Дата публікації: 22 липня 2025
Аліна Боровець, адвокат
Джерело: «Юридична Газета»
Зловживання правом у судових спорах — це явище, яке постає на перетині формального дотримання процесуального порядку та фактичного порушення засад добросовісності, розумності й справедливості. Йдеться про ситуації, коли учасник процесу, діючи зовні у межах наданих законом прав, фактично використовує їх не за призначенням, а з метою зашкодити здійсненню правосуддя: затягнути розгляд справи чи поставити іншу сторону у несприятливе становище.
Попри давню історію цього феномену, дискусія про допустимі межі реалізації суб’єктивного права залишається актуальною. Ще в римському праві панувала відома максима: «Qui iure suo utitur, neminem laedit» — «Хто користується своїм правом, не завдає шкоди іншому».
Сам термін «зловживання правом» на перший погляд може здаватися юридичним оксюмороном, адже право за своєю природою має бути інструментом захисту, а не шкоди. Проте сучасне праворозуміння все частіше звертається до сутності реалізації прав, наголошуючи, що будь-яке право втрачає легітимність у разі його недобросовісного використання.
Форми зловживання правом та межі допустимого правового дискурсу в судовому процесі
У національній доктрині зловживання процесуальними правами охоплює дії, спрямовані на затягування розгляду справи, маніпулювання підсудністю, надмірну кількість однотипних процесуальних документів, використання образливих або зневажливих висловів тощо.
У цивільній юрисдикції питання зловживання процесуальними правами було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 199/6713/14-ц (постанова від 13 березня 2019 року). У цій справі скаржник подав скаргу на бездіяльність державного виконавця, а суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, частково задовольнив скаргу. Натомість Велика Палата скасувала ці рішення, залишивши скаргу без розгляду, вказавши на те, що скаржник неодноразово використовував у заявах грубу та образливу лексику, спрямовану проти державного виконавця. На переконання суду, подібна форма реалізації процесуального права несумісна з принципами поваги до суду та учасників провадження.
Суд зауважив, що нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, ні у заявах з процесуальних питань чи інших процесуальних документах, а також у виступах учасників судового процесу та їх представників.
Це рішення стало важливим прецедентом у формуванні практики, що відмежовує належне здійснення права на звернення до суду від його спотвореного, недобросовісного використання.
Подальше закріплення цієї доктрини спостерігається у правових позиціях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема, в ухвалі від 7 березня 2025 року у справі № 754/15239/24. У цій справі позивача було неодноразово оштрафовано за подання надмірної кількості касаційних скарг, які супроводжувались відверто принизливою лексикою на адресу суддів та опонентів.
Показовим прикладом зловживання процесуальними правами у формі демонстративно зневажливого ставлення до суду є справа № 9901/235/20 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 липня 2021 року). У цій справі позивач, який є адвокатом, подав апеляційну скаргу та супровідні процесуальні документи, в яких містилися висловлювання, що не лише не мали належного правового обґрунтування, але й були спрямовані на дискредитацію суду, приниження його авторитету та створення позаправового тиску.
Суд встановив, що позивач навмисно використав своє процесуальне право не для захисту інтересів у справі, а для реалізації інших цілей – особистого самопозиціювання, політичної полеміки та демонстрації зневаги до суду й інших учасників процесу. Додатково до матеріалів справи були долучені документи, які не стосувалися предмету спору, а також інформація з ознаками маніпулятивного впливу на суд.
Велика Палата підкреслила, що така поведінка є класичним прикладом зловживання процесуальними правами, оскільки фактично виходить за межі призначення процесуального інструментарію.
Приклади засвідчують, що Верховний Суд не лише ідентифікує прояви відвертого словесного зловживання як порушення, а й вибудовує концептуальну рамку, в межах якої форма реалізації процесуальних прав не є нейтральною — вона має відповідати загальним засадам правосуддя, включаючи повагу, добросовісність та належний правовий дискурс.
Недобросовісне ініціювання судових спорів в частині юрисдикційних мотивів
Окремої уваги заслуговує постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 р. у справі № 904/2979/20, де власник вимагав визнати договір поруки недійсним, стверджуючи, що кредитор уклав його з підконтрольною особою виключно задля «перекидання» спору до зручного суду.
За результатами розгляду справи Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відмовився визнавати договір поруки недійсним, вказавши на те, що ініціювання спору відбулось не для захисту цивільних прав та інтересів, а тому є недопустимим.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов’язків чи уникнення сплати боргу боржником. Суд прямо вказав на наявність зловживання правом тим самим фактично окресливши межу між abus de droit processuel як зловживанням процесуальними механізмами та abusus iuris – ширшою концепцією недобросовісного здійснення суб’єктивного права.
Зловживання штучним інтелектом
Практичне значення такого розмежування підтверджується й іншими підходами в судовій практиці.
У висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному в ухвалі від 8 лютого 2024 року у справі № 925/200/22, звертається увага на ситуацію, коли заявник апелював до «позиції» штучного інтелекту, фактично з метою критики судового рішення. Суд визнав таку поведінку неприйнятною та такою, що має ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки цю технологію слід використовувати лише для підтримки та посилення верховенства права, підтримки та допомоги судам і суддям у належному управлінні та визначенні проваджень. Також суд зауважив, що ухвалення рішень має здійснюватися лише суддями і такі повноваження не можна делегувати або виконувати за допомогою технології.
При цьому суд наголосив, що використання інструментів штучного інтелекту саме по собі не є забороненим, зокрема, навіть Кодекс суддівської етики передбачає допустимість їх застосування суддями, крім окремих винятків. Однак критика судового рішення через призму порівняння з позицією штучного інтелекту порушує принципи добросовісності та процесуального балансу, що вкотре підкреслює важливість розмежування між дозволеним використанням процесуальних прав і їх зловживанням.
Штрафи для адвокатів за зловживання процесуальними правами
Проблематика недобросовісного використання процесуальних прав охоплює не лише учасників процесу, але й їхніх представників — адвокатів. У цьому контексті показовою є постанова Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 755/11559/16-ц, яка заслуговує на особливу увагу з боку керівників адвокатських об’єднань і бюро.
У зазначеній справі Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження з огляду на малозначність справи та відсутність обґрунтованих підстав для касаційного перегляду, визначених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Проте адвокат скаржника, попри чітку правову позицію суду, повторно подав ідентичну касаційну скаргу. Суд оцінив такі дії як зловживання процесуальними правами, що призвело не лише до повернення скарги, але й до накладення штрафу.
Найважливішим у цій справі є те, що суд стягнув цей штраф не з самого адвоката, а безпосередньо з адвокатського об’єднання, членом якого той був. Отже, було фактично визнано, що правомірність дій адвоката — це не лише його особиста відповідальність, а й зона ризику для організації, у якій він працює.
Ця позиція засвідчує: зловживання процесуальними правами може мати не лише процесуальні, а й фінансові наслідки для адвокатських структур, що підкреслює необхідність ретельного внутрішнього контролю за якістю правничої допомоги та дотриманням стандартів добросовісності в судовому процесі.
Відтак зловживання процесуальними правами — це не лише виклик для судової системи, а й загроза для самої ідеї правосуддя. Сучасна судова практика дедалі рішучіше реагує на спроби використати процесуальні механізми не за призначенням, а для затягування розгляду, дискредитації суду чи маніпулювання юрисдикцією.
У своїй щоденній діяльності ЮФ «Ілляшев та Партнери» системно протидіє зловживанню процесуальними правами, відстоюючи принципи добросовісності, змагальності та належного здійснення правосуддя. Ми послідовно захищаємо клієнтів від недобросовісної поведінки опонентів, ініціюємо процесуальні інструменти для припинення маніпулювання законодавчими нормами та забезпечення ефективного розгляду справ судами.
