Дата публікації: 15 травня 2023
Марина Рященко, адвокат, радник
Джерело: «Юридична Газета»
З початком збройної агресії рф на території України у 2014 році як в нашій державі, так і у світі були впроваджені спеціальні санкції щодо росії, білорусі та низки їх фізичних і юридичних осіб, які причетні до розв’язання, підтримки та сприяння військової агресії рф та рб проти України. Перелік санкцій і осіб, до яких вони застосовуються, було суттєво розширено після повномасштабного вторгнення росії у2022році, іці списки постійно доповнюються. Як наслідок, виконання численних зовнішньоекономічних контрактів виявилося неможливим, що призводить до спорів, які у випадку неможливості їх мирного врегулювання зрештою передаються на вирішення до міжнародних арбітражів. І саме тут виникає низка складнощів.
Підстави для розірвання контракту
Варто зауважити, що саме собою впровадження санкцій не означає, що сторона контракту може не виконувати свої контрактні зобов’язання. Санкції за своєю природою — це тимчасовий механізм впливу. Накладені на сторону контракту санкції зупиняють його виконання на строк їх дії, а отже, сторона контракту не може вимагати його автоматичного розірвання до закінчення дії санкцій. Однак якщо сторона все ж таки хоче вийти з контракту з підсанкційною особою, необхідно звернутися до пункту контракту про обставини непереборної сили (форс-мажор), до яких, крім іншого, можна віднести й застосування до сторони санкцій. Попри те, що форс-мажорні обставини не звільняють від необхідності виконання договірних зобов’язань, а лише є підставою для звільнення від відповідальності за їх порушення та перенесення строків їх виконання, досить часто цей пункт містить положення, що дозволяє сторонам розірвати контракт без додаткових штрафів, якщо обставини форс-мажору діють понад певний строк.
Процесуальні підводні камені
Якщо спір все ж таки передано на розгляд міжнародного арбітражу, сторони й арбітраж можуть стикнутися з низкою складнощів. По-перше, введені індивідуальні санкції, як правило, суттєво обмежують фінансову спроможність сторони, до якої вони застосовані. А отже, перші проблеми можуть виникнути ще на стадії сплати обов’язкових реєстраційного та арбітражного зборів за подання позову до арбітражу. Якщо підсанкційна особа є відповідачем і не може (або найчастіше не хоче) вносити свою частину арбітражного збору, секретаріат арбітражного інституту може запропонувати позивачеві сплатити арбітражний збір замість відповідача. Потім питання відшкодування арбітражних витрат буде вирішено в арбітражному рішенні по суті спору або ж, за заявою позивача, в окремому рішенні.
У випадку, коли підсанкційна особа є позивачем, то за несплати нею реєстраційного й арбітражного зборів її позов не буде прийнято до розгляду. Якщо сторона з огляду на застосовані до неї санкції не може сплатити обов’язкові реєстраційний та арбітражний збори, замість неї їх може сплатити її юридичний представник. І тут виникає наступне питання: пошук юридичного представника. В арбітражному процесі сторони мають право захищати себе на рівних умовах в межах норм процесуального права. Проте надання послуг і фінансові відносини з компаніями рф можуть бути обмежені країнами на законодавчому рівні. До того ж після повномасштабного вторгнення росії в Україну юридичні компанії відмовляються представляти інтереси підсанкційних компаній, а українські юридичні фірми — взагалі працювати з компаніями країни-окупанта. Однак світова арбітражна і судова практики показують, що санкції не впливають на процесуальні права особи, а отже, застосовані санкції не є перешкодою розглядати спір за участю підсанкційних компаній.
Дилема виконання
Навіть якщо підсанкційна компанія і брала участь в арбітражному процесі, це зовсім не означає, що винесене проти неї арбітражне рішення буде виконане. Відповідно до Нью-Йоркської конвенції 1958 року у визнанні та наданні дозволу на виконання арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо його виконання суперечить публічному порядку. Сучасна судова практика як в Україні, так і в світі розглядає санкції як складову публічного порядку. Індивідуальні санкції найчастіше передбачають блокування активів, стягнення активів підсанкційних осіб у дохід держави, запобігання виведенню капіталів, зупинення виконання економічних і фінансових зобов’язань, повну або часткову заборону вчинення правочинів щодо цінних паперів тощо. В такому випадку виконання арбітражного рішення, яке передбачає сплату коштів на користь підсанкційної особи, прямо суперечить публічному порядку. Якщо виконання арбітражного рішення буде передбачати виведення капіталів з країни, це також може слугувати підставою для оскарження винесеного арбітражного рішення в національному суді. Практичні труднощі можуть виникнути і при виконанні арбітражного рішення проти сторони, яка підпадає під санкції заморожування активів або їх блокування.
Наразі звернення з проханням щодо виконання арбітражних рішень за рахунок заморожених активів боржника може бути дозволено лише у виняткових випадках, передбачених законодавством, і буде значною мірою залежати від умов і фактичних обставин справи. В Україні суди вже розвивають судову практику, за якою питання виконання арбітражного рішення розглядають крізь призму публічного порядку. Водночас суди зазначають, що контроль за застосуванням санкцій до сторони має здійснюватися на етапі виконання арбітражного рішення і належить до компетенції виконавчої служби. Не варто сподіватися на визнання та успішне виконання арбітражних рішень, винесених проти підсанкційних осіб, на території рф та рб.
По-перше, ще у 2020 році в росії були прийняті зміни до арбітражного процесуального кодексу рф, яким вирішення спорів за участю підсанкційних осіб було віднесено до виключної підсудності російських судів. Це також «дозволяє» російським компаніям звертатися до національного суду щодо видачі заборони на звернення до іноземного суду або міжнародного арбітражу у спорах за їх участю та фактично не виконувати іноземні арбітражні рішення. По-друге, як всі ми вже, на жаль, могли переконатися, для росії закон не писаний. Вірогідність того, що російський суд визнає і надасть дозвіл на виконання рішення міжнародного арбітражу на території рф, близька до нуля. В такому випадку сторона, на користь якої винесене арбітражне рішення проти підсанкційної компанії, може звернутися за його визнанням і наданням дозволу на його виконання до національних судів інших країн, де в боржника є майно.
