є нерухомість, придбана під час перебування у шлюбі, тому при поданні такого позову слід керуватися правилами виключної підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою.
З цього слідує, що при заявленні позовної вимоги про поділ нерухомого майна, незалежно від того, чи така вимога заявляється разом із вимогою про розірвання шлюбу, чи окремо, слід звертатися до суду за місцезнаходженням такого майна, а якщо таке майно територіально знаходиться в різних районах (містах), то подавати позов слід до суду за місцезнаходженням найдорожчого об’єкта нерухомості.
Як довести спільну власність, якщо документи втрачені?
Розглядаючи питання втрати документів на спільне майно подружжя, слід відразу розділити це питання на дві частини: та, що стосується майна, яке підлягає державній реєстрації, та відносно майна, яке такій реєстрації не підлягає.
Так, якщо втрачені документи, що посвідчують право власності на квартиру, будинок, земельну ділянку, автомобіль, та інше майно, що підлягає державній реєстрації, то довести наявність прав на такі об’єкти можливо шляхом звернення до відповідних реєстрів та/або державних органів, які ведуть такі реєстри. Зважаючи на цифровізацію реєстрів прав власності та відкриття загального доступу до них, довести в суді факт та дату виникнення права власності на майно у одного з подружжя не має виявитися занадто складним завданням. У практиці ЮФ «Ілляшев та Партнери» отримання всієї інформації з відкритих реєстрів відносно особи займає до години часу.
Що стосується такого майна, як меблі, побутова техніка, ювелірні прикраси, предмети образотворчого мистецтва та інші цінності, які не підлягають державній реєстрації, то тут довести факт і час придбання цього майна одним із подружжя під час перебування у шлюбі буде набагато складніше. Зазвичай люди не зберігають чеки та квитанції, що підтверджують придбання такого майна, а у випадку релокації сім’ї, то й поготів.
Тому у подібних випадках, коли інший з подружжя не визнає факту або часу придбання такого майна, слід застосовувати інші засоби доказування, які би в суді могли підтвердили такі факти. Це можуть бути покази свідків — родичів, сусідів та знайомих, які б в суді змогли підтвердити, що те чи інше майно було придбано одним з подружжя під час перебування в шлюбі і за сімейні кошти, а отже належить до спільної власності подружжя та має ділитися на рівні з іншим майном.
