укр eng рус
Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Норма та зміст

31.08.2016

Галина Лефор, адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Джерело: Юридична практика

Позбавлення батьківських прав не звільняє батька від обов’язків по втримуванню дитини

Як зазначено у Декларації ООН прав дитини (1959 рік), «дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости на піклуванні та під відповідальністю своїх батьків і у всякому разі в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості», «дитина, через свою фізичну та розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та турботи, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження».

З погляду закону, батьки несуть певні обов’язки стосовно своєї дитини, і їхнє невиконання може призвести до позбавлення батьківських прав.

Фактори відхилення

Стаття 164 Сімейного кодексу України (СК України) передбачає підстави для позбавлення батьківських прав. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав якщо: не забрали дитину з родильного будинку або з іншої установи охорони здоров’я без поважної причини та протягом шести місяців не проявляли у відношенні неї батьківської турботи; ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; застосовують які-небудь види експлуатації дитини, примушують її до жебрацтва та бродяжництва. Хронічний алкоголізм кого-небудь із батьків, наркоманія, засудження за здійснення навмисного злочину відносно дитини теж є підставами для позбавлення батьківських прав.

Слід зазначити, що СК України дозволяє позбавити батьківських прав тільки за рішенням суду та тільки при наявності зазначених підстав. Тому бажання матері позбавити батьківських прав батька, що не виплачує аліменти, судом не буде задоволено.

Пленум Верховного Суду України (ВСУ) у постанові від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про всиновлення та про позбавлення і поновлення батьківських прав» вказав, що до позбавлення батьківських прав слід прибігати як до крайньої мері впливу на осіб, що не виконують батьківські обов’язки.

Згідно зі статтею 150 СК України («Обов’язки батьків по вихованню та розвитку дітей») батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини та рідні, своєму народу, своїй Батьківщині; батьки зобов’язані опікуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти, готовити її до самостійного життя. Законодавець ставить за обов’язок батькам поважати дитину, забороняє фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, що принижують людську гідність дитини. Разом з тим, немає яких-небудь роз’яснень практичного застосування зазначеної норми закону. Украй рідкі випадки залучення до кримінальної відповідальності батьків за злісне невиконання встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною, що спричинили тяжкі наслідки (стаття 166 Кримінального кодексу України). Як правило, батьків або осіб, їх, що заміняють, притягують до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання передбачених законодавством обов’язків по забезпеченню необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Але, як показує практика, накладення штрафу на таких горе-батьків не змінює їхнього відношення до власних дітей і рано або пізно призводить до позбавлення батьківських прав.

Пленум ВСУ, роз’яснюючи судам, як застосовувати законодавство при розгляді справ про позбавлення батьківських прав, визначив, що відхилення батьків від виконання своїх обов’язків – це коли вони не забезпечують належного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток. Недостатнє спілкування з дитиною, ненадання їй доступу до культурних та інших духовних цінностей, невияв інтересу до внутрішнього миру дитини – це теж форми відхилення.

Разом з тим, ВСУ рекомендував розцінювати перераховані фактори відхилення від виховання як кожний окремо, так і всі в сукупності лише за умови неналежної поведінки батьків, навмисної зневаги своїми обов’язками. Якщо один з батьків/батьки не контролює свої дії через психічні захворювання, інвалідність, його неможливо позбавити батьківських прав. При відсутності провини батьків вони не будуть позбавлені батьківських прав, але суд може встановити над дитиною опіку відповідно до глави 19 СК України.

Факт відхилення одного або обох батьків від виховання та утримання дитини повинен бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами), а також показами свідків. При цьому окремого рішення суду про підтвердження такого факту не потрібно.

Стаття 165 СК України надає право звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав не тільки одному з батьків, опікунові, піклувальникові, особі, у родині якого проживає дитина, але й установі охорони здоров’я, навчальній або іншій дитячій установі, у якій вона перебуває, органу опіки та піклування, прокуророві. Сімейним законодавством надається право дитині, що досягла 14 років, самостійно захищати свої інтереси, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. Випадки самостійного звернення дитини до суду з таким позовом зустрічаються досить часто. Суди, як правило, при наданні доказів відхилення батьків від виховання та утримання дитини такі позови задовольняють. Разом з тим, суди відхиляють позови підлітків, подані спонтанно, без доказової бази, в силу образ, схильності до прийняття радикальних рішень, під впливом третіх осіб.

