Закони і буття

Гвардія банків, листопад 2011

Зміни у фінансовому законодавстві України можуть бути використані для посилення державного контролю, захисту великих національних ФПГ та встановлення обмежень для середнього класу. Але для переважної більшості населення не є таким, що істотно вплинуть на щоденне життя.

Восени 2011 року українська влада продовжила реформування законодавчої бази, що в принципі є процесом постійним і чому можна було б навіть не приділяти спеціальної уваги, адже для бізнесу щоденна зміна правил є звичною. Та цього разу йдеться про введення досить суворих обмежень споживчого кредитування та готівкового обігу іноземної валюти, що безпосередньо впливає на значну частину українських громадян. Крім того, змін зазнали закони, що регулюють умови звернення стягнення на житло, передане в іпотеку як забезпечення виконання зобов’язань. Дещо менший стосунок до звичайних громадян, але істотне значення для банківської системи загалом мають затверджені НБУ нові Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів та Положення про порядок подання відомостей про структуру власності.

Валюта в обмін на паспортні дані

Найбільший суспільний резонанс із зазначених нововведень мала зміна умов придбання готівкової іноземної валюти. 11 жовтня 2011 року правління НБУ прийняло Постанову №364 з дуже «інформативною» назвою – «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», відповідно до якої внесено зміни до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України. Згадану Постанову було оприлюднено 28.10.2011 р. в офіційному періодичному виданні нормативно-правових актів “Офіційний вісник України” № 81. З цього дня під час придбання іноземної валюти, її конвертації або купівлі дорожніх чеків (зокрема за гривні) на суму до 150 тис. грн., а також вчинення деяких інших операцій на таку суму банки почали вимагати від фізичних осіб надання документу, що посвідчує особу та резидентність, при цьому банки також зобов’язані зберігати копії таких документів. Проведення згаданих вище операцій на більшу суму вимагає повноцінної ідентифікації клієнта відповідно до вимог Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

Нові правила обміну обумовлені, як висловився у своєму зверненні Голова НБУ, курсом «на лібералізацію валютного ринку з одночасним посиленням контролю за його функціонуванням». Формально Постанова № 364 дещо «лібералізувала» умови, що були встановлені Нацбанком зовсім недавно, а саме в серпні цього року. Тоді Правління НБУ прийняло Постанову № 278, якою пороговий показник для валютно-обмінних операцій було встановлено на рівні 50 тис. грн. і яку було оскаржено в судовому порядку буквально через тиждень після оприлюднення.
До речі, представники Арсенія Яценюка, який виступив позивачем, анонсували оскарження й Постанови № 364. Наступне судове засідання у справі призначено на 28.11.2011 р., при цьому дію оскаржуваних нормативно-правових актів не призупинено, тож придбання валюти без надання для копіювання документу, що посвідчує особу та резидентність, в банківських установах неможливе.

Наразі прийняття та, що в українських реаліях значно важливіше, суворий контроль за дотриманням Постанови № 364, за твердженням представників деяких банків, призвели до зменшення обсягу валютно-обмінних операцій на готівковому ринку. Вочевидь, попри те, що на дані про особу, отримані у процесі обслуговування клієнтів під час здійснення валютно-обмінних операцій, поширюється режим банківської таємниці з відповідними правилвми їх зберігання, передбаченими главою 10 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, українці не довіряють ані банкам, ані державі, і воліють зберігати свою таємницю при собі, хоча б і у гривнях.

Заборона валютних споживчих кредитів та виселення боржників

22 вересня було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг». Цей Закон, яким запроваджено зміни до низки нормативно-правових актів із питань споживчого кредитування та умов звернення стягнення на житлові приміщення, які були передані в іпотеку, обговорювався (у вигляді проекту) доволі давно, оскільки був зареєстрований ще в листопаді 2010 року. Вперше закон було прийнято Верховною Радою в липні цього року, але президент повернув його із пропозиціями, які, щоправда, не стосувались положень, що є принциповими для споживачів.

Внаслідок прийняття закону, як уже було зазначено, заборонено надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті. Таким чином, легітимізовано відповідну заборону, яку раніше держава намагалась ввести шляхом прийняття підзаконних актів, і з моменту набуття чинності законом банки або інші фінансові установи не можуть кредитувати придбання фізичними особами для власних потреб «будь-яких виробів (товарів), робіт чи послуг, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб».

Причини введення заборони очевидні. По-перше, держава та банківська система ще пам’ятають кризовий продаж іноземної валюти за рахунок валютних резервів НБУ позичальникам, що мали кредити в іноземній валюті, і не хочуть не допустити, або, принаймні, зменшити негативні наслідки цього, зокрема у формі суспільного невдоволення, в разі настання другої хвилі фінансової кризи. По-друге, політика держави має спрямовуватися на захист національної валюти та обмеження використання іноземних валют на внутрішньому ринку. Інші аргументи на користь введення заборони також зрозумілі – регулятор, хоча він формально і не висунув з цієї законодавчої ініціативи, виступає проти використання зовнішніх запозичень для споживчого кредитування, крім того, зважаючи на значну частку банків з іноземним капіталом в українській банківській системі, такі банки при виході на ринок споживчого кредитування за умов нестачі гривневих ресурсів сприятимуть зменшенню курсу іноземних валют та поповненню валютних резервів НБУ.

Законом введено й інші новели щодо кредитування, зокрема перероблено ст. 10561 Цивільного кодексу України, яка у попередній редакції забороняла банкам в односторонньому порядку змінювати проценти за кредитним договором. Відтепер зміна відсотків забороняється лише в тому разі, якщо відсоток є фіксованим, натомість введено категорію змінюваної відсоткової ставки, яка може коригуватися відповідно до індексу та має обмежуватися встановленим в договорі максимальним розміром збільшення відсоткової ставки.

Інші зміни, запроваджені Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», не є настільки логічними та послідовними.

Так, зміни до Житлового кодексу та Закону «Про іпотеку» в частині можливості виселення боржників із житлових приміщень, переданих в іпотеку, спрямовані радше на уточнення формулювань, ніж на встановлення принципово нових положень. Але й тут законодавця та банківське лобі спіткала прикра невдача, адже нова редакція частини другої ст. 109 Житлового кодексу передбачає лише, що «громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилтлового приміщення». Тобто якщо виселення відбувається через звернення стягнення на житлове приміщення, передане в іпотеку для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, але при цьому кредит фактично не був спрямований на придбання саме цього нерухомого майна, суд (а фактично й кредитор) вирішуватиме питання надання особам, яких виселяють, іншого житлового приміщення. Вочевидь, відсутність визначення такого приміщення в судовому рішенні може бути підставою для його оскарження.

Законодавець також здійснив спробу ліквідації однієї з популярних схем уникнення відповідальності за невиконання зобов’язань фізичних осіб шляхом проведення процедури їх банкрутства як фізичних осіб-підприємців. Наразі до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» внесено зміни, якими, зокрема, чітко визначено, що фізичні особи-підприємці не можуть бути суб’єктами банкрутства за грошовими зобов’язаннями, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов’язаних зі здійсненням такою особою підприємницької діяльності. Тобто в разі наявності заборгованості за споживчим кредитом банкрутство не врятує від нарахування відсотків та неустойки.

«Гюльчатай, відкрий личко», або Хто є справжнім власником банку

Важливою новелою, яку, щоправда, введено не законом, а нормативним актом Нацбанку, є Положення про порядок подання відомостей про структуру власності.

Держава завжди мала бажання знати, хто є справжнім власником банку. Для цього Законом «Про банки і банківську діяльність» запроваджено механізм отримання попереднього дозволу НБУ особами, що мають намір набути в банку істотної участі (пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 й більше відсотками статутного капіталу та/або акцій із правом голосу, паїв юридичної особи або незалежої від формального володіння можливості значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи). Метою цього законодавчого положення був контроль бездоганної ділової репутації осіб (як юридичних, так і фізичних), що фактично здійснюють контроль діяльності банку, задля дотримання інтересів вкладників і збереження стабільності банківської системи.

Натомість на практиці згадані законодавчі вимоги бпонад 10 років не завжди виконувалися, адже нормативні акти Нацбанку не передбачали докладного порядку визначення опосередкованого володіння та встановлення реальних власників, що дозволяло банкам та їх власникам самотужки вирішувати, чи слід дотримуватися законодавчих положень. З прийняттям положення є сподівання, що мету закону буде нарешті досягнуто.

Крім того, Постановою Правління НБУ № 306 від 08.09.2011 р., якою затверджене згадане вище положення, прийнято й новий порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття їх відокремлених підрозділів.

Вочевидь, ці зміни не є останніми та слід очікувати на активну нормотворчість регулятора.