укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Зона вільної торгівлі – покращений доступ до ринків

16.07.2019

Олена Омельченко, партнер, керівник практики міжнародної торгівлі

Джерело: Ukrainian Law Firms 2019

Регіональні торговельні угоди стають одним з найсерйозніших викликів для СОТ за всі роки її існування. Правила СОТ не перешкоджають укладенню угод про зону вільної торгівлі (ЗВТ) та митні союзи за умови, що такі угоди будуть сприяти розвитку вільної торгівлі і не приведуть до створення перепон у торгівлі між його учасниками і третіми країнами.

Переважна більшість регіональних торговельних угод укладається у формі ЗВТ.

Стаття XXIV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 дає визначення ЗВТ, як групи з двох або більше митних територій, на яких мита та інші засоби регулювання торгівлі стосовно товарів, що походять з цих територій, не повинні бути вищими чи більш обмежувальними, ніж відповідні мита та інші засоби регулювання торгівлі, які діяли на цих самих складових територіях до утворення зони вільної торгівлі.

При укладенні угоди про зону вільної торгівлі суттєво знижуються митні тарифи на торгівлю між країнами цієї зони, в той час як зберігається право за кожною із них самостійно регулювати свої відносини і митні тарифи з третіми країнами. Саме у цьому полягає відмінність ЗВТ від митних союзів, які є більш вищим ступенем економічної інтеграції і передбачають наявність єдиної тарифної політики у відношенні до третіх країн та єдиного митного законодавства.

Саме тому переважна більшість регіональних торговельних угод укладається у формі ЗВТ. І це не дивно, адже Угоди про ЗВТ регулюють доступ до стратегічно важливих ринків, тобто дозволяють інтегрувати економіки на необхідному рівні при максимальному збереженні суверенітету цих країн і в додаток мінімальної кількості зусиль. До того ж країна однозначно може бути у декількох зонах вільної торгівлі.

Система урегулювання суперечок в митних союзах та ЗВТ відрізняється. Митні союзи припускають наявність постійного суду для вирішення спорів між країнами-учасницями і для здійснення контролю за правомірністю актів наднаціонального органу, що регулює єдину тарифну політику у відношенні до третіх країн. У зонах вільної торгівлі суперечки між країнами вирішуються шляхом створення ad hoc арбітражів.

Світові тенденції свідчать, що кількість угод про ЗВТ з кожним роком буде тільки збільшуватися, а статистика СОТ є тому підтвердженням, зокрема, за даними СОТ у 1993 році діяло 37 подібних угод, а на кінець 2018 року було 467 діючих угод про ЗВТ.

В п’ятірку членів СОТ, що мають найбільшу кількість угод про ЗВТ, входить ЄС (40), Європейської асоціації вільної торгівлі (31), Чілі (30), Сінгапур (24) та Туреччина (23).

Змінилася не тільки кількість угод, але і їх зміст.

Якщо раніше найчастіше укладались двосторонні угоди про вільну торгівлю, то останнім часом укладаються багатосторонні угоди. Угоди про ЗВТ все ще називають «регіональним», хоч часто не існує прив’язки до якогось конкретного регіону і така назва використовується лише для протиставлення угодам СОТ.

Суттєво змінився зміст регіональних торговельних угод. Окрім зниження тарифів та скасування нетарифних бар’єрів між митними територіями, що об’єднались у зону вільної торгівлі, угоди регулюють питання інтелектуальної власності, сталого розвитку, інвестицій, прав споживачів, екологічних стандартів. Таким чином, регіональні торговельні угоди йдуть далі ніж норми ГАТТ і тим самим поступово зміщують акценти з багатосторонньої торгової системи СОТ в регіональні правила.

Найбільшим викликом для СОТ може стати створення зони вільної торгівлі шляхом укладення мега-регіональних угод, що охоплюють кілька континентів і послаблять вплив СОТ у міжнародній торгівлі.

Основна причина такого кількісного і якісного зростання регіональних торговельних угод полягає у тому, що з кожним роком все складніше досягнути консенсусу при прийнятті рішення між великою кількістю членів СОТ. У той час, як в двосторонньому порядку набагато простіше і швидше знайти порозуміння про нові правила, яких ще немає в СОТ, та домовитись про лібералізацію торгівлі та політичні уступки, що пов’язані з такими домовленостями.

Відповідно до правил СОТ митні союзи та ЗВТ є виключеннями із загального правила СОТ, бо надають певні пільги та преференції для обмеженого кола учасників, що не відповідає базовому принципу найбільшого сприяння. Контроль за дотриманням цього виключення покладено на спеціальний Комітет, до якого входять усі члени СОТ. У ході засідання Комітету неодноразово висловлювались занепокоєння щодо порушення регіональними торговельними угодами норм СОТ. З часом функції Комітету звелись лише до отримання нотифікацій щодо укладення угод та ведення статистики. Органом урегулювання суперечок також не було прийнято рішення щодо порушення регіональними торговельними угодами норм СОТ.

Наявність недостатнього механізму для контролю за виконанням статті XXIV ГАТТ 1994 призвело до широкомасштабного укладення регіональних торговельних угод, які витісняють вплив СОТ з міжнародної торгівлі.