Крім того, згідно із частиною 2 статті 258 СК України та частини 2 статті 262 СК України бабка, дід, сестра, брат, мачуха, вітчим мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних осіб (онуків і т.п.) в орган опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

Врахувати думку дитини

Справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, тому підлягають розгляду за загальними правилами підсудності – згідно із частиною 1 статті 109 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків (частина 1 статті 113 ЦПК України). Якщо в одному позові заявлені вимоги про позбавлення батьківських прав і інші вимоги відносно захисту прав дитини (стягнення аліментів), такий позов за правилами частини 1 статті 110 ЦПК України може подаватися на вибір позивача.

Частиною 4 статті 19 СК України передбачена обов’язкова участь органу опіки та піклування під час розгляду судом справ про позбавлення батьківських прав. Орган опіки та піклування представляє суду письмовий висновок про вирішення спору на підставі відомостей, отриманих в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, що бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, що стосуються справи. Разом з тим, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини. Випадки незгоди суду з висновком органу опіки та піклування зустрічаються не так часто, але якщо на підставі розглянутих у судовому засіданні доказів суд доходить іншого висновку, то, як правило, він аргументує своє рішення та роз’яснює причини незгоди з висновком органу опіки та піклування. Також бувають випадки, коли суд, вважаючи висновок органу опіки та піклування недостатньо обґрунтованим, зобов’язує його повторно розглянути це питання та представити висновок за його результатами. Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів м. Києва та Севастополя, виконавчі органі міських або районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності у відношенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладають на служби у справах дітей (частина 1 статті 12 зазначеного Закону). Компетенція служби у справах дітей визначена постановами Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року, якою був затверджений Порядок здійснення органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, та № 905 від 8 жовтня 2008 року «Про затвердження Порядку здійснення діяльності по всиновленню та здійсненню нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей».

Міжнародні та національні правові норми передбачають право дитини на врахування її думки з питань, що стосуються його життя. Так, згідно зі статтею 12 частини 1 Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року про права дитини держави-учасники забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно виражати ці погляди із усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до віку та зрілості дитини. Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою у ході будь-якого судового або адміністративного розгляду, що зачіпає дитину, або безпосередньо, або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

У вітчизняному законодавстві теж закріплені відповідні положення: згідно зі статтею 171 СК України думка дитини повинна враховуватися при розв’язанні питань, що стосуються її життя, у тому числі при розв’язанні питання про позбавлення батьківських прав. Оскільки в законодавстві, а саме в Сімейному Кодексі України, немає чіткої вказівки на вік, починаючи з якого думка дитини повинна враховуватися, у судах виникають питання відносно дотримання зазначених норм права. Як правило, суди керуються критеріями, викладеними у частині 1 статті 218 СК України, згідно з якими для всиновлення дитини необхідна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її виразити. Більшість судів заслуховують та враховують думку дитини, що досягла шкільного віку (6-7 років). Оскільки в таких судових процесах обов’язкова участь представника органа опіки та піклування, кваліфікований психолог не запрошується. Також не проводиться психологічна експертиза. Однак бувають випадки, коли одна зі сторін процесу не згодна з думкою дитини, представляє висновок психолога про неможливість дитини в силу яких-небудь причин, у тому числі тиску іншого батька, виражати свою думку. У цьому випадку суд оцінює відносність, допустимість, вірогідність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв’язок доказів у їхній сукупності.

Згода дитини на її всиновлення надається у формі, що відповідає її віку та стану здоров’я. Разом з тим, суд має право ухвалити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Батьківські обов’язки

Батько, що втратив батьківські права, втрачає особисті немайнові права на дитину та звільняється від обов’язків по її вихованню (стаття 166 СК України). Проте, позбавлення батьківських прав не звільняє від обов’язків по утримуванню дитини, тому що згідно із частиною 3 статті 166 СК України одночасно з позбавленням батьківських прав суд ухвалює рішення щодо стягнення аліментів на дитину. Якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від імені особи, що була позбавлена батьківських прав, суд ухвалює рішення щодо перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадбанку України та ставить за обов’язок матері, батьку або іншим законним представникам дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк від дня вступу рішення у законну силу. Слід зазначити, що стаття 166 СК України була доповнена зазначеною нормою (частина 3) зовсім нещодавно Законом від 17 травня 2016 року. До цього питання про стягнення аліментів на дитину розглядалося тільки на вимогу позивача або за власною ініціативою суду, що траплялося досить рідко. На мою думку, перерахування особою, що була позбавлена батьківських прав, аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадбанку України не тільки забезпечує майнові права дитини, але й підвищує відповідальність несумлінного батька.

Але законодавець все-таки надає батькам, що буди позбавлені батьківських прав, можливість виправити допущені помилки: стаття 168 СК України дозволяє в судовому порядку добитися побачень із дитиною за умови, що це не заподіє шкоди її життю, здоров’ю та моральному вихованню, а стаття 169 СК України передбачає можливість у судовому порядку відновити батьківські права.

 
© 2017 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія