Попит на правосуддя

Михайло Ілляшев, адвокат, керуючий партнер

Джерело: «Дзеркало тижня»

Практично всі роки незалежності в Україні триває судова реформа. Суди безліч разів змінювали назви, змінювалися судові процедури, але одне залишалося незмінним — низький рівень довіри суспільства до судів.

Так у чому ж проблема? Чому ставлення за більш ніж чверть століття не змінилося, незважаючи на всі старання влади? Невже в Україні не змогли знайти правильну форму?

На мою думку, це сталося через реальну відсутність у суспільства бажання мати дійсно Правосуддя. Причому відсутність попиту на правосуддя — це тенденція, яка спостерігається на всіх громадських щаблях, починаючи з керівників держави, великих підприємців і закінчуючи пересічними громадянами.

Багато хто не погодиться зі мною вголос, але я порадив би їм відверто поговорити наодинці з собою, згадати судові справи, в яких вони брали участь, і відповісти на питання: «Чого ви чекали від суду і судді у своїй справі?». «Справедливості і правосуддя», — це буде перша відповідь, що прийде в голову! Але ризикну припустити: а чи не очікували ви рішення суду на свою користь? Адже, за моїми спостереженнями, саме цього чекають люди від судів в Україні. Причому, як правило, повного і стовідсоткового виграшу. Але, повірте, це не загальносвітова тенденція. У Великій Британії або Німеччині у людей від судів інші очікування.

Суд — це місце, де повинен вирішуватися спір. Саме за справедливим, швидким і законним вирішенням спору люди звертаються до суду в Англії і повинні звертатися до суду де б то не було. В Україні ж люди йдуть до суду вигравати спори. Саме тому всі зміни в судоустрої жодним чином не впливають на громадську думку. Адже майже завжди буде сторона, що виграла, і сторона, що програла. Доки в суди будуть йти лише за перемогами, кількість незадоволених судовою системою залишиться незмінною.

Тому, перш ніж кидати камінь у суддю, звинувачуючи його у всіх проблемах судочинства, почніть з себе. Звертаючись до суду, ви, звичайно, повинні сподіватися на перемогу, і це цілком нормально, але будьте готові прийняти поразку в суді і не робити в цьому винуватим суддю чи адвоката. Можливо, в програші винні саме ви, тому що ваша правова позиція хибна? Треба навчитися приймати поразки.

Адвокати також повинні внести в це свій внесок. Адвокат не повинен гарантувати виграш справи, він зобов’язаний реально оцінити правову позицію і донести її до свого довірителя. У разі відсутності правової позиції у довірителя він повинен переконати його в недоцільності звернення до суду! Необхідно остерігатися адвокатів, які «гарантують» результат. Можливо, саме адвокати стануть рушійною силою «медіації» в Україні, тобто позасудового переговорного вирішення спору, де медіатор допомагає сторонам вирішити спір, а не вирішує його за них, на відміну від судді або арбітра.

Але для того, щоб сприйняти поразку, кожен повинен бути впевнений у тому, що рішення прийняте без стороннього впливу! Треба довіряти тому, хто прийняв рішення. Поважати його не тільки як людину, але й як професіонала.

Зараз же у нас абсолютно протилежна ситуація. Уже до початку розгляду спору професійність, неупередженість судді ставиться під сумнів. Чи слід такому судді розглядати спір? Звичайно, ні. Адже будь-яке його рішення буде проголошено стороною, що програла, помилковим або — ще гірше — неправосудним.

Тому довіра до людини, що розглядає спір, повинна служити основою.

Та що має бути першим? Довіра до судді або попит на правосуддя і готовність сприймати поразку в суді? На це питання дуже важко знайти правильну відповідь, так само, як і на питання, що було раніше — курка чи яйце… Я поставив би на перше місце попит на правосуддя.

Як тільки виникне попит на правосуддя, зміняться не лише державні суди. Я впевнений, що відродиться інститут мирових суддів, тобто високоповажних фахівців, до яких звертатимуться сторони за вирішенням спору без участі державних судів. Також я впевнений, що почнуть з’являтися третейські суди, в яких відомі і шановні юристи будуть розглядати спори між сторонами, а сторони зможуть спільно визначати, хто розглядатиме їхній спір. Уже сьогодні наша юридична фірма «Ілляшев та Партнери» і деякі інші провідні юридичні фірми України готові надавати свої послуги як медіатори або третейські судді в вигляді альтернативи державним судам. Причому сторони можуть бути впевнені, що рішення буде законним, справедливим і неупередженим, адже ніхто не ризикне «продавати» свою репутацію. Отже, справа залишилася за малим: чекаємо того моменту, коли кожен житель України — великий підприємець, директор компанії, фермер — справді чекатиме від суду Правосуддя.

Чи варто продовжувати нескінченну судову реформу, або ж треба чекати змін у суспільстві, а вже потім приступати до неї? Все-таки варто. Перш за все її треба направити на підняття довіри до державних судів. На мою думку, це можна забезпечити змінами в процесі формування судів. Як адвокат з більш ніж 20-річним досвідом і сотнями надзвичайно складних справ за плечима, я є стійким прихильником вибірковості суддів. Особливо суддів нижчих ланок. Якщо люди самі обиратимуть, хто їх судитиме, це зможе зрушити з мертвої точки рівень довіри до судів і знизить залежність суддів від можновладців. Це не означає, що повинні бути прямі вибори, як вибори депутатів, коли будь-хто може бути обраний. Це повинні бути вибори серед професійних людей з вищою юридичною освітою, адже неюрист не зможе належним чином справляти правосуддя. Що ж стосується складу судів вищих ланок, то вони повинні формуватися з числа суддів нижчих ланок, щоб людина, яка добре зарекомендувала себе як суддя суду нижчої ланки, поступово рухалася судовою вертикаллю у напрямку Верховного суду.

За наявності всіх цих змін як в суспільстві, так і в процесі формування судів, через деякий час ми можемо сподіватися на принципово інше ставлення до суду і суддів в Україні.