укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Баласт рахунків

05.12.2014

Роман Марченко, адвокат, старший партнер, ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Джерело: «Юридична практика»

«Вивести підприємство з кризи, не даючи йому можливості позбутися кабального боргового завантаження, неможливо», – упевнений Роман Марченко

MarchenkoПро національні та міжнародні тенденції розвитку інституту банкрутства ми говорили з Романом Марченком, старшим партнером ЮФ «Ілляшев та Партнери»

– Наскільки зараз затребувані послуги з супроводу банкрутств?

– Я займаюся юрбізнесом 20 років, одним з перших отримав ліцензію арбітражного керуючого. І можу сказати, що кожен другий мій український клієнт пройшов щонайменше через одне банкрутство. Це спосіб, особливо з урахуванням нашої, м’яко кажучи, неідеальної правової системи, очиститися від проблем минулого (зокрема податкових), «перезавантажити» бізнес. Взагалі в країні необхідно суттєво спростити процедуру ліквідації компаній. Бізнес не повинен шукати вихід в якихось зовсім потворних схемах із залученням молдаван і грузинів як «директорів-засновників» або, альтернативно, за допомогою банкрутства. Повинна бути реальна можливість ліквідувати свій бізнес швидко та ефективно. Процедуру банкрутства слід застосовувати до дійсно неплатоспроможних компаній. Це правильний підхід і для поліпшення інвестиційного клімату держави: серйозний бізнесмен вивчає як перспективи виходу на ринок, так і варіанти виходу з ринку. І коли він чує, що для закриття бізнесу доведеться, можливо, пройти через процедуру банкрутства, він не готовий на це, зокрема, і з огляду на репутаційні ризики.

Ситуація на Україні стратегічно погіршується: Крим окупований, ведуться воєнні дії на сході. Кількість банкрутств не зменшується: у рік подається більше 10 тисяч заяв про банкрутство, а враховуючи тривалі строки розгляду, кількість справ тільки накопичується. Це простежується і в практиці «Ілляшев та Партнери». Ми навіть розглядаємо можливість розширення штату арбітражних керуючих, а вже зараз в штаті фірми їх шестеро! Так, наприклад, я особисто є розпорядником майна в двох досить складних і резонансних банкрутства: державних Феодосійської суднобудівної компанії «Море» і «Сумихімпром».

– Нещодавно Верховний Суд України, розглядаючи справу про банкрутство «Сумихімпрому», виніс рішення щодо повноважень арбітражного керуючого. Як ви можете прокоментувати це рішення?

– Це, без перебільшення, вкрай цікаве, прецедентне рішення з точки зору правозастосовчої практики. Дійсно, зокрема і з моєї ініціативи, керуючий санацією прийняв рішення про відмову від ряду кредитних договорів, які заганяли підприємство в глухий кут, адже ставки на рівні 40% річних здатний платити, напевно, тільки бізнес із продажу наркотиків, але ніяк не бізнес по виробництву добрив. Вся вертикаль господарських судів підтвердила правомірність нашої позиції, але ВСУ вирішив інакше і на сьогодні такі дії визнані такими, що не відповідають закону. На ввірене мені підприємство після оголошення такого рішення разом «навалилося» понад 300 млн гривень додаткових відсотків за кредитами. Але ж ліквідовувати і знищувати, як кажуть, дурне діло нехитре. Комітет кредиторів «Сумихімпром» давно б міг перейти до процедури ліквідації і продати завод по частинах. Проте виклик якраз полягає в тому, щоб зберегти комплекс, зберегти для держави, громади Сум та сімей п’яти тисяч співробітників. Звичайно, ми підозрюємо корупційну складову в вищезазначених кабальних кредитах і припускаємо, що саме для таких випадків законодавець передбачив можливість відмови від виконання договорів. ВСУ зайняв іншу позицію, скоріше не «в дусі закону», проте ми точку зору ВСУ зобов’язані поважати. На сьогодні єдиний варіант зміни ситуації − внесення відповідних змін до законодавства. Адже це проблема не тільки «Сумихімпрому», таким чином доводилися до банкрутства цілі галузі економіки. Парламент повинен знайти баланс між інтересами банків, які, безумовно, повинні бути захищені, та інтересами інших кредиторів і самого боржника. Вивести ж підприємство з кризи, не даючи йому можливості позбутися кабального боргового завантаження, неможливо. Саме тому я впевнений, що такі зміни до законодавства були б корисними і своєчасними.

– Які ще законодавчі зміни «назріли»?

– В ідеалі в Україні слід створити спеціальні суди з питань банкрутства, як це зроблено в багатьох країнах. У нас, на жаль, спостерігаються зворотні тенденції і навіть говорять про ліквідацію спеціалізованих судів в цілому. Це цілком невірно. Ми повинні покращувати якість судочинства, а не псувати правильну ідею, адже спеціалізація очевидно необхідна. Банкрутство − це дуже вузька сфера, що вимагає саме вузьких спеціалістів. І якщо держава не готова створювати спеціальні суди, потрібно підсилювати колегії, що розглядають справи про банкрутство. Складно також переоцінити вплив на практику постанов пленуму, узагальнень практики.

Також в контексті законодавчих змін зазначу необхідність перегляду оплати роботи арбітражних керуючих. З урахуванням поточної ситуації з офіційними зарплатами (найчастіше це копійки) арбітражний керуючий може розраховувати лише на отримання премії за продаж майна і повернення активів. Ця премія встановлена на пристойному рівні. Однак законодавець визначив, що отримає її арбітражний керуючий лише після задоволення вимог кредиторів четвертої черги. Проте до погашення вимог п’ятої черги практично ніколи справа не доходить. Тим самим створюються передумови для різних порушень і хитрощів з боку арбітражних керуючих. Для професії це погано, і ситуація, безумовно, вимагає змін.

– Наскільки виправданою була передача інституту банкрутства Міністерству юстиції України?

– Реальних змін для професії не відбулося. У світі є кілька підходів до регулювання інституту арбітражних керуючих: в одних державах цим займаються міністерства (як правило, економіки або юстиції), в інших − спеціальні агентства (нагадаю, раніше так було і в Україні), у деяких країнах державне регулювання відсутнє, а в інших питаннями професії займаються саморегульовані організації арбітражних керуючих.

– Чому інститут саморегулювання професії арбітражних керуючих не працює в умовах України?

– Кілька саморегульованих організацій (СРО) вже створені. Однак ми повинні розуміти, що арбітражним керуючим, в більшості випадків, вони не потрібні. Лобіювати інтереси професії можна більш ефективно в приватному порядку: скажімо, донести свої ідеї мені легше не через СРО, а через моїх клієнтів і друзів − депутатів і чиновників. Єдине, чим СРО теоретично можуть поки що зацікавити, − це підвищення кваліфікації, але і така цінність є умовною, оскільки можна безпосередньо відвідати семінари, організовані Мін’юстом. Для того, щоб саморегульована організація досягла результату, вона повинна бути ексклюзивним постачальником корисної для арбітражних керуючих послуги. Поки що цього немає.

Що зі світового досвіду банкрутства підприємств було б доцільно імплементувати в Україні?

– Європейський Банк реконструкції та розвитку провів порівняльний аналіз регулювання професії арбітражних керуючих в 27 державах. Підсумки цього дослідження були презентовані на спеціальній конференції в Лондоні. Я робив доповідь щодо ситуації в Україні і був єдиним учасником від нашої країни. Ніхто з чиновників Мін’юсту її, на жаль, не відвідав. Для порівняння: Міністерство юстиції маленької Латвії представляли п’ять співробітників. Це показник зацікавленості наших чиновників у покращенні ситуації у сфері регулювання інституту. Сподіваємося, у оновленого після виборів Мін’юсту ентузіазму додасться.

Було цікаво дізнатися про досвід інших держав, де професія арбітражних керуючих організована не так, як у нас. Наприклад, в Угорщині арбітражними керуючими можуть бути лише юридичні особи, які володіють певним обсягом персоналу, досвідом, доступом до фінансових ресурсів. Там презюмується, що арбітражний керуючий повинен мати можливість інвестувати в банкрутство, щоб ефективно реалізувати свої завдання в рамках процедури. Крім того, ліцензії арбітражних керуючих досить дорогі і їх видача забезпечує поповнення державного бюджету. Видається доцільним, що на подібну модель організації професії міг би звернути увагу і український Мін’юст.

Інший приклад. У багатьох державах досить велика частка банкрутств такими насправді не є. Це лише спосіб швидкої ліквідації підприємства. Хоча, звичайно, і реальних банкрутів без активів вистачає. Так от, оскільки діє автоматизована система розподілу, арбітражних керуючих періодично призначають на банкрутства-«пустишки». І хоча прибутку така робота не приносить, необхідно якісно виконувати свої повноваження і в такій справі. Для вирішення цієї проблеми в Румунії створений спеціальний фонд, з якого (у розмірі 500 євро за справу) оплачується робота арбітражного керуючого в банкрутствах без активів. Це невеликі гроші, але вони дозволяють арбітражному керуючому працювати до моменту, коли він буде призначений на «реальне» банкрутство і зможе реалізувати свої знання і досвід повною мірою.

– У яких напрямках, крім обміну досвідом, розвивається міжнародне співробітництво у сфері банкрутств?

– Для нас як молодої держави, дійсно, в першу чергу цікавий досвід колег − ми повинні запозичувати їх найкращий досвід, щоб удосконалити наше законодавство і практики. Однак можливості для співпраці, звичайно ж, цим не обмежуються. Це і доступ до інформації, і доступ до ресурсів, зокрема фінансових − арбітражні керуючі за кордоном мають напрацьовані домовленості з банками. Європейські арбітражні керуючі, безумовно, мають набагато більше можливостей і необхідності для співпраці один з одним, зокрема, в транскордонних банкрутства або при зміні доміцилію компаній (що поки не передбачено законодавством України).

 
© 2019 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія