Залишити заявку

Банкрутство після коронавірусу: чого варто очікувати

Дата публікації: 2 червня 2020

Дмитро Константинов, радник, керівник практики банкрутства та фінансової реструктуризації в Росії

Джерело: «Відомості»

Реформа одночасно з виходом із кризи стане важким випробуванням для системи.

Після перемоги над коронавірусом на російський ринок очікує не лише багаторазове збільшення кількості банкрутств, але й велика реформа самого банкрутного законодавства. Реабілітація боржників замість їх ліквідації, сліпий вибір арбітражних керуючих та доступність банкрутства для фізичних осіб – основні напрямки реформи були проголошені ще до кризи. Проте чи буде реформа скоригована через пандемію та коли вона розпочнеться?

Кожна нова криза викликає панічні настрої та заяви, як-от: «світ змінився назавжди», але за декілька місяців після апокаліпсиса про гостроту переживань закономірно згадують лише колеги-банкрутники, які розгрібають залишки бізнесів, що занепали. Решта країни ходить до нових ресторанів та магазинів, що відкриваються на місці їх менш успішних попередників. Але законодавство про банкрутство зберігає сліди кожної кризи – всі вони змушували проводити реформи. Достатньо лише згадати спеціальний режим банкрутства банків, що з’явився після кризи 1998 р., а також розділ у законі про банкрутство щодо оспорювання угод, яка була прийнята після кризи 2008 р.

Чергові зміни до російського законодавства про банкрутство почали обговорювати задовго до пандемії. Найбільш помітним протягом останніх місяців був, напевне, проект реформи банкрутного законодавства, підготовлений Мінекономрозвитку (хоча зміни до цього законодавства обговорюються та впроваджуються з неабиякою регулярністю). Всі подальші кроки має сенс обговорювати, оглядаючись на цей програмний документ. Мабуть, найбільш очікувана реформа – це повсюдне застосування реабілітаційних процедур банкрутства замість ліквідаційних. Самі по собі пропозиції Мінекономрозвитку в цій частин (скасування завідомо безглуздої та часом шкідливої процедури спостереження, більш чітке розмежування решти процедур) виглядає більш ніж здорово, проте сподіватися зараз на революцію, на жаль, все одно не випадає. Найідеальніший банкрутний закон не надасть фінансування бізнесу, якому не вистачає коштів на розрахунок з кредиторами, не дасть ресторану, що зачинився через пандемію можливості розрахуватися з орендодавцем, банком, постачальником та податковим органом. Тому єдиною альтернативою ліквідації поки залишається примусове припинення частини зобов’язань боржника на шкоду інтересам кредиторів, а подібні благодіяння не можуть бути масовими, оскільки завдають удару по платоспроможності кредиторів – серед яких є фіскальний орган, а його інтереси у нас точно не можуть бути порушені.

Перехід до широкого використання реабілітаційних процедур саме в епоху масових банкрутств може виявитися вдвічі складнішим.

По-перше, не буде інвесторів, які готові вкладатися в реструктуризацію проблемного бізнеса, або їх буде занадто мало. Тобто навіть потенційно прибутковий бізнес, який міг би залучити фінансування зі сторони на етапі банкрутства або перед початком формальної процедури та відносно легко пройти реабілітацію, в період кризи буде швидше за все ліквідований.

По-друге, підвищене навантаження на будь-яку систему робить впровадження змін значно складнішим, тим паче настільки глибоких. Нові процедури, які до цих пір не відомі ані суду, ані арбітражним керуючим, навряд чи будуть успішно застосовані в умовах багатократного збільшення кількості банкрутних справ. В багатьох судах навантаження на суддів банкрутних складів й до кризи (поєднаної з реформою) було надмірним. Судді московських арбітражних судів змушені приділяти слуханню в одній справі не більше 10 хвилин, а за сценарію, що обговорюється та, наприклад, за умови збільшення кількості банкрутних справ вдвічі, час розгляду справи, вочевидь, зменшиться, умовно, до п’яти хвилин, за які суд повинен буде застосувати невідоме йому законодавство, не маючи під рукою практики правозастосування.

Варто зазначити, що реструктуризація набагато складніша за ліквідацію та вимагає значно більшої залученості судді – так само, як хірургічна операція на серці потребує значно більше часу та зусиль хірургів, аніж розтин пацієнта, який не дочекався операції.

Тому навіть найліпші задуми законодавця цілком можуть розбитися об реалії арбітражних судів, проте й інший принципово важливий учасник процесу – арбітражний керуючий – теж може не підтримати реформу. Схоже, професійне співтовариство арбітражних керуючих зовсім не в захваті від майбутніх змін. Як наслідок, поточну кризу ми, швидше за все, переживемо за умов ліквідаційного ухилу банкрутства, однак після її завершення залишається надія на більш широке використання реабілітаційних процедур.

На жаль, положення арбітражних керуючих давно виявилося Гордієвим вузлом російського банкрутства. Основний принцип фінансування їх діяльності – невелика щомісячна винагорода (або навіть одноразова у випадку банкрутства громадян) та процентна винагорода за результатами проведених процедур банкрутства. Здавалося б, цілком розумний підхід, про те працює як задумано він доволі рідко – як правило, лише в тих процедурах, де активів боржника достатньо, щоб зацікавити стороннього інвестора, який їх фінансує (практично жоден арбітражний керуючий не здатний зробити це самотужки). Тому зазвичай процедури банкрутства фінансуються кимось з кредиторів або акціонерами боржника, які отримують у своє повне розпорядження майно і боржника, і керуючого. Результат цілком передбачуваний – середньостатистична процедура банкрутства зараз скидається радше не на цивілізований процес, у якому враховуються законні інтереси всіх учасників, а на первісну сутичку, у якій перемагає найсильніший та найбільш зубатий кредитор.

Останні поправки до закону про банкрутство пропонують, окрім всього іншого, змінити існуючий стан речей та довірити вибір керуючого комп’ютерному алгоритму, а також дещо змінити порядок нарахування винагороди. Арбітражні керуючі вже відреагували на ці пропозиції – і дуже гостро. За їх запереченнями достатньо легко можна прочитати побоювання залишитися без коштів, які платять недобросовісні замовники банкрутних процедур. Поза сумнівом, неподобства з контрольованими банкрутствами слід припинити, і з пропозицією щодо вибору кандидатури керуючого за допомогою комп’ютерного алгоритму не можна не погодитися – щонайменше поки російські суди з різних причин не готові об’єктивно та інформовано призначати керуючих на власний розсуд. Проте якщо не враховувати фінансові інтереси арбітражних керуючих (у їх легітимній частині, зрозуміло), то може виявитися так, що вести процедури, ліквідаційні та реабілітаційні, буде просто нікому. Поки ця дилема залишається невирішеною, а тому владні органи можуть несподівано виявитися заручниками арбітражних керуючих – якщо в період масових банкрутств останні почнуть бойкотувати проведення процедур.

Ще один дуже великий блок реформи – банкрутство фізичних осіб. Законопроект про зміни до законодавства про банкрутство у цій частині вже розглянутий Держдумою у першому читанні. Консенсус тут полягає в тому, що банкрутство повинно бути доступним для широкого кола громадян, що опинилися у важкій фінансовій ситуації. Передбачається спростити (та, відповідно, здешевити) процедуру, скоротити бюрократичні формальності, необхідні для звільнення громадян-банкрутів від боргів. До останніх подій цей законопроект виглядав корисним і для кредиторів, проте в ситуації, коли відсоток неплатоспроможних позичальників може зрости на порядок, спрощене банкрутство боржників за споживчими кредитами може потягнути на дно і макрофінансові, і кредитні організації. Повернення у випадку дефолту за такими кредитами в будь-якому випадку практично неможливе, тому мова йде швидше про фактор часу – наскільки швидко фінансові організації будуть змушені відобразити збитки у балансах та (потенційно) збанкрутувати самі. Ця частина реформи банкрутного законодавства є найближчою до завершення, проте може виявитися невигідною для великих банків – відтак, бути замороженою.

В будь-якому випадку після зняття режиму обмежень на роботу бізнесу для галузі банкрутства найбільшою загадкою буде, чи почнеться основна частина реформи законодавства після завершення кризи в економіці (з досвіду попередніх років мова йде про 1,5–2 роках), чи уряд постарається добитися гри за новими правилами вже зараз. Це ми, швидше за все, дізнаємося вже влітку.

А поки що на банкрутства у нас мораторій.