Залишити заявку

Що таке псевдо-добровільна вакцинація від COVID-19 та чим саме вона нам загрожує

Дата публікації: 25 січня 2021

Алла Цимановська, адвокат

Джерело: «Українська правда»

Наразі в Україні обговорюється актуальне питання щодо запровадження свідоцтва про проведення вакцинації від коронавірусу. Для українського населення, на відміну від мешканців інших країн, таке свідоцтво є новим документом. Наша мета розібратись, що таке міжнародне свідоцтво про проведення вакцинації від COVID-19 та для чого воно необхідно.

Що таке міжнародне свідоцтво про проведення вакцинації?

Міжнародне свідоцтво про проведення вакцинації – це документ, який містить перелік вакцин та кількість отриманих щеплень. У свідоцтві зазначається П.І.Б. вакцинованого, його дата народження, дані паспорту та адреса реєстрації. Свідоцтво про проведення вакцинації передбачено міжнародними медико-санітарними правилами, які затверджені всіма державами-членами Всесвітньої організації охорони здоров’я. Цей документ використовують з 2005 року. Міжнародні свідоцтва про вакцинацію від COVID-19 дозволяють видавати при щепленні вакциною, що була схвалена ВООЗ. Що стосується України, то питання щодо впровадження свідоцтва розглядатиметься після того, як буде підтверджена інформація щодо унеможливлення поширення коронавірусу вакцинованою людиною, тому що до цих пір дослідження препаратів проти коронавірусу було зосереджене на зменшенні летальності та полегшенні перебігу захворювання.

Для чого необхідно міжнародне свідоцтво про проведення вакцинації від COVID-19?

Мета свідоцтва про проведення вакцинації від COVID-19 полягає в тому, щоб кожна особа мала змогу пред’явити цей документ для швидкої ідентифікації себе, як вакцинованого. Крім цього, свідоцтво необхідно надавати органам прикордонного контролю при в’їзді до окремих країн (на їхню вимогу).

Чи може держава обмежити в правах на пересування тих, хто не пройшов вакцинацію?

Держава не може зобов’язати вакцинуватись в обов’язковому порядку, та не може обмежити надання тих чи інших послуг невакцинованим особам. Наприклад, в наданні послуг перевезення громадським транспортом. Приватні компанії, навпаки, мають право впроваджувати обов’язковість вакцинування співробітників чи навіть клієнтів. Наприклад, деякі авіакомпанії вже заявили, що в даний момент вони розглядають внесення змін до правил обслуговування авіапасажирів, та в майбутньому відмовлятимуть пасажирам міжнародних авіарейсів у наданні послуг у разі відсутності відповідної вакцинації. Медичний радник Міжнародної асоціації повітряного транспорту Девід Пауелл також припустив, що в майбутньому інформацію про наявність щеплень, ймовірно, вимагатимуть не лише авіакомпанії, але й уряди країн, в які подорожуватимуть пасажири.

Чи може держава обмежити в правах на освіту тих, хто не пройшов вакцинацію?

Щодо надання освітніх послуг, на даний момент у разі відсутності вакцинації держава не може відмовити своїм громадянам у відвідуванні державних садочків чи шкіл дітьми, оскільки це гарантовано Конституцією України. Попри це, згідно ч. 2 ст. 15 діючого Закону «Про захист населення від інфекційних захворювань» дітям, які не отримали профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. Крім цього, у вересні 2020 року був зареєстрований проєкт Закону «Про систему громадського здоров’я». У разі його прийняття Верховною Радою в Україні будуть встановлені деякі обмеження для невакцинованого населення. Наприклад, для дітей, які не були вакциновані згідно з календарем профілактичних щеплень, відвідування установ освіти, оздоровлення та відпочинку буде заборонено (ч. 6 ст. 32). У законопроєкті також зазначено, що вакцинація за календарем повинна забезпечуватися за кошти державного або місцевих бюджетів, а також з інших джерел, не заборонених законодавством України. Але не зазначено, як діяти у разі відсутності вакцин. Проблема полягає в тому, що для забезпечення обов’язкової вакцинації держава має забезпечити закупівлю якісних і надійних вакцин, що веде за собою значні економічні витрати, до яких на сьогоднішній день Україна не готова. При цьому, деякі норми цього закону є неконституційними, оскільки Конституція гарантує кожному громадянину право на освіту, і повна загальна середня освіта є обов’язковою (ст. 53).

Чи може держава зобов’язати проходити обов’язкову вакцинацію?

Законом «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачений календар профілактичних щеплень, яким встановлюються перелік обов’язкових вакцинацій та оптимальні строки їх проведення (ст. 1). Календар профілактичних щеплень був затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України № 595 від 16.09.2011 року. Його мета – забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики. Всі види щеплень, які визначені в наказі, мають назву «обов’язкові профілактичні» та є обов’язковими. Частиною 2 ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється обов’язок працівників певних професій, виробництв та організацій проводити профілактичні щеплення проти інших інфекційних захворювань. У разі ж відмови чи ухилення від них, вони відсторонюються від роботи. Таке положення порушує принцип рівності громадян, їхні права на здоров’я, свободу та переконання. У той же час ч. 6 ст. 12 вищевказаного закону встановлює необхідність після надання об’єктивної інформації отримати згоду від фізичної особи або її законних представників на проведення щеплень. Отже, лікар не має права проводити щеплення в примусовому порядку. При відмові від обов’язкових щеплень фізична особа зазнає низку обмежень щодо подальшого здійснення своїх цивільних та конституційних прав. Тобто державою створені умови, в яких вакцинація є псевдо-добровільною, а право її застосування переведено в категорію обов’язків фізичної особи. Ситуація щодо вакцинації від коронавірусної інфекції COVID-19 є аналогічною. Для того, щоб держава зобов’язала проходити обов’язкову вакцинацію, необхідно ухвалити певні рішення на законодавчому і конституційному рівнях.

Досвід інших країн

У період пандемії багато країн встановили додаткові вимоги при перетині державного кордону іноземними громадянами, які спрямовані на зупинення поширення коронавірусу. Крім цього, деякі країни планують замінювати поліси страхування, тести ПЛР на міжнародні свідоцтва про проведення вакцинації проти коронавірусу. Уряд України на сьогоднішній день вивчає досвід введення та запровадження свідоцтва про вакцинацію. Такий крок буде зроблений у разі введення ідентичних свідоцтв в Європейському союзі та інших країнах. Оскільки деякі країни світу можуть заборонити в’їзд особам, які не мають вакцини від коронавірусної інфекції.

Висновок

На мій погляд, вакцинація у розвинутій країні повинна бути добровільною. Стаття 19 Загальної декларації прав людини проголошує, що кожна людина має право на волю переконань та вільне їх висловлення. У п. 11 ч. 1 Європейської соціальної хартії проголошено право кожної людини користуватися будь-якими заходами, що дозволяють їй досягти найкращого стану здоров’я, який є можливим. Тому, з одного боку, примусова вакцинація обмежить право вибору громадянина, з іншого боку – позбавить можливості ведення повноцінного життя у тому випадку, якщо запровадять певні обмеження для категорії осіб, що не здійснили вакцинацію.