Дата публікації: 14 липня 2014
Роман Марченко, адвокат, старший партнер
Джерело: «Ліга»
Анексія Криму Російською Федерацією змусила українські банки піти з півострова і, як наслідок, задуматися про продаж “кримського” кредитного портфеля. Деякі російські банківські структури виявляють до кримських боргів активний інтерес. Наша фірма вже встигла взяти участь у кількох угодах з продажу боргових портфелів росіянам.
Проте російські банкіри готові викуповувати кредитний портфель з дисконтом в десятки відсотків. Українські банки та інші кредитори все частіше вважають за краще стягувати кошти з боржників самостійно.
Не секрет, що частина кримчан і місцевих компаній вирішили використовувати припинення роботи українських банків на півострові як привід, щоб не платити за боргами. Багато кримських позичальників зайняли вичікувальну позицію: дивляться та аналізують ефективність роботи українських банків з “вибивання” боргів з жителів півострова. Доведеться їх засмутити − “витіснення” українських банків з окупованої території зовсім не означає, що зобов’язання позичальників припиняються. Особливо, якщо мова йде про позичальників із заставним майном.
Безумовно, російське законодавство надає можливість іноземним банкам стягувати борги громадян у судовому порядку. Перший спосіб − отримання рішень судів на материковій частині України та їх подальше визнання в РФ. Ми в інтересах клієнта вже подали першу таку заяву про визнання і виконання українського рішення проти кримського боржника і його поручителя до суду Криму. Скажу чесно, позитивний результат гарантувати складно.
Є інший шлях − відразу через російський суд. Для цього фінустановам спочатку потрібно внести дані про застави до російського реєстру обтяжень, а потім − подавати відповідні позови до російських судів про стягнення боргів, зокрема за рахунок іпотеки. На сьогодні це законний (по праву Росії) метод впливу на кримських позичальників, більшість яких стали резидентами РФ. Саме для захисту українських інтересів ми нещодавно відкрили офіс у Сімферополі і такий вид послуг є дуже затребуваним.
Аргумент кримських боржників, мовляв, банки пішли не повернувши депозити, тому їм платити не треба − безпідставний. Кримські вкладники українських банків можуть розраховувати на повернення своїх коштів. На сьогоднішній день жодний з українських банків, що працювали в Криму, не припинив свого існування, вони просто закрили свою мережу філій на території півострова. Відповідно, кожний кримський вкладник може звернутися до головного офісу банку, який розташовується на материковій частині країни. Якщо банк відмовиться повернути гроші і відсотки, передбачені умовами договору, вкладник має право подати відповідний позов до українського суду за місцем реєстрації фінустанови.
Після виходу з Криму українських банків у фінансовому секторі півострова утворився певний вакуум. Великі російські банки не поспішають відкривати свої філії і працювати в Криму. Всі великі гравці банківського ринку працюють зі світовими системами (VISA, MasterCard та ін.), є учасниками системи перерахування міжнародних платежів. Кожний банк, що поважає себе, розуміє ступінь ризику для себе і своїх клієнтів і не хоче наразитися на санкції. Цілком іншу позицію займають дрібні банківські структури, що працювали тільки на території Росії і не мають кореспондентських відносин з іноземними банками. У цих банків з’явився шанс збільшити кількість своїх клієнтів за рахунок жителів Криму.
Одним з ключових питань, яке найближчим часом доведеться вирішувати юристам, які представляють інтереси українських банків і підприємств з кримськими активами, є компенсація збитку, заподіяного в результаті анексії півострова. Наприклад, мною як розпорядником майна “Феодосійської суднобудівної компанії “Море” вже підготовлений ряд позовів за фактом незаконної націоналізації майна українського підприємства в Криму. При цьому зрозуміло, що досягти позитивного результату буде досить складно. Адже всі позови розглядатимуть російські суди, які знаходяться під впливом кремлівської диктатури. Тому єдиним дієвим механізмом захисту порушених прав буде звернення до Європейського суду з прав людини. Однак для цього спочатку потрібно пройти всю вертикаль судової влади в Росії. Думаю, що в середньому такий шлях до рішення в Страсбурзі займе не менше п’яти років.