укр eng рус

Content on this page requires a newer version of Adobe Flash Player.

Get Adobe Flash player

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Ліки та держава

12.02.2014

Стаття надрукована у “Щотижневику “АПТЕКА”, #927 (6) 10.02.2014
Автор: Ірина Кириченко,
юрист ЮФ “Ілляшев та Партнери”, Патентний повірений України

“Щотижневик “АПТЕКА” неодноразово знайомив своїх читачів з правозастосовчою практикою українських і зарубіжних судів з вирішення спорів, своєрідним яблуком розбрату в яких є лікарський препарат. Зазвичай причиною спору є його назва, рідше – його склад, але цього разу хотілося б познайомити шановних читачів з абсолютно інноваційним судовим рішенням, яке, фактично, є альтернативою державній реєстрації препарату.

З моменту створення лікарського засобу до його реєстрації та виведення на ринок виникає безліч питань, пов’язаних з колізіями прав різного характеру і правомірністю тих чи інших дій. При цьому особливе місце займають “інформаційні відносини”, що хотілося б проілюструвати унікальним прикладом. Відразу обмовлюся, що оскільки зазвичай я коментую рішення судів суто по своїм справам, то до цієї справи я не маю ніякого відношення і це судове рішення знайшла в Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/Review/36624003), коли перевіряла, чи не з’явилося там рішення по одній зі своїх справ (про яку, в свою чергу, ви напевно дізнаєтеся з коментарів інших юристів, які практикують в галузі фармацевтичного права).

Мова йде про заочне рішення, винесене 24 грудня 2013 року Подільським районним судом міста Києва за позовом гр. N до Київської обласної громадської організації “25-та година” про захист честі, гідності та ділової репутації.

Фабула спору така. Позивач звернувся до суду з позовом проти відповідача про захист честі, гідності та ділової репутації, мотивуючи свої вимоги тим, що 14 жовтня 2011 р. біля Посольства Австрії в Україні Київською обласною громадською організацією “25-та година” була організована і проведена акція протесту проти застосування в Україні протиракового медичного препарату “Україн”.

Позивач зазначає, що під час акції представники цієї організації передали працівникам посольства прес-реліз під назвою “В Україні шахраї труять людей псевдоліками під назвою “Україн”. Крім того, цей документ був розміщений в інформаційній мережі Інтернет.

Як вбачається позивачем зі змісту прес-релізу, в ньому громадська організація піднімає питання про застосування на території України протиракового препарату Україн. Ця інформація носить негативний характер стосовно позивача, а в окремих випадках – в образливій формі характеризує його ділові, моральні та людські якості як громадянина Австрії, винахідника препарату Україн, доктора хімічних наук. Виходячи з цього, позивач зробив висновок, що таким чином порушується його право на повагу до честі, адже, зважаючи на цю інформацію, за відсутності альтернативного джерела відомостей про нього, знижує суспільну оцінку його особи в очах оточуючих не тільки на території України, але і за її межами.

Зазначена інформація також ображає його гідність, що негативно позначається на його власній самооцінці як особистості, оскільки принижує ті якості, які визначають його репутацію в суспільстві.
Ці тези позивача посилюються посиланням на те, з ким спілкується громадянин Австрії N (науковців, фармацевтів, професійних лікарів, дипломатів і т.д., про що можна докладно прочитати в рішенні).
Відповідно, позивач просить суд спростувати цю негативну інформацію, деякі цитати з якої хотілося б навести докладніше (в оригіналі):
“… Препарат “Україн” не відповідає нормам реєстрації лікарських препаратів, і всі медики, які тестували препарат, відмовлялися від подальших випробувань у зв’язку з абсолютною неефективністю препарату. Після судових розглядів між автором препарату “Україн” та Європейським агентством з лікарських препаратів, Європейський суд підтвердив рішення щодо заборони розповсюдження та застосування препарату на території Австрії. Це рішення можна знайти під архівним номером Т-74/08 на сайті МОЗ Австрії… До того ж діє офіційна заборона по вже синтезованому цією компанією препарату “Україн”… Ефективність лікарського препарату “Україн” не може бути перевірена через відмову піддослідних онкохворих приймати препарат, який має невідоме походження…” (абзац п’ятий, шостий прес-релізу);
“…Препарат було завезено на територію України контрабандним шляхом…” (абзац другий заяви);
“…використання отрути “Україн”..” (речення друге абзацу третього заяви);
“…Отрута “Україн” продовжує надходити в країну нелегальним шляхом через представників, зокрема через дипломатичну пошту…” (речення друге абзацу сьомого заяви).
Суд задовольнив позов, визнавши цю інформацію недостовірною і вказавши у своєму рішенні, що поширення такої інформації про особу позивача та його діяльність призвело до заподіяння йому моральної шкоди, яка полягає в приниженні його честі, гідності, а також ділової репутації, і зобов’язав Київську обласну громадську організацію “25-та година” спростувати недостовірну інформацію, розміщену в прес-релізі від 14 жовтня 2011 р. і заяві на адресу Надзвичайного і Повноважного посла Австрійської Республіки в Україні від 26 липня 2012 р. шляхом направлення на адресу Посольства Австрійської Республіки в Україні листа відповідного змісту.
Задовольняючи цей позов, суд посилається на загальні норми Конституції України про права фізичної особи на життя, охорону здоров’я, безпечне для життя і здоров’я довкілля, свободу та особисту недоторканність, недоторканність особистого і сімейного життя, повагу до гідності.
Рішення також мотивоване посиланнями на положення частин 1, 3 ст. 277 Цивільного кодексу України, які визначають, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

“Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежне” – це так звана правова презумпція недостовірності будь-якої інформації, що носить негативний характер. Оскільки категорія справ про захист честі, гідності та ділової репутації є найбільш складною з точки зору доведення, виходячи зі своєї практики, можу стверджувати, що беручи до уваги вищезазначену презумпцію, саме негативний характер поширеної про особу інформації завжди так складно довести в суді: відповідачі, не маючи фактичних доказів своїх гнівних висловлювань, зазвичай займають позицію “а що тут власне такого? То ж ми комплімент хотіли зробити!”.

Якщо проаналізувати практику розгляду судами цієї категорії справ, можна зробити висновок, що за більшістю позовів про захист особистих немайнових прав винесені рішення про відмову, мотивовані висновком суду про те, що поширені відомості носили характер “оціночних суджень”.

Ще років 8 тому я писала у статті про захист ділової репутації, про те, що в наш час межа між образою і компліментом є дуже тонкою та умовною. Це моє припущення за останні роки було підтверджене численними судовими рішеннями. Наведу кілька прикладів.

24.04.2008 р. Святошинський районний суд м. Києва прийняв рішення про відмову у цивільній справі, причиною спору в якій стало те, що один сусід у присутності їхніх спільних знайомих кілька разів обізвав його пацюком. Позивач просив суд зобов’язати відповідача спростувати поширену ним інформацію, яка не відповідає дійсності та ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію, шляхом усного вибачення перед ним у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили. Свій позов він мотивував тим, що ця інформація, яка не відповідає дійсності і порочить його честь, гідність і ділову репутацію, викликає негативну оцінку його як громадянина і принижує оцінку честі і гідності в уяві оточення і знайомих з точки зору загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Відповідач просив суд відмовити в позові, мотивуючи це тим, що “пацюк” – це літературне широко поширене “висловлювання”, воно не порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача, цей вираз був пов’язаний з роком Пацюка.

Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог, суд мотивував рішення тим, що “слово “пацюк” – необразливий вислів і не несе ніякого інформаційного змісту про особу” (http://reyestr.court.gov.ua/Review/5111312).

Імовірно (незважаючи на те, що наше процесуальне право не містить поняття “прецедент”), це рішення стало прецедентним за набагато цікавішим позовом.

17.11.2009 р. Голосіївський районний суд м. Києва відмовив у позові Державній податковій інспекції у Голосіївському районі м. Києва до керівника Творчої спілки “Творчість” про захист честі, гідності і ділової репутації та запобігання діям зловживання свободою масової інформації.

Причиною спору стало те, що 5.10.2007 р., 8.10.2007 р., 9.10.2007 р., 10.10.2007 р. і 11.10.2007 р. відповідачем на території поблизу адміністративних будівель відділу податкової міліції у Голосіївському районі м. Києва з 10:00 до 13:00 та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва з 14:00 до 17:00 за адресами: Київ, вул. Народна, 19/20 та вул. Жилянська, 23 була поширена інформація про працівників податкової міліції та податкової інспекції, яка не відповідає дійсності.

Зокрема, відповідач стверджував: “Податкова інспекція Голосіївського району безсовісно обкрадає жителів. Податкова міліція знущається над громадянами… Щодня отримуючи зарплату з наших з вами кишень, перебуваючи на нашому утриманні, вони діють холоднокровно та усвідомлено, в одному тільки потрібному для них напрямку пограбування чесних жителів, пограбування приватних підприємців, плануючи і здійснюючи незаконні наїзди на підприємства… Щурячі годованці їздять на дорогих іномарках, а громадяни району віддають свою кров, плоть, піт і сили, намагаючись звести кінці з кінцями… Щурячою фомкою в районі виступає відділ податкової міліції, який працюючи в “тісній” співпраці з податковою інспекцією, знаючи ситуацію по кожній справі, готує липові матеріали про порушення”.

Вищезазначена інформація під час цих “перформансів” ілюструвалася плакатами “ганьба пацюкам затягнутим!” (http://reyestr.court.gov.ua/Review/7607000).

Відповідач не надав доказів своєї правоти, зокрема, підтвердження про будь-яке відношення фахівців податкової служби до іномарок, що стоять біля будівлі податкової служби.

Проте суд відмовив у позові, мотивуючи своє рішення тим, що письмові докази позивача, а саме: листівки, інформаційні листки не підтверджують факт поширення їх саме відповідачами. “Доводи представника позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і ґрунтуються лише на припущеннях про зазначені в позовній заяві факти та події, які, на думку позивача, принижують його честь, гідність та ділову репутацію”.

Проте найцікавішим, на мій погляд, є минулорічна “Справа Достоєвського”.

Спочатку було слово: в мировому суді в квітні 2011 р. житель Камчатського краю Євген Федорко, відповідаючи на питання свого опонента, вимовив слово “ідіот”. Суддя зробила Є. Федорко зауваження.
Судовий пристав Є. Іванов, який охороняв порядок на судовому засіданні, написав рапорт про те, що в діях Федорко виявлені ознаки злочину, передбачені ч. 1 ст. 297 Кримінального кодексу Російської Федерації (неповага до суду, що знайшла своє вираження в образі учасників судового розгляду).

У підсумку з рапорту пристава Є. Іванова народилася ціла кримінальна справа обсягом 2,5 томи, яка розслідувалася 2 роки. Федорко, в свою чергу, написав таку заяву: “Про існування слова “ідіот” я дізнався з курсу шкільної програми, зокрема, роману Ф.М. Достоєвського “Ідіот”. На думку дізнавача Кошмана, що співпадає з думкою заступника прокурора Петропавловська- Камчатського Дудіна, слово “ідіот” є лайливим, образливим, відповідно, містить непристойну форму. На їх думку, вживання у громадському місці слова “ідіот” неприпустиме і вважається злочином, який вони мені поставили за провину.

Причиною, що сприяла вчиненню мною цього злочину, став згубний вплив на мене роману Достоєвського Ф.М.. У зв’язку з цим вважаю своїм обов’язком як громадянина РФ повідомити нашим доблесним захисникам правопорядку про осіб, що сприяли вчиненню мною цього злочину. Це вже зазначений мною вище, нині покійний Достоєвський, царство йому небесне. На підставі вищевикладеного прошу порушити кримінальну справу стосовно Достоєвського Ф.М. як підбурювача до вчинення злочину”.

Федорко, очевидно, сподівався, що судові пристави оцінять його гумор. Проте заступник начальника Петропавловськ-Камчатського міського відділу судових приставів І. Лі цілком серйозно прийняв цю заяву, зареєстрував, присвоїв їй номер і долучив до матеріалів кримінальної справи. Відносно Достоєвського Ф.М. була проведена перевірка за ознаками складу злочинів, передбачених ч.4 ст. 33 (підбурювання) і ч. 1 ст. 297 Кримінального кодексу РФ (неповага до суду).

У порушенні кримінальної справи проти класика російської літератури все ж було відмовлено з тієї причини, що він вже більше 100 років перебуває на Тіхвінському кладовищі. Проте постанову Петропавловськ-Камчатського міського відділу судових приставів потрібно процитувати: “Враховуючи, що Достоєвський Ф.М. помер 28.01.1881 р., а Федорко Є.Н. народився 19.11.1960 р., Достоєвський Ф.М. не мав реальної можливості схилити Федорко Є.Н. до вчинення злочину шляхом вмовляння, підкупу, загрози або іншим способом”.

Для того, щоб зробити такий висновок, судовим приставам було потрібно 9 місяців напруженої роботи…
Як бачимо, питання доведення, експертиз і доказів є вирішальними у справах в галузі інформаційних відносин.

Відповідно, представляючи інтереси позивачів у таких справах, юристи Юридичної фірми “Ілляшев та Партнери”, незважаючи на правову презумпцію недостовірності негативної інформації та обов’язок відповідача довести правоту своїх висловлювань, спочатку доводять, що поширена інформація містить у собі конкретні факти, що не відповідають дійсності, а також негативний характер такої інформації.
Якщо теоретично поставити себе на місце юридичного представника відповідача (“слідів” будь-якої участі якого в цій справі я не знайшла), у випадку з препаратом Україн я б обґрунтовувала свою правову позицію відсутністю державної реєстрації препарату в Україні, що і дозволило Київській обласній громадській організації “25-та година” поставити під сумнів якість, ефективність і безпеку цього лікарського засобу і, відповідно, легітимність каналів його розповсюдження.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 грудня 2013 р., відповідач, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України, не довів достовірність поширеної ним інформації, у зв’язку з чим суд зробив висновок про необхідність визнання її недостовірною і задовольнив позов громадянина Австрії N.

Що ж з цього слідує? Як на мене, то свідомо переходити на препарати на натуральній основі (наприклад, чистотіл), а комусь, напевно, “шити сарафани і сукні з ситцю…”.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі. Таким чином, це рішення спростовує не тільки інформацію про те, що “В Україні шахраї труять людей псевдоліками під назвою “Україн” (заголовок прес-релізу), а й фактично цей препарат визнаний таким, що відповідає “нормам реєстрації препаратів” (не маючи при цьому чинного реєстраційного посвідчення).

Звідси виникають нижчезазначені питання:
• Якщо виходити з правової презумпції про те, що будь-яка негативна інформація є недостовірною, чи можна таким чином “закрити” інформацію про протипоказання і побічні ефекти будь-якого лікарського засобу?
• Скільки біодобавок таким чином найближчим часом буде визнано ефективними і безпечними лікарськими засобами?
• Чи бачив хто-небудь цей прес-реліз? (особисто я його в Інтернеті не знайшла і не бачу в мотивувальній частині рішення, щоб “25-та година” будь-яким чином позначила свою “громадянську” позицію з приводу свого прес-релізу).
Проте, ми всі зараз вирішуємо державні питання, часто забуваючи при цьому про хліб насущний. Чи, можливо, замість новин почитати класика?
“Змирися, горда людина, і насамперед зломи свою гордість. Змирися, неробо, і насамперед потрудися на рідній ниві. Не поза тобою правда, а в тобі самому, знайди себе в собі, підкори себе собі, оволодій собою – і побачиш правду.

Не в речах ця правда, не поза тобою і не де-небудь за морем, а насамперед у твоїй власній праці над собою. Переможеш себе, усмириш себе – і станеш вільним, як ніколи і не уявляв собі, і почнеш велику справу, та й інших вільними зробиш, і побачиш щастя, адже наповниться життя твоє, і зрозумієш, нарешті, народ свій і святу правду його.” (Ф.М. Достоєвський “Пушкінська мова”).

Ірина Кириченко,
патентний повірений, юрист юридичної
фірми “Ілляшев та Партнери”

 
© 2017 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія