Роль судів при розгляді спорів у сфері державних закупівель

Державні закупівлі України, листопад 2008

Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року щодо тлумачення зазначеної норми встановлено, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, навіть за відсутності у спеціальних нормативно-правових актах, що регулюють проведення закупівель за державні кошти, положень щодо можливості судового захисту (прямо передбачає лише «звернення до суду з приводу відшкодування витрат, пов’язаних з участю у торгах», інші випадки звернення до суду у Постанові не прописані) порушені права і охоронювані законом інтереси замовників та учасників процедур закупівель можуть бути захищені судом.

Зважаючи на те, що з моменту набуття чинності Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» та правове регулювання питань державних закупівель повернулося в стан, подібний тому, що існував чотири роки тому, знову стали актуальними питання способів судового захисту порушених прав суб’єктів державних закупівель та судових процедур. Додатковим чинником також є набуття чинності з 01.09.2005 року Кодексом адміністративного судочинства України, який в 2004 році не діяв.

Наразі при зверненні до суду слід керуватися загальними нормами Цивільного кодексу України та поки що чинного Господарського кодексу щодо способів захисту прав та охоронюваних законом інтересів. Так, ст. 16 Цивільного кодексу України передбачає такі способи захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів:

визнання права;
• визнання правочину недійсним;
• припинення дії, яка порушує право;
• відновлення становища, яке існувало до порушення;
• примусове виконання обов’язку в натурі;
• зміна правовідношення;
• припинення правовідношення;
• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
• визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес також в інший спосіб, що встановлений договором або законом.

Майже тотожні способи захисту передбачені і ст. 20 Господарського кодексу:
• визнання наявності або відсутності прав;
• визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод на підставі, передбаченій законом;
• відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;
• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
• присудження до виконання обов’язку в натурі;
• відшкодування збитків;
• застосування штрафних санкцій;
• застосування оперативно-господарських санкцій;
• застосування адміністративно-господарських санкцій;
• установлення, зміна і припинення господарських правовідносин;
• інші способи, передбачені законом.

Виходячи з сутності відносин між учасниками та замовниками торгів, адекватними способами захисту можна вважати такі:
− припинення дії, яка порушує право;
− відновлення становища, яке існувало до порушення;
− визнання правочину недійсним.
За певних обставин, зважаючи на сутність спору, можуть використовуватися й інші способи захисту. При цьому слід враховувати, що саме від обраного способу захисту залежить формулювання позовних вимог.

Практика розгляду судами спорів щодо оскарження процедур закупівлі, в яких брали участь адвокати та юристи юридичної фірми “Ілляшев та Партнери”, дозволяє зробити висновок про формування певних узагальнених підходів господарських судів України до розгляду подібних спорів.
Так, зазвичай останнім часом господарські суди відмовляють у порушенні справ у випадку, якщо заявлені вимоги про визнання недійсними (незаконними, нечинними) рішень замовника. Така позиція є трохи суперечливою з огляду на те, що рішення замовника, приміром, про оголошення торгів, можна вважати правочином. При цьому у випадку, якщо позов подано після розкриття тендерних пропозицій під час проведення відкритих торгів, вочевидь, визнання недійсним лише рішення замовника про їх оголошення є недостатнім для належного захисту порушених прав учасника.
Протягом останніх років (коли значну роль на ринку державних закупівель відігравала Тендерна Палата України) під час дії Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» склалася практика визнання недійсними торгів в цілому, і саме таким чином зараз найчастіше формулюються позовні вимоги в разі оскарження торгів учасниками (або, як це було до кінця березня 2008 року, Тендерною Палатою України).

Наразі не до кінця вирішеним є питання визначення компетенції (підвідомчості) судових справ у сфері державних закупівель, адже досі позовні заяви подаються як до господарських, так і до адміністративних судів (до останніх, як правило, в разі, якщо замовниками торгів є органи державної влади – суб’єкти владних повноважень). Вочевидь, передання таких спорів на розгляд адміністративних судів є помилковим, але до узагальнення практики і чіткого розмежування компетенції адміністративні суди продовжують виносити рішення щодо окремих процедур закупівлі.
У цілому слід зауважити, що «рівень» основного нормативно-правового акта, що на сьогодні регулює відносини у сфері державних закупівель негативно впливає на судову практику, так само, як негативні наслідки мали постійні зміни Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», але при цьому судовий захист все ж таки залишається ефективнішим, ніж оскарження до уповноваженого органу.