укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Які шанси у Геннадія Корбана «віджати» Ocean Plaza

01.07.2015

Дмитро Шемелін, юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Джерело:  Форбс 

Незважаючи на багатий досвід колишнього заступника голови Дніпропетровської ОДА, міжнародна практика свідчить – отримати в управління торговий центр буде нелегко. Активи на материку натомість відібраних в Криму – таку формулу взаємозаліку пропонує колишній заступник голови Дніпропетровської ОДА Геннадій Корбан. Задуматися про відшкодування збитку бізнесмена-чиновника змусив власний гіркий досвід – його готелі в Ялті були «націоналізовані» вже наступного дня після відставки, майно описане. Всю цю драматичну історію Корбан експресивно описав у своєму Facebook. Вихід з неприємної ситуації був запропонований двома абзацами нижче: забрати в рахунок втрачених активів майно російських бізнесменів на материку. Кримські втрати він вважає еквівалентними вартості київського ТРЦ Ocean Plaza, власниками якого є, за словами дніпропетровського бізнесмена, найближчі друзі Володимира Путіна – брати Ротенберги. «Мушу зауважити, що я буду змушений застосувати весь арсенал ефективних методів зміни власників, який отримав, так би мовити, в минулому житті», − озвучив Геннадій Корбан натяк, зрозумілий всім, хто хоч трохи знайомий з історією українського бізнесу. Forbes, утримуючись від побажання удачі бізнесмену, вирішив проаналізувати шанси пана Корбана домогтися бажаного.

У зв’язку з останнім повідомленням від Геннадія Корбана точно можна сказати одне: суспільство явно розчароване перспективами отримання компенсації від Росії за «націоналізоване» в Криму майно.

Дійсно, постраждалий від кримської «націоналізації» цілком може виграти у Росії справу у міжнародному інвестиційному арбітражі або Європейському суді, і навіть отримати рішення про стягнення компенсації за ринковою вартістю.

 Однак отримати рішення – тільки півсправи, треба його виконати. Поки що все вказує на те, що Росія не стане виконувати «кримські» рішення добровільно. Відповідно, проблема кримських «націоналізацій» упирається в проблему примусового стягнення з Росії присудженої компенсації.

На жаль, на сьогоднішній день перспективи ці не надто райдужні. Рішення Європейського суду, як відомо, на практиці взагалі не виконуються примусово. Передбачена Конвенцією санкція за невиконання – виключення держави-порушника з Ради Європи – до цього часу так жодного разу і не була застосована. Навряд чи велика її ефективність і щодо Росії, яка і так позбавлена ​​голосу в ПАРЄ і декларує подальший курс на самоізоляцію.

За рішенням інвестиційного арбітражу, теоретично, майно боржника можна переслідувати в усіх державах-учасницях Нью-Йоркської конвенції 1958 року, тобто по всій земній кулі. Однак на практиці, успішні стягнення проти суверенних держав зустрічаються досить рідко.

По-перше, за рішенням проти Росії як держави і майно можна стягувати тільки з Росії як держави, але не з державних підприємств, і тим більше – не з «друзів Володимира». Проте майна саме держави за кордоном не так вже й багато, основний бізнес зазвичай ведеться через формально приватні компанії, такі як «Газпром» або «Роснефть».

По-друге, виконання арбітражного рішення вимагає, щоб таке рішення було визнане судом за місцем стягнення. Проте Росія та її майно в зарубіжних судах користується цілим рядом імунітетів, і подати проти неї позов цілком непросто.

Безумовно, випадок теперішної Росії унікальний. На відміну від раніше держав, таких як Іран чи Лівія, що раніше були під довгостроковими західними санкціями, РФ, як і раніше, є великим гравцем і продовжує гнути свою лінію. Російські ЗМІ люблять проводити аналогію з Китаєм – найбільшою економікою, що також постраждала від санкцій після подій на площі Тяньаньмень в 1989 році, але швидко відновилася. Щоправда, на відміну від Росії, Китай тоді не став посилювати конфронтацію і вводити зустрічні санкції. Ден Сяопін підтвердив всі зобов’язання відносно західних партнерів, і така стратегія себе виправдала: буквально через кілька років санкції були де-факто зняті.

Росія ж, судячи з усього, цілком може піти на ескалацію конфлікту і спровокувати західні країни на посилення санкцій. Наприклад, на Заході можуть відмовитися від визнання імунітету щодо російських активів або заарештувати активи російських компаній за кордоном. Процедура введення існуючих санкцій показує, що США і ЄС цілком здатні на «чорні списки», керуючись власними критеріями і принципами доцільності. Якщо такі ж принципи будуть введені в дію у сфері імунітетів, стягнення за рішеннями проти Російської Федерації фундаментально спроститься.

Хороший приклад, про який, на жаль, рідко згадують – Іранська революція 1979 року. Після захоплення американського посольства в Тегерані президент Картер заарештував іранські активи на території США на суму більше $ 10 млрд. Під арешт потрапили активи як уряду Ірану, так і «підконтрольних йому осіб». Цей найпотужніший фактор привів Іран за стіл переговорів. Згідно з Алжирськими угодами між Іраном і США, весь збиток іноземним інвесторам від дій іранських революціонерів розглядається спеціальним міжнародним судом: Iran-US Claims Tribunal. Дві третини заарештованих активів забезпечують виконання рішень цього суду, одна третина повернута Ірану.

Однак поки всього цього не сталося, на сьогоднішній день надійних рецептів вирішення проблеми стягнення, як і раніше, не існує. Саме тому зовсім не дивно, що постраждалі від російського свавілля в Криму шукають інші шляхи, які, на їхню думку, лежать на поверхні і лише з політичних мотивів не реалізуються.

Цілком очевидно, що слідом за отриманням паном Корбаном «компенсації» за рахунок Oсean Plaza розгорнеться таке «полювання на російських відьом», яке наглухо поховає будь-яку інвестиційну привабливість України (і так невисоку в умовах поточної війни). Відповідно, і уряд, і президент будуть змушені дуже жорстко і швидко реагувати на будь-які спроби почати «власну війну» з Росією.

На жаль, якщо ми збираємося будувати довгострокову співпрацю з Європою і західним світом, діяти необхідно згідно з їхніми принципами: передбачувано, надійно і законно.

 
© 2019 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія