укр eng рус est

Публікації

Останні новини
Відгуки
Chambers Europe

«Нещодавно фірма провела консультування з низки фармацевтичних справ. Багато хто погоджується, що ця команда «рухається в правильному напрямку, особливо вражає її робота у фармацевтичній галузі».

 

Обов’язкове для невиконання

30.08.2013

Автор: Олександр Дементьєв, юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Джерело: «Український адвокат»

Як відомо, Європейським судом з прав людини 9 січня 2013 року було винесено рішення у справі «Олександр Волков проти України». Урядом України було подано апеляцію на відповідне рішення. однак 27 травня 2013 року Європейським судом було відхилено її.

Нагадаю, що у своїй заяві до Європейського суду Олександр Волков скаржився на порушення його прав, передбачених Конвенцією, під час звільнення його з посади судді Верховного суду України, зокрема він стверджував, що його справа не була розглянута «незалежним та безстороннім судом», розгляд у Вищій раді юстиції був несправедливим, а парламент прийняв рішення про його звільнення на пленарному засіданні без належного вивчення справи та із зловживанням електронною системою голосування.

Розглянувши скарги О.Волкова, Європейський суд встановив порушення п’яти аспектів статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд»), а також порушення статті 8 Конвенції («Право на повагу до приватного і сімейного життя»). Таким чином, ЄСПЛ визнав, що заявник був звільнений з посади судді Верховного Суду з порушеннями основоположних принципів процесуальної справедливості, закріплених статтею 6 Конвенції, зокрема таких як розгляд справи незалежним і безстороннім судом, принцип правової визначеності та право бути заслуханим у суді. Було також встановлено, що звільнення заявника було несумісним з вимогами законності відповідно до статті 8 Конвенції. Суд доволі твердо констатував, що звільнення заявника, судді Верховного Суду, при явному ігноруванні зазначених принципів Конвенції, може розглядатися як загроза незалежності судової влади загалом.

Європейський суд також підкреслив, що обставини, описані у цій справі продемонстрували серйозні системні проблеми, пов’язані з функціонуванням української судової влади. Зокрема, порушення, знайдені в цій справі, дозволяють припустити, що система судової дисципліни в Україні не організована належним чином, так як вона не забезпечує достатню незалежність судової влади від інших гілок державної влади. Крім того, вона не забезпечує відповідні гарантії проти зловживань і неправомірного застосування дисциплінарних заходів у порушення права на незалежний і безсторонній суд, сутність якого є одним з найважливіших цінностей, що лежить в основі ефективного функціонування демократії.
В рамках виконання судових рішень відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення, в якому Європейський суд знаходить порушення цієї Конвенції, накладає на державу-відповідача правове зобов’язання, в рамках цього положення, покласти край порушенню і надати відшкодування за наслідки цього порушення таким чином, щоб відновити, наскільки це можливо, становище, яке існувало до порушення. З цього випливає, зокрема, що рішення, в якому Суд знаходить порушення Конвенції чи протоколів до неї, накладає на державу-відповідача правове зобов’язання не тільки виплатити зацікавленим особам суми, присуджені в якості справедливої компенсації, але також обрати, під наглядом Комітету міністрів, загальні та/або, за необхідності, індивідуальні заходи, які мають бути впроваджені в рамках національної правової системи для того, щоб покласти край порушенню, встановленому Судом, і зробити все можливе для відшкодування наслідків таким чином, щоб відновити становище, яке існувало до моменту порушення.

У своїй загальній більшості, рішення Європейського суду носять декларативний характер, і, загалом-то, саме держава, в першу чергу, повинна, під наглядом Комітету міністрів, обирати собі засоби, в рамках національної правової системи, для виконання своїх зобов’язань за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі заходи є сумісними з висновками, викладеними у рішенні Суду. Можливість держави обирати такі заходи щодо способів виконання рішення Суду на власний розсуд відображає свободу вибору, притаманну основним зобов’язанням Договірних держав [Contracting States] забезпечувати дотримання прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

Тим не менш, у виняткових випадках, з метою надання допомоги державі-відповідачу у виконанні його зобов’язань за статтею 46, Європейський Суд намагається вказати тип заходів, які можуть бути проведені для того, щоб покласти край порушенню, встановленому Судом. За таких обставин, може бути запропоновано різні варіанти і залишено вибір міри і шляхів її реалізації на розсуд відповідної держави.

Повертаючись до деталізації рішення у справі «Олександр Волков проти України», варто зауважити на тому, що Європейський суд, у світлі виявлених порушень та для дотримання принципу restitutio in integrum [відновлення становища, яке існувало до порушення права] вказав Урядові України на те, що виконання цього рішення потребує проведення заходів як загального, так і індивідуального характеру.
Відтак, стосовно заходів загального характеру Європейський суд відмітив, що характер виявлених порушень показує, що для належного виконання цього рішення відповідні органи державної влади мають прийняти ряд заходів, спрямованих на загальне реформування системи судової дисципліни. Ці заходи мають полягати у реформуванні законодавства та бути пов’язані з перебудовою інституційної основи системи. При цьому, зазначені реформи повинні слугувати початком розробки відповідних форм і принципів послідовного застосування національного законодавства у проблемній галузі, яка є предметом цієї справи. У цьому ж контексті, Європейський суд вказав Україні на необхідності якнайшвидшого проведення загальної реформи правової системи. При цьому, Суд наголосив на тому, що проводячи усі зазначені реформи, відповідні органи державної влади мають «не зводити очей» з цього рішення, відповідної практики Суду, а також з усіх відповідних рекомендацій, резолюцій та рішень Комітету міністрів.

Однак, навіть вказівка Європейського суду на необхідність проведення певних законодавчих та інших реформ, у рамках виконання рішення у справі «Олександр Волков проти України», не робить це рішення занадто резонансним та прецедентним, яким воно є насправді.

Таким, це рішення робить пряма вказівка Європейського суду на те, що для дотримання принципу restitutio in integrum у даній справі органи державної влади України мають провести заходи індивідуального характеру, які, з урахуванням виняткових обставин справи та нагальної необхідності покласти край порушенням статей 6 і 8 Конвенції, мають полягати у його відновленні Олександра Волкова на посаді судді Верховного Суду України в найкоротші терміни.

У цьому ж контексті, Європейський суд, взявши до уваги висновки щодо необхідності введення загальних заходів щодо реформування системи судової дисципліни, зазначив, що він не вважає, поновлення внутрішнього розгляду придатною формою відшкодування за порушення прав пана Волкова, оскільки не було жодних підстав вважати, що його справа буде повторно розглянута у відповідності з принципами Конвенції в найближчому майбутньому. При цьому, Європейський суд встановив, що, за самою своєю природою, ситуація в даному випадку не залишає йому реального вибору щодо обрання будь-якого іншого індивідуального заходу, необхідного для усунення порушень, встановлених прав О.Волкова.

Не погоджуючись з викладеними вище висновками Європейського суду, Уряд України в порядку статті 43 Конвенції («Передання справи на розгляд Великої Палати») звернувся до Суду з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

Відповідні дії представників Уряду України, щодо оскарження висновків Суду, викладених у рішенні від 9 січня 2013 року були абсолютно логічними, оскільки вони чітко розуміли, які проблеми на них чекали в разі набуття даного рішення статусу остаточного. При цьому, враховуючи характер та обставини порушень прав пана Волкова, їх дії скоріше нагадували намагання «вхопитись за соломину, падаючи у прірву», а ніж реальну можливість розраховувати на перемогу у даній справі.

Описані вище дії уповноваженого органу насамперед пов’язані з тим, що національним законодавством чітко не передбачені механізми, які б чітко регламентували порядок відновлення судді Верховного Суду на посаді, яку він займав до моменту несправедливого звільнення.

Однак автор цих рядків не розуміє насамперед того, чим викликана така суцільна «істерика» з боку представників органів державної влади навколо виконання предметного рішення, поєднуючи це із відсутністю чітко прописаної в законі процедури. Власне, видається, що за наявності твердої позиції Держави щодо якомога швидшого виконання рішення у частині відновлення Олександра Волкова на посаді судді, єдиною проблемою, з якою Держава може зіткнутися, це хіба що небажання самого заявника знову набути статусу судді ВСУ.

Нагадаємо, що процедура звільнення Олександра Волкова з посади судді Верховного Суду відбувалась приблизно наступним чином. 17 червня 2010 року подання Вищої Ради Юстиції та рекомендація парламентського комітету були розглянуті на пленарному засіданні Верховної Ради України. Після обговорення предметного питання парламент проголосував за звільнення судді з посади «за порушення присяги» та прийняв резолюцію з цього питання. Пан Волков оскаржив своє звільнення до Вищого адміністративного суду України. Однак, ВАСУ не виніс справедливого рішення у справі Олександра Волкова.

На разі варто відзначити, що повторне звернення пана Волкова до ВАСУ не є можливим. Така можливість є несумісною з пунктом 3 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, де закріплено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Разом із цим варто зазначити, що пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу закріплено, що заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана в разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Як відомо, Європейський суд з прав людини є саме такою установою. При цьому, мало того, що ЄСПЛ встановив численні порушення міжнародних зобов’язань, так ним ще і прямо було наказано поновити суддю на займаній раніше посаді.

У такому випадку ініціатива пана Волкова щодо відновлення його на посаді судді має полягати у поданні ним заяви про перегляд несправедливих рішень національних судів до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, доклавши до заяви копію остаточного рішення Європейського суду з прав людини (частина перша статті 2391 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, видається, що О.Волкову навіть не варто чекати на опублікування остаточного рішення Європейського суду в електронному реєстрі рішень ЄСПЛ – HUDOC ( на 11 червня 2013 року остаточне рішення у HUDOC не опубліковано), адже зазначений кодекс закріплює, що на додаток до заяви про перегляд судового рішення може бути подано лише клопотання про витребування копії такого рішення в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи (Секретаріат урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України). Результатом такого перегляду ВСУ має бути беззаперечне скасування оскаржуваного рішення ВАСУ. Максимальний строк розгляду такої заяви Верховним Судом України не може перевищувати один місяць з дня відкриття провадження у справі (частина 8 статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, ухвалюючи своє рішення, ВСУ може скасувати рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Відтак, можна стверджувати про те, що національне законодавство України передбачає підстави і процедуру скасування усіх рішень, пов’язаних з несправедливим звільненням Олександра Волкова з посади судді ВСУ. Однак, таке провадження у ВСУ є лише одним з можливих етапів на шляху відновлення пана Волкова на посаді судді. Наступним етапом, має бути подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до Верховної Ради України щодо обрання Олександра Волкова на посаду судді. Відповідне питання, найближчого дня після його надходження до ВРУ, має бути включено до тижневого порядку денного пленарних засідань Верховної Ради (пункт 3 статті 214 Закону України «Про регламент Верховної Ради України»). Таким чином, за твердої ініціативи державних органів, питання поновлення пана Волкова на посаді має бути якнайшвидше вирішено у парламенті.

Додатково, варто зупинитись на наступному. 27 травня 2013 року одразу, після винесення Європейським судом остаточного рішення у справі «Олександр Волков проти України» в засобах масової інформації почали з’являтись повідомлення різних уповноважених осіб про неможливість відновлення пана Волкова на посаді судді через повну укомплектованість Верховного Суду України та відсутність вакантних посад у Суді. За таких обставин швидке виконання остаточного рішення Європейського суду у предметній справі видавалось би дійсно доволі важким завданням, оскільки відповідно до пункту 1 статті 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до складу Верховного Суду України мають входити сорок вісім суддів. Проте, відповідно до інформації зазначеної на офіційному сайті ВСУ, загальна кількість суддів Верховного Суду України на сьогодні становить 46 суддів. За таких обставин, можна зробити висновок, що в разі послідовного проведення процедури передбаченої національним законодавством органи влади України, у процесі виконання своїх міжнародних зобов’язань, за наявності твердої позиції Держави, можуть винести рішення, яким Олександра Волкова буде поновлено на посаду судді Верховного Суду України.

Однак замість того, щоб провести переговори із заявником, себто безпосередньо з паном Волковим, урядовий уповноважений намагається отримати роз’яснення щодо можливої законної процедури виконання рішення Євросуду в цій резонансній справі від тих, хто брав участь у звільненні судді з посади: профільного комітету парламенту, який нині називається Комітет з питань верховенства права і правосуддя, Вищої ради юстиції та ВАСУ. З іншого боку, вже у вересні Україні доведеться звітувати про вчинені дії, спрямовані на виконання такого рішення перед Комітетом міністрів Ради Європи (який ще на початку червня видав резолюцію з цього питання) та юридичними спільнотами європейських країн (процесом зацікавилися, зокрема, асоціації юристів Великобританії та Нідерландів, які звернулися з цього приводу до Комітету міністрів). Проте наразі жодних дій з виконання рішення не вчинено. Але, якби політична воля,можна було б піти за ще коротшим шляхом. Оскільки Конвенція не передбачає легалізації рішень Євросуду на території України, а від моменту набуття ними статусу остаточного такі рішення стають частиною національного законодавства, парламент міг би ще на початку червня проголосувати за скасування постанови про звільнення суддів від 17 червня 2010 року в частині звільнення за порушення присяги з посади судді ВСУ Олександра Волкова. Тим більше, що й проект відповідної постанови був зареєстрований ще у січні 2013 року народним депутатом України Миколою Катеринчуком (замінений з набуттям рішенням статусу остаточного у червні ц.р.). Після отримання такої постанови парламенту з мокрою печаткою у Голови Верховного Суду України не буде жодних перепон для видання внутрішнього наказу про зарахування пана Волкова до штату суддів та одягнення останнім суддівської мантії.

 
© 2017 Ілляшев та Партнери / Мобільна версія