Український досвід

Україна теж користується перевагами від вільної торгівлі з низкою країн. Загалом, Україною укладено 17 угод про вільну торгівлю, 14 з яких охоплюють торгівлю товарами, 3 – торгівлю товарами та торгівлю послугами.

Угоди про вільну торгівлю

Упродовж 1992 – 2006 рр., ще до вступу в СОТ, Україна уклала двосторонні угоди про вільну торгівлю з державами-членами СНД (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан), а також угоду про вільну торгівлю з Республікою Македонія.

Ці угоди не мають положень щодо реального механізму урегулювання суперечок та є примітивними у порівнянні з угодами, що були укладені після вступу України до СОТ.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС

Яскравим прикладом участі України в класичній регіональній торговельній угоді є Угода про асоціацію між Україною та ЄС. Із самого початку це мала бути угода, що містить лише торговельну частину і передбачає всеосяжну зону вільної торгівлі, що охоплює торгівлю товарами та послугами. Однак під час її укладення текст було доповнено політичною частиною щодо співробітництва в сфері юстиції, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод, а також економічного та галузевого співробітництва.

У торговельному розділі, окрім класичних положень щодо вільної торгівлі закріплено поглиблені зобов’язання з інтелектуальної власності (в частині географічних зазначень), передбачена можливість застосування двосторонніх захисних заходів щодо імпорту в Україну європейських автомобілей, а також приділено окрему главу зобов’язанням щодо сталого розвитку.

Угода про асоціацію між Україно та ЄС передбачає механізм урегулювання спорів шляхом створення арбітражу ad hoc. Процедури розгляду спору спрощені, але схожі з домовленостями в СОТ. Варто визнати, що на практиці регіональні арбітражні механізми практично не використовуються в торговельних спорах. В силу високого авторитету, наявності апеляційної інстанції і практики застосування норм багатосторонньої торговельної системи держави переважно звертаються до Органу врегулювання суперечок СОТ.

Однак, незважаючи на це, ЄС скористався положеннями двостороннього механізму врегулювання суперечок та запросив консультації з метою отримання доказів та пояснень від української сторони стосовно обмежень експорту лісу-кругляку задля подальшого скликання арбітражної групи для розгляду спору.

Тим не менше, ця Угода залишається найважливішою угодою в розрізі торговельних відносин між Україною та ЄС.

Договір про зону вільної торгівлі з державами-учасницями СНД

Не менш важливим для України є Договір про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 р. з державами-учасницями СНД, таким як: Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, РФ, Таджикистан, Узбекистан.

Договір набув чинності 20 вересня 2012 року і змінив близько ста двосторонніх документів, що регламентували ЗВТ між країнами СНД. Крім цього, Договір має посилання на ГАТТ 1994, передбачає повне обнулення мит, скасування кількісних обмежень та має власний механізм урегулювання суперечок між державами, що його уклали.

Однак досвід показав, що Україна не довіряє цьому механізму урегулювання суперечок через можливий політичний вплив на експертів (арбітрів), які мають розглядати суперечку. Зокрема, це стало явним після того як Російська Федерація в односторонньому порядку з 2016 року припинила виконання своїх зобов’язань за цим Договором.

Такі дії Російська Федерація пояснила «винятковими обставинами, що зачіпають інтереси і економічну безпеку Російської Федерації і вимагають вживання невідкладних заходів», що пов’язані із застосуванням з 1 січня 2016 року торгово-економічного розділу Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Україна оцінила можливості оскарження цієї ситуації в СОТ і прийняла політичне рішення у відповідь: підвищила ставки ввізного мита до рівня зв’язаних за своїми зобов’язаннями в СОТ.

Таким чином, Договір залишається важливим та регулює торговельні відносини з усіма державами, що його підписали, окрім РФ.

Інші угоди про ЗВТ

Україна має преференції в торгівлі за результатом укладення Угоди про вільну торгівлю між Україною та державами ЄАВТ (Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн) (набрала чинності 01.06.2012 р.) та Угоди про вільну торгівлю між Урядом України та Урядом Чорногорії (набрала чинності 01.01.2013 р.), до сфери охоплення яких належить торгівля товарами та послугами.

Угода про вільну торгівлю між Україною та Канадою набрала чинності 01.08.2017 р. і охоплює лише торгівлю товарами. Нещодавно було підписано Угоду про вільну торгівлю між Кабінетом Міністрів України та Урядом Держави Ізраїль. Наразі здійснюються внутрішньодержавні процедури для забезпечення набрання нею чинності.

Окрім цього, тривають переговори з укладення угод про вільну торгівлю з Турецькою Республікою та Республікою Сербія, які будуть завершені тільки тоді, коли буде досягнутий збалансований результат для обох сторін.

Беручи до уваги наведене вище, варто визнати, що в наш час регіональні торговельні угоди стали не виключенням з правил, а стандартною практикою, покликаною доповнити універсальне регулювання на рівні СОТ. З огляду на кризу СОТ, що загострилася в останні роки, залишається очікувати, що регіональні торговельні угоди й надалі сприятимуть розвитку вільної торгівлі між країнами без бар’єрів ззовні. Іншими словами, регіональна інтеграція повинна доповнювати багатосторонню торговельну систему, а не загрожувати їй.

 
© 2019 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія