Дата публікації: 18 квітня 2013
Олександр Денисенко, адвокат
Джерело: «Юрист і Закон»
Проблема визначення розмірів моральної шкоди в українській правозастосовчій практиці актуальна вже не перший рік. Вірніше було б сказати, що ця проблема виникла з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 06 травня 1993 року, коли Цивільний кодекс Української РСР було доповнено статтею 440 1 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Адже, як відомо, радянське законодавство взагалі не оперувало таким поняттям, як «моральна шкода», і не містило механізмів її відшкодування.
Відповідно до вищезазначеної статті 440 Кодексу при визначенні розмірів компенсації за заподіяну моральну шкоду враховуються як суть позовних вимог, так і характер діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичні чи моральні страждання потерпілого, а також інші негативні наслідки.
Слід зазначити, що вже тоді законодавець вирішив закріпити в Кодексі нижню «межу» суми компенсації за заподіяну моральну шкоду в розмірі не менше п’яти мінімальних заробітних плат.
Нижня межа відшкодування моральної шкоди в розмірі не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць незаконного перебування під слідством і судом була також встановлена частиною 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР.
Цілком очевидно, що всі фактори, перелічені у статті 440 Кодексу, які повинні були враховуватися для визначення розміру відшкодування, самі по собі є оціночними і суб’єктивними, так як неможливо оцінити в грошових одиницях глибину «фізичних чи моральних страждань», «ступінь» вини особи і т.д. Проблема полягала (і полягає), насамперед, у відсутності чітко сформульованих критеріїв та загального методу оцінки розміру компенсації моральної шкоди, оскільки визначені законодавцем критерії внаслідок їх розмитості абсолютно не допомагають суду обґрунтувати хоча б для самого себе розмір компенсації/, що вказується в рішенні.
Такий стан речей на практиці відразу призвів до того, що розмір відшкодування моральної шкоди став залежати від особистого розуміння судом самого інституту компенсації за завдану моральну шкоду, що саме по собі нерозривно пов’язане з поняттями «справедливості», «добра і зла», «совісті», а, як відомо, про них кожний має різні уявлення. Безсумнівно, розмір присудженої суми компенсації також залежить від суб’єктивного ставлення судді, який розглядав конкретну справу, до учасників судового процесу. Певну роль може зіграти будь-який чинник: симпатія чи антипатія до позивача або відповідача; аналогічність ситуації, з якою у житті доводилося стикатися служителю Феміди, до тієї, яка є предметом розгляду в суді; можливість для однієї з сторін «вплинути» на суддю для прийняття ним «правильного» рішення тощо.
Не виправило ситуацію і прийняття Пленумом Верховного Суду України постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4. Пункт 9 цієї постанови вказує на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та розміру страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), а також враховуючи інші обставини. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь падіння престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для повернення до початкового стану.
Слід зазначити, що вищенаведений пункт постанови не містить конкретних вказівок, які дозволили б суду обґрунтовано визначати розмір компенсації при вирішенні тієї чи іншої справи.
З моменту набрання чинності з 1 січня 2004 р. нового Цивільного кодексу України з’явилася і нова стаття про розмір відшкодування за завдану моральну шкоду. Так, стаття 23 чинного Кодексу вказує на те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При цьому норма про нижню мінімальну «межу» розміру компенсації, яка була присутня в Цивільному кодексі Української РСР, у чинному Кодексі не збереглася.
