укр eng рус

Content on this page requires a newer version of Adobe Flash Player.

Get Adobe Flash player

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

На варті прав трудящих

13.08.2014

Олександр Дементьєв, юрист, ЮФ «Илляшев та Партнери»
Джерело: «Юридична Практика»

Незважаючи на відсутність прямих гарантій, право на працю підлягає захисту на підставі Європейської конвенції про права людини. У Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України очікують, що за підсумками 2014 року рівень безробіття сягне 8 %. Такий прогноз озвучив заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Анатолій Максюта 11 липня 2014 року. Чиновник також зазначив, що остаточний рівень безробіття за підсумками року залежатиме від ситуації на сході країни, дій Російської Федерації та економічної ситуації в Україні в цілому. При цьому слід нагадати, що на тлі анексії Криму рівень безробіття в Україні скоротився з 1,8% у квітні до 1,7% у травні 2014 року.

Як захиститися

Зростання рівня безробіття більш ніж учетверо за такий короткий проміжок часу здається надзвичайним і катастрофічним для багатостраждального українського народу. Такі складні умови для виживання підвищують рівень суспільного невдоволення і породжують велику кількість запитань до держави. Чи не найголовнішими з них є такі: • чи існують ефективні способи подання скарг на неможливість влаштуватися на роботу; • чи є у держави позитивні зобов’язання перед громадянами щодо проведення ефективних реформ з метою покращення ситуації на ринку праці; • чи несе держава матеріальну відповідальність перед кожним окремим громадянином за фактичну неспроможність у проведенні ефективних та дієвих реформ. Не дивно, що Європейському суду з прав людини (ЄСПЛ) при розгляді подібних скарг вдалося сформувати унікальну судову практику, яка, хоч і не прямо, гарантує кожному забезпечення і захист різних аспектів права на працю. При цьому варто відзначити, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) прямо не гарантує право на працю, а лише захищає від будь-яких проявів рабства або примусової праці (стаття 4). Отже, цікавим, на моє переконання, є те, що певні аспекти права на працю розкриваються Європейським судом через тлумачення «права на повагу до приватного життя», гарантованого статтею 8 Конвенції. Нагадаю, що згідно з пунктом 1 статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до її особистого і сімейного життя, до свого житла і до таємниці кореспонденції. Насамперед, слід зазначити, що Євросуд розкриває поняття «права на повагу» у пункті 1 статті 8 в світлі положення, що міститься у пункті 2 статті 8 Конвенції, згідно з яким «органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права».

Невтручання – не вихід

На перший погляд, це може означати, що держава виконає свої зобов’язання за цією статтею, якщо просто утримається від будь-яких дій. Європейський суд при розгляді справи про мовну політику в сфері освіти в Бельгії (Belgian Linguistic case, рішення від 23 липня 1968 року) підтвердив основне зобов’язання держави – утримуватися від втручання. Тим не менше, виходячи з основоположних принципів статті 8, Європейський суд також дійшов висновку про те, що за певних обставин держава обов’язана діяти в такий спосіб, щоб гарантувати забезпечення певних прав. Отже, стаття 8 зобов’язує державу не лише утримуватися від втручання – до такого негативного зобов’язання додається також і позитивне, необхідне для забезпечення справжньої поваги до приватного життя. Таким чином, взаємопов’язані аспекти – невтручання з боку держави і позитивне зобов’язання – відіграють важливу роль у тлумаченні поняття «права на повагу» згідно з Конвенцією. Залишається проаналізувати, чи є незаконне позбавлення особи роботи посяганням на її «особисте життя» в контексті статті 8 Конвенції та у розумінні практики Європейського суду. У справі «Пек проти Сполученого Королівства» (Peck v. the United Kingdom) суд зазначає, що поняття «особисте життя» є широким терміном, дати вичерпне визначення якому неможливо (заява № 44647/98, пункт 57). Тим не менш, він відзначає, що стаття 8 захищає моральний і фізичний бік життя людини (рішення від 26 березня 1985 року у справі «X та Y проти Нідерландів» (X and Y v. the Netherlands, пункти 22-27), включаючи право на приватне життя без небажаного втручання. Ключовими рішеннями Європейського суду, що розкривають право на працю у розумінні статті 8 Конвенції, є рішення у справі «Брюггеман і Шойтен проти Німеччини (Brüggemann and Scheuten v. Germany, заява № 6959/75), яким було встановлено, що стаття 8 також гарантує людині сферу, у рамках якої вона може вільно розвиватися і реалізовувати себе як особистість, а також рішення у справі «Німіц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany, рішення від 16 грудня 1992 року, пункт 29), в якому суд зазначає: «Було б занадто суворо обмежити це поняття якимось «вузьким колом», в рамках якого кожен може жити своїм власним особистим життям на власний розсуд, і повністю виключити з нього зовнішній світ. Повага до приватного життя повинна включати до деякої міри і право встановлювати і розвивати відносини з іншими людьми. Більш того, здається, немає принципових підстав для того, щоб таке розуміння «особистого життя» не входила діяльність професійного і ділового характеру: саме в своїй роботі більшість людей мають значну, якщо не найбільшу, кількість шансів розвивати відносини з зовнішнім світом».

Складності розмежування

Ця точка зору підтверджується тим фактом, що не завжди можливо чітко розмежувати, яка діяльність людини складає частину його професійного чи ділового життя і яка такою не є. Так, особливо у випадку з особою вільної професії, робота може стати невід’ємною частиною життя людини до такої міри, що неможливо визначити, в якості кого він діє в конкретний момент часу. Слід зазначити, що Європейський суд, враховуючи принципи, які нині переважають в демократичних державах, вважає, що широка заборона на роботу в приватному секторі зачіпає сферу «особистого життя». У цьому відношенні Європейський суд надає особливої ваги пункту 2 статті 1 Європейської соціальної хартії та його тлумаченню Європейським комітетом з соціальних прав, так само як і документам Міжнародної організації праці. У рішенні по справі «Ейрі поти Ірландії (Airey v. Ireland) Європейський суд також нагадує, що не існує якоїсь чіткої межі між сферою соціально-економічних прав і тією областю, на яку поширюється Конвенція (рішення від 9 жовтня 1979 року, заява № 6289/73, пункт 26). Наприклад, розглядаючи справу «Смирнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), Європейський суд досліджував питання про те, як вплинуло на особисте життя заявниці вилучення у неї владою внутрішнього паспорта. Суд постановив, що сама лише відсутність паспорта в цілому завдавала їй безліч щоденних незручностей, оскільки паспорт був необхідний заявниці в таких звичайних ситуаціях, як обмін валюти або купівля квитків на потяг. Також було відзначено, зокрема, що паспорт був необхідний їй для більш життєво важливих випадків, наприклад, при працевлаштуванні та отриманні медичного обслуговування. Суд постановив, що вилучення у заявниці паспорта стало тривалим втручанням в її особисте життя, що є порушенням статті 8 Конвенції (рішення від 24 липня 2003 року, заяви №№ 46133/99 та 48183/99, пункти 96-97).

 
© 2017 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія