укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Навколишнє лихо

26.02.2013

Олена Кривко
Спеціально для «Юридичної практики»

Право на забезпечення державою екологічної безпеки прямо не закріплене в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Однак екологічні питання можуть порушуватися і підпадати під її захист і, відповідно, Європейського суду з прав людини (Євросуд). Наприклад, такі питання можуть розглядатися як порушення статті 2 Конвенції («Право на життя»), статті 8 («Право на повагу до особистого і сімейного життя») або статті 6 («Право на справедливий судовий розгляд»). Практика Євросуду дає роз’яснення, за яких умов держава несе відповідальність за шкоду, завдану внаслідок забруднення навколишнього середовища.

Визначення середовища

У своїх рішеннях, пов’язаних з проблемами навколишнього середовища, Євросуд вказує, що ні стаття 8, ні інші положення Конвенції не гарантують право на збереження власне навколишнього середовища. Неможливо пред’явити ніяких вимог до держави у випадку, якщо завдана шкода є незначною порівняно з загрозою довкіллю, властивою життю в кожному сучасному місті. Наприклад, не має сенсу скаржитися до Євросуду на те, що індустріальний розвиток міста шкодить популяції птахів або псує природний пейзаж за вікном.

Крім того, усвідомлюючи свою субсидіарну роль, Євросуд у багатьох справах вказав, що держава має значну свободу розсуду у сфері екологічної політики, а також, що стаття 8 Конвенції не може тлумачитися як така, що вимагає від держави забезпечення кожної особи житлом, що відповідає конкретним екологічним стандартам.

Однак скарга до Євросуду за статтею 8 Конвенції може бути прийнятною і небезпідставною, якщо екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, який суттєво перешкоджає користуванню своїм житлом, негативно впливає на сімейне та особисте життя. Оцінка такого мінімального рівня залежить від усіх обставин справи, наприклад, інтенсивності та тривалості шкідливого впливу, фізичного та психологічного впливу на здоров’я людини та якості його життя (пункти 68-69 рішення Євросуду у справі «Фадєєва проти Росії» від 9 липня 2005 року № 55723/00).

Така категорія справ є дуже складною. По-перше, необхідно довести наявність причинно-наслідкового зв’язку між екологічним забрудненням та завданою шкодою. Євросуд звернув увагу, що промислове забруднення, без сумніву, може негативно вплинути на здоров’я суспільства в цілому і погіршити якість життя людини, але часто неможливо визначити в кількісному вираженні його вплив у кожному окремому випадку. Що стосується погіршення здоров’я, то важко відокремити вплив екологічних ризиків від інших факторів, таких як вік, професія або особистий спосіб життя. «Якість життя», в свою чергу, є суб’єктивною характеристикою, яка важко піддається точному визначенню.

Однак приклади двох рішень, прийнятих Євросудом проти України, свідчать, що держава може нести відповідальність за шкоду, завдану в результаті забруднення навколишнього середовища відповідно до зобов’язань, що виникають на підставі статті 8 Конвенції.

Фабричний брак

У справі «Дубецька та інші проти України» (рішення Євросуду від 10 лютого 2011 року) дві сім’ї, які проживають на забрудненій території Львівської області, подали скаргу до Євросуду на забруднення навколишнього середовища, завдане державною шахтою і фабрикою, що знаходяться поблизу їхніх будинків, що порушує їхні права, гарантовані статтею 8 Конвенції. В першу чергу вони посилалися на погіршення здоров’я через забруднення токсичними речовинами води, повітря та грунту, концентрація яких перевищувала граничні норми. Також вони повідомили про погіршення якості життя, враховуючи заподіяний в результаті просідання грунту збиток будинкам, в яких вони жили, і постійні труднощі з доступом до чистої води, що негативно впливало на повсякденне життя і стосунки між членами родини.
Дослідивши всі обставини цієї справи, Євросуд зробив висновок, що протягом тривалого часу діяльність шахти та фабрики порушувала норми українського екологічного законодавства. У ситуації, що склалася, держава не посприяла переселенню цих сімей, не забезпечила ефективний захист від екологічних ризиків, пов’язаних з постійним проживанням в безпосередній близькості від промислових підприємств. Таким чином, протягом всього цього часу люди перебували на території, яка була небезпечною для проживання через забруднення води і повітря, а також просідання грунтів внаслідок виробничої діяльності двох державних промислових підприємств. Євросуд ухвалив, що тут мало місце порушення з боку держави права заявників на повагу до особистого і сімейного життя, і присудив одній родині 32 тисячі євро, іншій – 33 тисячі євро компенсації.

Дорожний суд

У справі «Грімковська проти України» (рішення Євросуду від 21 липня 2011 року) сім’я заявниці проживала в приватному будинку, розташованому на вулиці, на якій з 1998 року проходила автомагістральна дорога державного значення. В результаті проведеного дослідження повітря державною санітарно-епідеміологічною службою було встановлено значне перевищення рівня максимальної концентрації шкідливих для здоров’я людини речовин внаслідок забруднення повітря викидами автомобільного транспорту. У зв’язку з цим заявниця неодноразово зверталася в різні державні органи, зокрема в суди, з відповідними скаргами.

У Євросуд заявниця подала скаргу про порушення її прав згідно зі статтею 8 Конвенції, пояснивши, що використання вулиці, на якій розташований її будинок, як автомагістралі, мало негативний вплив на здоров’я її родини, а також стан будинку.

Євросуд констатував у цій справі порушення, оскільки не був дотриманий справедливий баланс між інтересами заявниці та інтересами суспільства. При цьому Євросуд в жодному разі не оспорював права держави будувати дороги для потреб суспільства. Однак у цій конкретній справі держава порушила статтю 8 Конвенції. По-перше, вона не змогла довести, що до моменту використання вулиці, на якій знаходився будинок, як автомагістралі було проведене адекватне екологічне дослідження наслідків такої експлуатації і що надалі держава здійснювала належну екологічну політику. По-друге, заявниця не мала ефективного можливості впливати на процес прийняття рішень щодо використання цієї дороги як автомагістралі, включаючи можливості оскаржити це рішення. Євросуд присудив заявниці 10 000 євро компенсації моральної шкоди.

Таким чином, Європейський суд з прав людини може розглядати справи, які стосуються екологічних питань. Він може притягнути державу до відповідальності за статтею 8 Конвенції у випадку, якщо встановить, що екологічна ситуація істотно і негативно впливає на здоров’я людини, її життя, а також значною мірою перешкоджає користуванню своїм житлом.

 
© 2017 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія