Дата публікації: 1 травня 2025
Андрій Конопля, адвокат, радник, арбітражний керуючий, співкерівник практики банкрутства та фінансової реструктуризації, співкерівник практики вирішення спорів
Вадим Кізленко, адвокат, радник, арбітражний керуючий, співкерівник практики банкрутства та фінансової реструктуризації
Джерело: «Вибір клієнта 2025: ТОП-100 юристів України»
2024 рік став важливим етапом у розвитку практики банкрутства в Україні. Суди продовжили формувати нові підходи до вирішення спорів у цій сфері, а також адаптувати застосування законодавства до нових економічних викликів. Особливу увагу було зосереджено на питаннях добросовісності боржників і кредиторів, ефективності санаційних процедур, а також балансу між захистом прав сторін і забезпеченням стабільності ринку.
Розглянемо ключові тенденції, що вплинули на практику у 2024 році, та проаналізуємо найважливіші рішення судів і їхній вплив на подальший розвиток інституту банкрутства в Україні.
Превентивна реструктуризація як спосіб запобігання банкрутству
Однією з ключових подій у практиці банкрутства у 2024 році стало запровадження інституту превентивної реструктуризації. На нашу думку, процедура превентивної реструктуризації є свого роду соціальною пільгою від держави для бізнесу. Держава презумує, що весь бізнес є добросовісним і належним чином користуватиметься новою процедурою.
Процедуру превентивної реструктуризації може ініціювати виключно боржник, кредитор такого права не має. Таким чином, процедура може використовуватись боржниками для «втечі» від кредиторів, кредитори ж, в свою чергу, за допомогою цієї ж процедури не зможуть «наздогнати» боржника.
У руках добросовісного боржника превентивна реструктуризація може стати інструментом, який спонукатиме кредиторів сісти за стіл переговорів і шукати однаково вигідні і однаково не вигідні для всіх рішення з метою фінансового оздоровлення підприємства.
У даному випадку все більш-менш зрозуміло – боржник ініціює процедуру, готує план реструктуризації, погоджує його з кредиторами, затверджує в суді та відновлює платоспроможність.
Однак, закон надає можливості для маніпуляцій з боку недобросовісних боржників, які за допомогою процедури превентивної реструктуризації можуть затягувати час розрахунку з кредиторами з подальшим ініціюванням контрольованого банкрутства.
Планування превентивної реструктуризації
Для ініціювання процедури боржнику потрібно подати до суду план превентивної реструктуризації, а в певних випадках буде достатньо лише проєкту такого плану (до проєкту дещо спрощені законодавчі вимоги).
А ні план превентивної реструктуризації, ні проєкт такого плану не потрібно погоджувати з кредиторами на цьому етапі. Для відкриття судом відповідної процедури достатньо лише зазначення боржником певного алгоритму дій, які, на його думку, дозволять подолати фінансову кризу.
Якщо заява про відкриття процедури відповідає закону, суд відкриває процедуру реструктуризації.
У випадку, коли боржник боїться втратити майно (в т. ч. заставне), суд може застосувати заходи захисту боржника, зокрема заборону примусового стягнення коштів з боржника на підставі виконавчих документів та заборону звернення стягнення на предмет іпотеки.
Цілком можлива ситуація, коли заставний кредитор не зміг домовитись з боржником і почав процедуру звернення стягнення на майно, а боржник через процедуру превентивної реструктуризації має абсолютно законний механізм заблокувати цей процес мінімум на пів року.
Граничний строк дії заходів захисту боржника становить шість місяців і продовження цих строків судом не допускається. При цьому закон не містить заборони на застосування нових заходів захисту майна боржника після спливу шестимісячного строку.
Ризики зловживання процедурою превентивною реструктуризації
Водночас процедуру превентивної реструктуризації недобросовісні боржники можуть використовувати як своєрідний трамплін до «контрольованого» банкрутства.
Так, боржник в процедурі превентивної реструктуризації може отримувати фінансування від третіх осіб, при цьому, у разі подальшого банкрутства боржника, угоди за якими отримане таке фінансування не можуть визнаватися судом недійсними з підстав, передбачених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства або фраудаторними правочинами.
Вимоги кредитора, який надав фінансування, підлягають задоволенню в першу чергу в процедурі банкрутства. Також в першу чергу в процедурі банкрутства задовольняються вимоги, які виникли з правочинів, що забезпечують процедуру превентивної реструктуризації (консультації, оренда майна, послуги аудиторів, адвокатів, інших фахівців).
Таким чином, в процедурі реструктуризації боржник має абсолютно законне право сформувати легальну «дружню» заборгованість для подальшої процедури «контрольованого» банкрутства.
Превентивна реструктуризація передбачає досить зручний для боржника порядок схвалення плану проведення процедури. Для підготовки та схвалення плану кредитори діляться на класи. Боржник самостійно визначає критерії, згідно з якими кредитори залучаються або не залучаються до плану превентивної реструктуризації та включаються до відповідного класу залучених кредиторів.
Навіть якщо план не погоджений кредиторами, боржник має право звернутися до суду з заявою про крос-класове затвердження плану превентивної реструктуризації, за результатами розгляду якої суд може постановити ухвалу про затвердження плану.
План превентивної реструктуризації може передбачати розстрочення, відстрочення або списання боргів зі сплати податків, це можна зробити навіть без згоди податкової.
Беззаперечним плюсом для боржника є і те, що після затвердження плану реструктуризації суд за заявою арбітражного керуючого чи боржника скасовує арешти майна боржника чи інші обмеження. Не є винятком і арешти, накладені в межах кримінального провадження.
На наше переконання, превентивна реструктуризація надає боржнику дуже широкі законні можливості спонукання кредиторів до переговорів на вигідних, перш за все, для боржника умовах.
Судова практика 2024 року
Враховуючи новітність процедури превентивної реструктуризації та набрання чинності Законом України № 3985-ІХ лише 01.01.2025, очевидно, що практика Верховного Суду з цього питання ще несформована.
Проте судом касаційної інстанції було зроблено чимало значимих висновків під час перегляду судових рішень у справах про банкрутство в минулому році. Зупинимось на деяких рішеннях, прийнятих в 2024 році Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, що заслуговують на увагу.
Підтвердження податкового боргу та можливість звернення податкового органу з грошовими вимогами до боржника залежить від проведення податкової перевірки
Зокрема, 16.05.2023 р. у справі № 908/2504/22 Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (ГУ ДПС) звернулося до Господарського суду Запорізької області з клопотанням про зобов’язання ліквідатора провести аналіз фінансового становища боржника, закрити рахунки, надати інформацію про рух грошових коштів по всіх банківських рахунках, ліквідаційний баланс, результати проведеної інвентаризації основних фондів тощо.
Клопотання було обґрунтовано відсутністю підприємства за юридичною адресою, неможливістю проведення позапланової документальної перевірки, відсутністю первинних документів підприємства та наявністю у ГУ ДПС сумнівів у реальності кредиторських вимог, а також бажанням сприяти у здійсненні аналізу фінансово-господарської діяльності боржника.
Практично в той же час, 22.05.2023 р., ліквідатором до Господарського суду Запорізької області було подано звіт і ліквідаційний баланс. Відтак ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.06.2023 р., яка залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2023р, ГУ ДПС було відмовлено в задоволенні клопотання, а також затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційного балансу, ліквідації банкрута.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу ГУ ДПС, в постанові від 04.09.2024 р. дійшов висновку, що суд першої інстанції, здійснивши в остаточному судовому засіданні (яким в цілому завершується провадження у справі) розгляд звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута сукупно з розглядом клопотання ГУ ДПС, обмежив контролюючий орган у реалізації права на формування та подання обґрунтованих грошових вимог у справі про банкрутство (оскільки провадження закрите) та унеможливив набуття цим органом статусу кредитора, чим не дотримався мети господарського судочинства.
Проте, на наш погляд, поза увагою суду залишилося дискусійне питання: чи слід вважати з позиції процесуального законодавства добросовісними дії ГУ ДПС, адже з відповідним клопотанням контролюючий орган мав право звернутися до суду набагато раніше, зокрема на стадії розпорядження майном.
Ймовірно, враховуючи швидкоплинність банкрутства у справі № 908/2504/22 (провадження було відкрито 02.01.2023 р., а звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс було затверджено 08.06.2023 р.), суд касаційної інстанції керувався більше «духом», ніж «буквою» закону. Проте, на наше переконання, звернення податкового органу до суду з відповідним клопотанням на стадії ліквідації суперечить вимогам Кодексу України з процедур банкрутства, адже аналіз фінансово-господарського стану боржника, проведення інвентаризації майна тощо розпорядник майна зобов’язаний здійснити на стадії розпорядження майном.
Верховний Суд дійшов висновку, що розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з урахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов’язань боржника згідно з вимогами Податкового кодексу України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов’язання виникають до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство. Відтак кінцевою метою здійснення перевірки контролюючим органом в порядку підпункту 78.1.7 пункту 78.1 ст. 78 ПК України є, зокрема, повне та достовірне формування грошових вимог податкових органів до боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Отже, Верховний Суд поставив існування податкового боргу та, як наслідок, подачу кредиторських вимог податкового органу виключно залежно від проведення податкової перевірки.
Проте, в постанові від 17.01.2024 р. у справі № 903/51/20 Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду було зроблено висновок, що у випадку, коли платник податку у встановлені строки не подає декларації або дані перевірок свідчать про заниження чи завищення суми його податкових зобов’язань, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань та надіслати платнику податків податкове повідомлення-рішення про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання.
Слід зазначити, що в цій постанові судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, вирішуючи питання щодо розгляду грошових вимог податкового органу до боржника, дійшла висновку про необхідність відступити від раніше викладених висновків. Зокрема, в цій постанові виснувано, що з метою розгляду грошових вимог податкового органу до боржника у справі про банкрутство та кваліфікації їх як конкурсних чи поточних, моментом виникнення грошових вимог податкового органу в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства слід вважати перший день несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації за відповідним податком.
Ініціювання відкриття провадження у справі про банкрутство не може вважатися зловживанням правом
Під час розгляду справи № 911/1005/23, на наш погляд, судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду досліджувалися цікаві питання: чи може вважатися подання кредитором до суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника належним способом захисту його порушених прав та чи можна вважати таке звернення зловживанням наявними у кредитора процесуальними правами на шкоду іншим особам?
Відповідаючи на них, суд дійшов висновку, що у випадку відсутності належного виконання господарського грошового зобов’язання у кредитора, окрім звернення до суду з позовом до боржника, також є право ініціювання щодо такого боржника процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства. Застосування таких процедур для задоволення своїх кредиторських вимог є можливим у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Звернення кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності відповідних підстав, передбачених нормами Кодексу України з процедур банкрутства, саме по собі не можна вважати порушенням прав або інтересів інших осіб (зокрема кредиторів боржника у зобов’язальних відносинах), оскільки таке звернення по суті є реалізацією кредитором його права на судовий захист власних прав у випадку, коли таке право порушується внаслідок неналежного виконання або невиконання взятих на себе боржником зобов’язань.
Процесуальний закон не пов’язує повернення заяви про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство із наявністю чи відсутністю позовного провадження, в якому сторонами спору є боржник та треті особи, а не боржник та ініціюючий кредитор.
Враховуючи, що і позовне провадження про стягнення заборгованості, і провадження у справі про банкрутство мають на меті погашення заборгованості боржника перед кредиторами, ініціювання розгляду таких справ саме по собі не може вважатися зловживанням правом, а суд повинен враховувати особливості, матеріальні та процесуальні наслідки розгляду таких справ не лише для окремого кредитора чи боржника, але й для всіх інших учасників цих проваджень.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що положення КУзПБ не передбачають як окрему підставу для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство зловживання боржником або ініціюючим кредитором їх правом на відкриття відповідного провадження у справі.
Висновки
Превентивна реструктуризація має потенціал стати ефективним інструментом для фінансового оздоровлення підприємств. Вона розширює можливості боржників для переговорів із кредиторами та формування гнучкого плану виходу з фінансової кризи. Водночас, процедура містить значні ризики для кредиторів, оскільки відкриває широкі можливості для маніпуляцій боржниками. Відсутність необхідності погоджувати план реструктуризації з кредиторами до відкриття процедури, можливість блокування стягнення майна та створення «дружньої» заборгованості для подальшого контрольованого банкрутства відкривають певні загрози недобросовісного використання механізму.
Водночас висновки Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду винесені в справі № 908/2504/22 можуть стати інструментом для податкових органів щодо затягування справи про банкрутство. Ініціювання процедури банкрутства не є неналежним способом захисту та не свідчить про зловживання наявними у кредитора процесуальними правами на шкоду іншим особам.
