укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Євгенія Макаренко: Закон № 2147 вирішує важливі питання взаємодії міжнародного комерційного арбітражу та державних судів

01.02.2018

Євгенія Макаренко, юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери»

Джерело: Українські новини

Юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери» Євгенія Макаренко вважає, що Закон України № 2147 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня, вирішує важливі питання взаємодії міжнародного комерційного арбітражу та державних судів, що робить Україну більш привабливим місцем арбітражу і потягне за собою додаткові надходження до бюджету.

Проарбітражність нового процесуального законодавства: проблематика процесуальних змін, що стосуються арбітражу.

15 грудня цього року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. № 2147-VIII (далі – Закон № 2147). По суті, кожен з перерахованих кодексів викладений у новій редакції, що істотно відрізняється від раніше діючих процесуальних правил. Серед глобальних змін у господарському та цивільному процесі авторами законопроекту відзначається підтримка державним судом міжнародного комерційного арбітражу та третейського суду.

Справді, серед ключових і проблемних питань міжнародного комерційного арбітражу важливе місце займає проблема взаємодії державних судів і міжнародного комерційного арбітражу, а також його підтримка. Детальніше про те, які ж нові положення з’явилися у процесуальному законодавстві України в контексті взаємодії міжнародного комерційного арбітражу та державних судів у рамках арбітрабельності суперечок, забезпечувальних заходів, а також скасування, визнання і виконання арбітражних рішень, розглянемо нижче.

Арбітрабельність спорів

Так, стаття 22 нової редакції Цивільного процесуального кодексу передбачає право сторін на передачу спору на розгляд іноземного суду – спір, який відноситься до юрисдикції загального суду, може бути переданий за угодою сторін на вирішення суду іншої держави.

Разом з цим, стаття 22 Закону № 2147 передбачає право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду та міжнародного комерційного арбітражу, і визначає також перелік спорів, підсудних господарським судам, тим самим обмежуючи юрисдикцію арбітражу.

Укладення арбітражної угоди призводить до таких двох процесуально-правових наслідків як обов’язок зацікавленої сторони спору звернутися у відповідний міжнародний комерційний арбітраж для вирішення спору, а також виключення юрисдикції державних судів вирішувати спір. Якщо сторона арбітражної угоди, всупереч укладеній арбітражній угоді, все-таки звертається з позовом до державного суду, то останній з власної ініціативи або за заявою сторони спору повинен визнати себе некомпетентним розглядати таку справу.

Закріплення у національному процесуальному законодавстві положень, що визначають компетенцію арбітражу вирішувати спір, відображає проарбітражний підхід нового законодавства.

Судовий контроль дійсності арбітражної угоди

Нові процесуальні правила в Господарському процесуальному кодексі, безперечно, визначають можливість підтримки українськими судами визнання дійсності арбітражної угоди – будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

Питання, пов’язані з існуванням і дійсністю арбітражної угоди, охоплюють арбітрабельність у широкому сенсі. Відсутність зазначеної норми права у попередній редакції кодексу фактично призводила до неможливості вирішення спору в міжнародному комерційному арбітражі.

Так, у судовій практиці існують приклади, коли в арбітражній угоді було неправильно зазначене місце проведення арбітражу, його рішення, назва арбітражної інституції, кількість арбітрів тощо. Дефекти, які впливають на дійсність арбітражної угоди, ведуть безпосередньо до руйнування самої арбітражної процедури, оскільки винесені арбітражні рішення у такому випадку можуть бути скасовані.

Забезпечувальні заходи державного суду в підтримку арбітражу

На прохання міжнародного комерційного арбітражу або за заявою учасника з дозволу арбітражу, національний суд може сприяти арбітражному розгляду шляхом: вжиття заходів забезпечення доказів, у тому числі призначення експертизи, вжиття заходів забезпечення позову, у тому числі накладення арешту на майно та грошові кошти, встановлення обов’язку або заборони вчиняти дії тощо.

У статті 27 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», яка регулює сприяння суду в отриманні доказів, зазначено таке: третейський суд або сторона зі згоди третейського суду можуть звернутися до апеляційного загального суду за місцезнаходженням доказів (місцем проживання свідка) з проханням про сприяння у допиті свідка, витребуванні доказів або їх огляді за їх місцезнаходженням. Суд може виконати це прохання у межах своєї компетенції та згідно зі своїми правилами отримання доказів.

Такі норми є досить прогресивними і сприяють арбітражній процедурі. Можливо, їх реалізація допоможе популяризувати серед іноземних інвесторів національний арбітраж як справді ефективний спосіб вирішення спорів. Разом з тим, незважаючи на таке законодавче закріплення, на сьогодні ця норма ще не має прикладів своєї практичної реалізації.

Визнання і виконання арбітражних рішень. Скасування арбітражних рішень національними судами

Рівень скасування національними судами арбітражних рішень, а також можливість визнання і реального виконання арбітражних рішень можуть бути одним з основних критеріїв для визначення проарбітражного клімату країни, де витребовується виконання арбітражного рішення, а також для іноземного інвестора під час вирішення питання про передачу спору на розгляд комерційного арбітражу, оскільки на практиці недостатнім вважається не тільки отримання арбітражного рішення, але також отримання в результаті компенсації від боржника.

Відповідно до нових прицільних правил справи про оскарження рішень міжнародних комерційних арбітражів, а також справи про їх визнання та виконання, розглядатимуться апеляційними судами і переглядатимуться Верховним Судом. Така зміна є досить ефективною, тому що скорочення судових інстанцій у розгляді таких спорів не дасть недобросовісному боржнику затягувати процес отримання компенсації позивачем.

Висновок

Таким чином, Закон № 2147 вирішує важливі питання взаємодії міжнародного комерційного арбітражу та державних судів. На інституційному рівні державні суди і міжнародний комерційний арбітраж є незалежними один від одного. На процесуальному рівні існують певні питання арбітражу, що вирішуються державними судами в його підтримку. Вже внесені в українське арбітражне законодавство зміни зроблять Україну більш привабливим місцем арбітражу та створять передумови для додаткових надходжень до бюджету.

 
© 2018 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія