укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Еволюція Феміди

31.03.2014

Не мають вершити долі 25-річні судді

Автор: Роман Марченко, старший партнер юридичної фірми «Ілляшев та Партнери»
Надруковано: «Контракти»

Після зміни керівництва країни і повернення тексту Конституції 2004 року політики демонструють бажання провести цілу низку реформ, у тому числі і реформування судової системи. Варто зазначити, що народним депутатам вже вдалося повернути парламенту повноваження з призначення суддів. Але для повноцінного реформування судової системи слід прийняти ще низку законів, не всі з яких можуть збігатися з інтересами нової влади.

Відразу хочу зауважити, що в процесі реформування системи правосуддя не слід відкидати усі нововведення, які були запроваджені попередньою владою. Наприклад, введення обов’язкових прозорих іспитів для кандидатів на посаду судді є абсолютно правильним і прогресивним рішенням. Особисто мені відомо багато випадків, коли кандидати в судді, які є близькими родичами політиків і чиновників і за часів Кучми легко одягли б мантію, це тестування не проходили. Це заслуга старої влади, і цю тенденцію треба зберегти і розвивати.

В рамках реформування судової реформи необхідно виділити декілька напрямків. Перше, що слід підкоригувати, – це механізм призначення суддів на адміністративні посади. Як відомо, раніше голів судів та їх заступників призначав Президент України. В подальшому ці повноваження узурпувала Рада суддів України, а врешті призначення голів судів та їх заступників стало прерогативою Вищої ради юстиції (ВРЮ). Варто відзначити, що жоден із згаданих механізмів не відповідає задекларованим принципам суддівського самоврядування. Адже усі служителі Феміди на адміністративні посади призначалися, а отже були комусь цим зобов’язані. Останнім часом таким центром впливу були ВРЮ та Адміністрація Президента. Більшість голів судів були змушені рахуватися з цим фактом. Єдиним винятком з правил був і залишається механізм у Верховному суді України, коли судді самостійно обирають голову суду. Аналогічний механізм спочатку діяв і у новостворених апеляційних господарських судах. Проте через деякий час влада вирішила позбавити суддів апеляційних господарських судів самостійно обирати голів, оскільки невдовзі стало зрозуміло, що важко впливати на керівництво, яке не призначаєш і не знімаєш сам. Вважаю, що сьогодні потрібно запровадити механізм не призначення, а обрання голів судів та їх заступників самими суддями в усіх судових інстанціях. Інший важливий момент: термін повноважень суддів на адміністративні посади потрібно скоротити до одного, щонайбільше до двох років. У цьому випадку голови судів просто не зможуть чинити тиск на суддівський корпус, оскільки в іншому випадку їх не оберуть повторно.

Йдеться і про зміни до Конституції. Тут не менш важливим напрямком є реформування Вищої ради юстиції, зокрема механізму її формування. Сьогодні до складу ВРЮ входять члени від Верховної Ради, Президента України, з’їзду суддів України, з’їзду адвокатів України, прокуратури. Фактично основний склад ВРЮ складається з людей, які мають зацікавленість у прийнятті тих чи інших судових рішень. При цьому однією з основних задач ВРЮ є оцінка діяльності суддів, на яких надійшли скарги або заяви громадян. Тому не дивно, що в деяких випадках судді змушені приймати рішення з оглядкою на позицію ВРЮ або окремих її представників. Де ж знайти для ВРЮ незалежних професіоналів «з холодною головою, гарячим серцем і чистими руками»? Думаю, серед вчених, професорів юридичних вузів і просто шанованих і порядних юристів – обов’язково не зайнятих практичною юриспруденцією. Бо лише в них немає мети у майбутньому «покористуватися» з призначеного судді.

Сьогодні лунають голоси на підтримку ліквідації господарських та інших спеціалізованих судів як таких. Безумовно, очищувати систему потрібно. Але банальна ліквідація господарських судів не обіцяє нічого доброго. Один з варіантів – створення господарських та інших палат в судах загальної юрисдикції. Впевнений, що доцільно зберегти спеціалізацію суддів, що розглядають спори. Оскільки один і той самий суддя не може паралельно якісно розглядати кримінальні справи та адміністративні і господарські спори.

Після недавніх подій з вуст політиків лунають заклики провести люстрацію судової системи, звільнивши усіх суддів і призначити нових. Згоден, що судова система далека від ідеалу. Але подібні дії можуть стати причиною колапсу. Я дотримуюсь позиції про те, що треба йти еволюційним шляхом – шляхом самоочищення. Для цього нам варто перейняти, наприклад, грузинський досвід. У Грузії для викорінення корупції серед служителів Феміди запропонували метод «батога і пряника». «Пряник» – у вигляді підвищення зарплат і соціальних гарантій. У свою чергу, правоохоронним органам законодавчо дозволили провокувати дачу хабарів суддям. А суддів зобов’язали повідомляти у відповідні інстанції про всі пропозиції одержання неправомірної вигоди. Якщо з якихось причин суддя просто навіть не повідомив про пропозицію хабара, а правоохоронці зафіксували цей факт, такого суддю автоматично звільняють з посади. Ця система довела свою ефективність в Грузії, про корумпованість суддів і чиновників якої раніше також складали легенди. Я вважаю, що в Україні також слід реально карати нечистих на руку суддів. Для впровадження подібних антикорупційних механізмів потрібна лише політична воля. Після впровадження такого механізму система правосуддя самоочиститься сама. Судді, які прийшли в систему брати хабарі, почнуть боятися і будуть змушені піти. В результаті залишаться служителі Феміди, які готові працювати чесно виходячи лише з суддівської зарплати.

Також слід посилити кваліфікаційні вимоги до кандидатів у судді. Кандидат на посаду судді повинен мати необхідний рівень знань і життєвий досвід. При всій повазі до вітчизняних служителів Феміди, не може вершити правосуддя і вирішувати долі людей 25-річний суддя. В цьому питанні орієнтиром для нас повинен стати досвід Великої Британії, адже англійська система судочинства визнана однією з кращих в світі. Її особливість у відсутності поняття «кар’єрного» судді. Фірма «Ілляшев та Партнери» веде багато справ в Англії, і для колег-британців є нонсенсом, що вчорашній студент отримує право вершити долі людей. Зазвичай, претендувати на посаду судді в Британії може адвокат дуже високого рівня, який має багаторічний досвід роботи, зміг заробити достатньо грошей і в силу різних обставин вирішив приміряти суддівську мантію і попрацювати на благо суспільства. Як правило, це люди 50-60 років, які мають життєвий досвід і моральне право вершити долі своїх співгромадян.

В Україні ж нерідко можна спостерігати, як на посади суддів призначають вчорашніх студентів, які не мають практичних знань та життєвого досвіду, які, як правило, є дітьми або родичами чиновників і політиків, чиїмись коханками і т.п. А за декілька років ці «вершителі доль» стають суддями апеляційних та касаційних інстанцій. Я вважаю, що в нинішніх реаліях кандидат на посаду судді повинен мати стаж юридичної практики не менше 15-20 років. Лише після цього людину можна призначати на посаду судді.

Прийнятий старою владою новий Кримінально-процесуальний кодекс є, безумовно, позитивним і потрібним кроком вперед. Одна з особливо приємних норм полягає у тому, що захищати підозрюваних та обвинувачених тепер можуть лише адвокати. Логіка очевидна: на кону свобода людини, і вона повинна отримати якісний захист. Мінімальною гарантією якості такого захисту є адвокатське свідоцтво – бодай якась надія на наявність у захисника необхідного рівня знань і умінь. Та й адвокатська таємниця – не останній аргумент. При цьому необхідно йти далі. Так, наприклад, скарги у вищі спеціалізовані суди та Верховний суд повинні подавати {від імені довірителів та підзахисних} лише адвокати або щонайменше особи з юридичною освітою. Логіка проста: ці установи переглядають рішення судів нижчих інстанцій на відповідність нормам матеріального і процесуального права. «Не юрист» не може підготувати якісну скаргу з цих питань.

Уявляю галас у відповідь про обмеження права на звернення в суд. Однак згадаємо, що автомобілі водять лише ті, хто пройшов підготовку і отримав посвідчення. З цим у суспільства немає проблем. Займаються оцінкою лише ліцензовані професіонали – немає проблем. Посвідчують документи лише нотаріуси – також немає проблем. Тоді чому ми заохочуємо громадян, які пишуть до судів «шедеври», що доводять до несамовитості суддів, які вимушені це маячню читати? При цьому і шанси заявника-самоука на успіх значно менші, ніж за участю юриста.

Висновок: така законодавча новація була б не обмеженням доступу до правосуддя, а, навпаки, підвищенням гарантій громадян на справедливе правосуддя.

Залишилося зрозуміти одне: чи готові ті, у кого в руках перебувають необхідні легітимні інструменти для здійснення цієї реформи? І ось тут мене охоплює скепсис, тому що ми, як і раніше, говоримо про ту саму бюрократичну еліту в цілому. А їх мета, скоріше, зберегти владу і нинішній статус-кво. Бюрократія одночасно є і опорою будь-якої існуючої влади, і ворожим по відношенню до будь-яких реформ прошарком. І для депутатів, які вросли у свої крісла, і для чиновників реальні зміни в судах – це і є той самий кошмарний сон, який ставить під сумнів сплановане ними комфортне довгострокове майбутнє. Депутату пропонують виконати набір заходів, який позбавить його можливості використовувати частину звичного ресурсу, за допомогою підконтрольного судді поставити на місце «знахабнілого», на його думку, журналіста або зняти з передвиборчих перегонів популярного опонента. Депутат задається питанням: «Воно мені треба?», – і тисне кнопку «проти». У той же час без серйозних змін в судах у країни немає завтра. Сподіваємося, Майдан змінив ставлення бюрократів до питання, депутати залучать до розробки законопроектів професіоналів, і ми отримаємо якісно нове законодавство.

 
© 2017 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія